Сотні виявлених і тисячі потенційних жертв. Україна звернулась до МКС щодо незаконного переміщення в’язнів з Криму в РФ

Новини
Тетяна ІваневичQHA
18 Серпня 2021, 14:33
Тетяна ІваневичQHA
18 Серпня 2021, 14:33

Україна подала чергове інформаційне повідомлення до Міжнародного кримінального суду щодо незаконного переміщення кримських в’язнів із окупованого Кримського півострова на територію Російської Федерації. 

Загалом це вже 11-те інформаційне повідомлення, яке було скеровано до офісу МКС прокуратурою АРК у співпраці з правозахисними громадськими організаціями УГСПЛ та РЦПЛ, повідомив на брифінгу керівник прокуратури АР Крим та м. Севастополя Ігор Поночовний.

За словами прокурора, нинішнє повідомлення є логічним продовженням двох повідомлень на цю тему, які були скеровані у 2016 та 2017 роках. Так, перше повідомлення стосувалось 189 кримських в'язнів, які були переміщені з Криму і Севастополя на територію РФ. Але за роки окупації кількість тільки виявлених фактів незаконного переміщення ув’язнених з Криму до пенітенціарних закладів Росії відчутно зросла. Йдеться не лише про політичні переслідування, але і про засуджених за не політичними і не релігійними статтями.

У даному інформповідомленні встановлено додатково 275 жертв незаконного переміщення з Криму до РФ. Всього ж встановлено, що 464 громадянина України, переміщених з Криму, відбувають покарання на території РФ. Ми стверджуємо, що уряд РФ продовжує систематично здійснювати незаконне переміщення українських громадян із окупованого Криму та Севастополя до РФ. Для МКС важливим контекстом є масштабність і систематичність порушень, і дане повідомлення підтверджує цей контекст. Можна говорити про систематичність і масштабність цих порушень, цей злочин і досі продовжує вчинятись, — говорить Поночовний.

На національномі рівні Україна кваліфікує дії окупаційних правоохоронців як порушенням законів та звичаїв війни, оскільки переміщення населення окупованої території є серйозним порушенням.

Поночовний пояснив, що в Україні відповідне кримінальне провадження розслідується за статтею 438 ККУ. Воно стосується двох категорій — жертв збройного конфлікту. Це громадяни України, які були засуджені на окупованій території до 2014 року і переміщені на територію РФ для відбування покарання. А також громадян України, котрі були затримані та перебувають у місцях несвободи в Криму, але потім переміщуються у РФ з метою подальшого кримінального переслідування.

Така практика почала запроваджуватись окупаційними правоохоронними органами нещодавно, оскільки на початку окупації процес кримінального переслідування починався і завершувався в Криму, а зараз засудження відбувається на території Росії.

Ігор Поночовний додає, що при підготовці повідомлення дії окупаційних правоохоронних органів кваліфікуються за статтею 8-ї Римського статуту щодо незаконної депортації та переміщення цивільного населення з окупованих територій. Таке переміщення Римський статут визначає як воєнний злочин. Також у повідомленні піднято питання про можливість розгляду злочину переміщення як злочину проти людяності відповідно до ст. 7 Римського статуту.

Однак вітчизняні правоохоронні органи не можуть ініціювати такий розгляд, бо є певні прогалини в національному законодавстві — Кримінальний кодекс України не містить відповідальності за злочини проти людяності. Не завершений процес імплементації норм міжнародного права до вітчизняного законодавства. ВРУ проголосувала відповідний закон, але президент поки його не підписав, — зазначає Поночовний.

Виконавчий директор Громадської спілки «Українська Гельсінська спілка з прав людини» Олександр Павліченко відзначає, що докази порушень з боку РФ, наведені в різних інформаційних повідомленнях, мають стати підґрунтям для розслідування в цілому справи щодо окупації Криму Росією.

Йдеться про поглиблення доказової бази щодо порушення норм міжнародного гуманітарного права, які мають стати аргументом — починати чи ні розслідування прокурора МКС справи щодо окупації Росією Криму. Ці докази слугують підставою, щоб сукупно з іншими повідомленнями і наданими інформаційними матеріалами ухвалити таке рішення. Зараз ми працюємо над тим, щоб всі матеріали були обґрунтованими і мотивованими, і показували широкомасштабність і системність порушень з боку Росії, — сказав він.

Фото: umanrights.org.ua

За словами правозахисника, системність засвідчує те, що ці порушення як почались у 2014 році, так досі й тривають, а масштабність полягає в тому, що  вони фактично охоплюють все пенітенціарне населення Криму. Тобто всі ті, хто ув’язнений на півострові, мають перспективи бути розвезеними по території РФ, інколи за сотні та тисячі кілометрів від Криму.

Крім того, незаконне переміщення є одним з елементів умисної політики заміщення населення в Криму на громадян РФ, «вимивання» з Криму українського населення, яке офіційно перебувало в складі України на території АРК до лютого 2014 року. Йдеться, в тому числі, про засуджених ще українською судовою системою.

Це порушення в кубі, якщо не в квадраті — бо це умисна політика заміщення населення. Ми бачимо, що це (переміщення до РФ — прим. ред.) є фрагментом політики переслідування. Відбувається витіснення і кримських татар, і тих, хто висловлює незгоду з нинішнім режимом, і одним із елементів тиску є саме залякування тяжкими кримінальними злочинами — непропорційними вироками в 17 років, які невмотивовані, в тому числі, і в судовому порядку. Наголошу на формулі, до якої вдається комітет з протидії катуванням, — коли держава ухвалює вирок щодо засудження людини, вона позбавляє її волі, але не переміщає людину в гірші умови. Але РФ вчиняє ще гірше, — підкреслює Павліченко.

Провідний експерт громадської організації «Регіональний центр прав людини», адвокат Роман Мартиновський акцентує, що правозахисники виявили набагато більше фактів незаконного переміщення в’язнів із Криму у РФ, ніж очікували.

При тому, що зібрати інформацію про це доволі важко. Правозахисники використовували й інформацію з відкритих джерел, і процесуальні документи з кримінальних справ, довідки пенітенціарних установ РФ, де українські в’язні відбувають покарання, спілкування з самими ув’язненими, в тому числі тими, хто вже відбув покарання і повернувся з РФ в Україну. Суттєві перепони для збору інформації про переміщення створили обмеження через пандемію COVID-19, оскільки правозахисники не змогли направити адвокатів безпосередньо до жертв.

Мартиновський нагадує, що за роки окупації виявлено 464 незаконно переміщених у РФ українських в’язнів, а до нинішнього подання було включено 275 осіб, щодо яких є докази, що вони були засуджені в Криму за України, а потім були переміщені у РФ. 

Однак, за оцінками правозахисників, може йтися про тисячі подібних жертв.

Оці 464 особи — лише невеличка частинка айсбергу. За нашими підрахунками, близько 9,5 тисяч наших громадян були переміщені у РФ, оскільки можливості для відбування покарання в Криму доволі обмежені. Приміром, щонайменше 12,5 тисяч українських громадян були засуджені лише до 2014 року. Але в Криму немає жодної колонії, де могли б відбувати покарання жінки чи неповнолітні, і як тільки вони отримують вирок, їх практично одразу переміщують у РФ, — пояснює він. 

Роман Мартиновський додає, що робота щодо захисту прав засуджених осіб ведеться не дуже активно і держава не дуже приділяє увагу цій категорії осіб, за винятком прокуратури АРК, і не дуже допомагає в'язням у захисті їхніх прав. У тому числі після відбування покарання.

Правозахисник закликав законодавців повернутися до питання визначення статусу осіб, які відбували покарання на окупованих територіях, оскільки коли вони відбували покарання, РФ вилучила їхнє майно і вони не можуть повернутися до Криму.

Правозахисні організації намагаються допомагати їм в перші місяці перебування в Україні, але їхні можливості обмежені.

Існує ще одна проблема. За словами Мартиновського, Україна могла б багато засуджених забрати з колоній РФ, але є дві перепони: РФ вважає Крим і цих громадян своїми громадянами і не віддає їх, а Україна інколи відмовляється забирати цих людей, посилаючись на те, що не може визнавати вироки окупаційних судів згідно до статті 9-ї закону про окуповані території.

На думку правозахисника, необхідно внести зміни до законодавства, і Україна має визнавати такі вироки, тільки якщо не йдеться про політичні вмотивовані рішення чи переслідування за релігійними мотивами. Адже, за інформацією громадських організацій, є непоодинокі випадки, коли українські ув’язнені помирали і в кримських тюрмах, і в колоніях РФ після незаконного переміщення.