Він грабував багатих, роздавав гроші бідним, з’являвся у декількох місцях одночасно та, можливо, прожив 110 років. Українською переклали книгу про розбійника Аліма

Новини

Дар'я Комарницька

25 Березня 2019, 15:35

Фото: kerchmuseum.ru

Дар'я Комарницька

25 Березня 2019, 15:35

Тетяна Іваневич,
QHA media

Історичний роман про шляхетного розбійника Аліма – кримськотатарського Устима Кармелюка, зможуть тепер прочитати українські читачі. Українською мовою видано першу частину історичного роману «Алім Азамат-оглу» («Алім син Азамата») видатного кримськотатарського письменника Юсуфа Болата.

Книга вийшла у видавництві «Майстер книг» до сторіччя письменника за сприяння Кримського дому та Посольства Канади. Вона стала третьою в серії «Кримськотатарська проза українською мовою», після того, як торік були видані збірки кримськотатарської прози «І народився день» та «Мердивен».

Авторка вступної статті, перекладачка Таміла Сеітяг’яєва порівняла Аліма з Устимом Кармелюком і Олексою Довбушем у українців, з Робін Гудом у англійців, з Владіміром Дубровським або Омеляном Пугачовим у росіян.

Грабіжник, що підкорює поглядом

В романі оповідається про дитинство і юність Аліма Азамат-оглу, який пізніше став знаменитим захисником знедолених селян Криму. Він увійшов в літературу як Алім Айдамак - шляхетний розбійник, який справді існував у ХІХ столітті і існування якого документально підтверджується. В архіві АРК в Сімферополі є папки з документами, зокрема зі скаргами на нього до тодішнього губернатора Тавриди Пестеля. Щоправда, з чотирьох папок наразі лишилась одна.

Народився Алім за різними даними в проміжок між 1815 та 1819 роком. На той момент вже минуло майже півстоліття відтоді, як царська Росія захопила Крим, принісши суттєві зміни в життя корінного народу. Про те, як виживали в нових умовах кримські татари, як впливала на них колоніальна політика Росії, багато розповідається в романі.

Зокрема, Росія почала впроваджувати документи на землю, хоча історично у кримських татар не було такого поняття, що на землю мають бути документи, право на ділянки встановлювалось словами по домовленості, розповідає Таміла Сеітяг’яєва.

«В Крим приходить Російська імперія і у звичайних людей починаються проблеми. Російській владі починає допомагати місцеве дворянство, яке намагається використати нові можливості і збагатитись, і не думає про народ. Людей, особливо кримських татар, обкладали непомірними податками, переповідають, що навіть якщо у собаки хвіст був довше, ніж дозволялось, то це обкладалось податком. В 1830 році починається вже друга хвиля масової міграції кримських татар за межі Криму. Саме на цьому фоні зароджується народний герой Алім, родина якого теж постраждала від мурзи і нової влади, і який починає по своєму мститись поневолювачам. Люди були слухняні і покірні і не протестували, а він виступив проти дій влади».

Алім йде від людей і починає жити в кримських печерах. На дорогах він грабує поміщиків, мурз, царських чиновників. При цьому, завжди діє один і ніколи не застосовує зброю, бо йому й так всі підкорялись. За легендами він був невловимий, і міг в один день з’являтися в різних місцях півострова. У Аліма був свій кодекс честі – грабував не всіх багатіїв, а лише тих, хто відзначався особливою несправедливістю, жадібністю, жорстокістю. Награбоване майно він переховував на горі Таракташ, а потім роздавав бідним родинам.

Таміла Сеітяг’яєва в розмові з QHA media зауважила, в Криму існує багато місць, пов'язаних з іменем Аліма, якого дуже підтримувало місцеве населення, і що іменем Алім і досі часто називають дітей.

«В Криму всі знають - хто такий Алім. Він народний улюбленець, з вуст в уста наші дідусі і бабусі переповідали нам про нього. В Криму навіть є ще люди, які розказують, що ось в домі мого діда колись переховувався Алім. Таке до нього тепле, шанобливе ставлення. Причина такої поваги в тому, що він на перше місце ставив справедливість».

Є дві версії чим закінчилась історія Аліма. Після того, як його зловили, відомо, що його били на площі палицями, металевими шпіцрутенами – провели крізь шеренгу солдат. І це робилось в кілька етапів, його тримали в шпиталі, бо міг померти від побоїв, а потім знову били. Потім його мали заслати до Сибіру. Однак існує версія, що він втік по дорозі на каторгу. В деяких джерелах датою його смерті вказується 1849 рік.

Але Таміла Сеітяг’яєва розповіла, що є й інша версія, згідно з якою Алім втік зі шпиталю, опинився в Туреччині і прожив там 110 років, у нього було четверо дітей, він мав там свою кав’ярню.

«Є спогади однієї людини, що сини Аліма пишуть родичам до Криму з Туреччини, що батько постарів, що йому вже стільки-то років. Я цих листів не бачила, тому стверджувати не можу, чим все це скінчилось. Дата смерті фактично невідома. І в Сибіру також нема щодо нього жодних документів. Але наші люди хочуть вірити, що Алім не помер в Сибіру на каторзі, а все ж таки помер в похилому віці в Туреччині».

Сеітяг’яєва вже почала працювати над перекладом другої книги про Аліма – «Алім сів на коня», де розповідатиметься саме про його діяльність як «справедливого розбійника».

Директор видавництва «Майстер Книг» Павло Сачек розповів, що видавництво планує продовжувати серію «Кримськотатарська проза українською». Так хочуть видати оповідання Дженгіза Дагджи, жіночі романи Уріє Едемової, продовжити видання творів Шаміля Алядіна, зокрема його повість «Теселлі».

Загальний наклад першої частини роману «Алім син Азамата» складе 1000 примірників. Книгу можна придбати у видавництві «Майстер книг» (орієнтовна вартість – 100 грн.), а також на «Книжковому арсеналі» в Києві та Форумі видавців у Львові. Крім того, книги про Аліма безкоштовно передадуть в школи і бібліотеки України.

Алім і Україна

Упорядниця і редакторка серії Надія Гончаренко акцентувала QHA media на тому, що Юсуф Болат писав свою книгу в 1939-1940 роках, в часи Радянського Союзу, і тому багато про що в романі говориться «езоповою мовою». Книжка писалась за п’ять років до депортації, яку пережила в тому числі і родина письменника.

«Для мене ця книжка цікава передовсім двома речами: як автор гнучко і обережно, натяками, але так, що обізнані розуміють, розповідає про втрату кримськими татарами традиційного способу життя внаслідок першої анексії Криму Росією».

Редакторка перекладу, письменниця Анастасія Левкова підкреслила, що українська мова просочена тюркськими словами, що є наслідком багатовікової спільної історії двох народів.

«Для нас було важливо зберегти в українському тексті тюркський елемент, щоб не зробити його повністю українським, щоб збереглись слова які б показували що йдеться саме про кримськотатарські реалії. Приміром, ми вживали не «мечеть», а «джамі»; не «аллах акбар» а «аллах екбер» - бо саме так цей заклик звучить кримськотатарською».

Для кращого розуміння деякі кримськотатарські назви були перекладені українською. Приміром, назва села «Копюрлікой», в якому народився Алім, українською перекладається як «село, де є мости».

Перекладачі зіткнулись і з іншим цікавим моментом – виявилось, що в українській мові не унормоване відмінювання при перекладі кримськотатарського звернення до старшої людини – «ага», яке вживається після імені.

Після обговорень українські і кримськотатарські перекладачі дійшли висновку, що ім’я має відмінюватись, а звертання «ага» - ні.

«Готуючи цю книжку, я розуміла, що ми створюємо прецедент в деяких мовних формах. Скажімо щодо відмінювання звертання «ага». Навіть українські мовознавці дивуються, що українську мовну систему і літературу до цього часу оминало це питання», - говорить Анастасія Левкова.

А ще упорядникам книги вдалося відшукати і розмістити історичний портрет Аліма, який за переказами, намалювала французська художниця, коли він перебував у в’язниці.

Історик і публіцист Андрій Іванець нагадав, що до образу Аліма звертались відомі українські творці. В 1926 році на Ялтинській кіностудії був створений перший спільний кримськотатарський і український фільм «Алім». Сценарій до фільму написав Микола Бажан за п'єсою кримськотатарського поета і драматурга Умера Іпчі. Фільм, в якому головні ролі зіграли кримськотатарські актори, мав великий успіх у глядачів. Однак в 1937 році він був заборонений до показу.

Доля Аліма справді близька українців, які також в ті часи зазнавали тиску з боку Російської Імперії. Скажімо, його покарання шпіцрутенами викликає асоціації із московською солдатчиною, де практикувались такого рода покарання. На згадку спадає гуашевий малюнок Тараса Шевченка "Кара шпіцрутенами", намальований під час перебування поета в "солдатчині" в Новопетровському береговому форті на півострів Мангишлак

Як Юсуф Болат першою ж п’єсою налякав глядачів

Кримськотатарський письменник Юсуф Болат народився в бідній родині в Алушті в березні 1909 року. Родина, в якій було шестеро дітей, вирощувала тютюн і виноград. Оскільки грошей бракувало батько віддав маленького Юсуфа батраком в багату родину, але хлопчик все одно продовжував вчитися в сільській школі. Про це все розповідає його донька Зарема Мустафаєва.

В 1924 році Юсуф поступає до Ялтинського педагогічного технікуму, а потім - до Кримського педагогічного інституту на літературний факультет.

Його перший твір – «Коли б'ють дзвони». Перша п'єса – «Війна 1914 року та її герої».

Зарема Мустафаєва розказала, що батько особливо схилявся до драматургії після незвичної прем’єри його першої п’єси. Її поставили на сцені відкритого кримськотатарського театру в Партеніті, біля підніжжя гори Аю-Даг.

«Люди цього селища ніколи не бачили вистав і дуже близько до серця сприймали все, що відбувається на сцені. Коли на сцені герої вистави оплакували своїх загиблих дітей, люди в залі плакали разом з ними. А коли на сцені почали представляти бій і вийшли солдати з гвинтівками - глядачі злякались і розбіглися. На цьому перша дія вистави і закінчилась, хоча вона була не єдиною. Після цього батько вирішив що драматургія - це його».

А от щоденники із віршами Юсуфа Болата пропали під час окупації.

В 1941 році його призначають заступником редактора газети «Кизил Крим» (Червоний Крим»), ще через рік — відповідальним редактором кримськотатарських радіопередач в радіокомітеті в Москві.

В 1944 році родину Болата депортували в Узбекистан, в місто Булунгур Самаркандської області. Там він працював вчителем і журналістом.

Він дуже переживав через депортацію свого народу, увійшов до групи кримських татар, яка добивалась від радянської влади повернення кримськотатарського народу на історичну Батьківщину.

Юсуф Болат так і не зміг повернутися до Криму – він помер на чужині в 1986 році.