3 травня 2014 року біля адміністративного кордону з окупованим Кримом російська влада розігнала натовп людей, які прийшли зустрічати лідера кримськотатарського народу Мустафу Джемілєва.

Народний депутат їхав до рідного дому, попри незаконну заборону на в’їзд до Криму.

Події 3 травня стали одним з багатьох фактів репресій рф проти корінного народу півострова та його лідера.

Квітнева заборона

19 квітня 2014 року Мустафа Джемілєв, який повертався до Криму після роботи в Києві у статусі народного депутата України, отримав офіційну заборону на в’їзд до півострова.

Російська окупаційна влада повідомила йому, що він не має права перебувати в Криму протягом п’яти років – до 19 квітня 2019 року.

Однак заборона не супроводжувалася офіційними документами, що ускладнило її оскарження. Адвокат Марк Фейгін, який представляв інтереси Джемілєва, зазначив, що російська влада не надала жодних юридичних підстав для такого рішення, що свідчило про політичний характер переслідування.

У грудні 2016 року Верховний суд росії залишив у силі рішення Московського міського суду, визнавши заборону законною.

Фейгін подав позов проти ФСБ росії, але відсутність офіційних документів гальмувала процес у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ).

Прорив на Турецькому валу

Попри заборону, яка не мала жодних юридичних документів, Мустафа Джемілєв прийняв рішення повернутися до рідного дому. На захопленому півострові його чекали ті, заради кого колишній дисидент часів СРСР провів 15 років в неволі — кримські татари.

3 травня 2014 року Джемілєв приїхав до пункту пропуску «Армянськ» на адміністративному кордоні з Херсонською областю. Навпроти біля так званого Турецького валу, місцевості на Перекопському перешийку, який з'єднує Крим з материковою Україною, зібралися тисячі кримських татар.

Серед них були дружина Джемілєва Сафінар, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров і керівники регіональних меджлісів та інші.

Аби заблокувати шлях, російські силовики, включно з бійцями ОМОН, сформували «живий ланцюг». Деякі активісти намагалися прорвати його, висловлюючи готовність «внести Джемілєва до Криму на руках», але російська сторона стягнула бронетехніку, погрожуючи не пропустити назад до Криму тих, хто перетне адмінкордон.

Коли люди наблизилися до пункту пропуску, один із силовиків відкрив вогонь у повітря, що викликало паніку. Учасники акції прорвали ланцюг ОМОНу й дісталися до українського прикордонного посту, де зустріли Джемілєва.

Зустріч була зворушливою: українські прикордонники вітали активістів з кримськотатарськими й українськими прапорами.

Однак прорватися назад з Джемілєвим до Криму не вдалося — російська сторона перекрила кордон. На місце прибули нові сили ФСБ, додаткова військова техніка та навіть снайпери.

Після безрезультатних переговорів Джемілєв вирішив не ризикувати безпекою людей і залишився на материковій Україні. Він повернувся до Києва, а протестувальники розійшлися.

Ця подія, відома як «прорив на Турецькому валу», стала символом спротиву кримських татар окупації.

Вона привернула увагу міжнародної спільноти до репресій проти корінного народу Криму. Німеччина, зокрема, офіційно розкритикувала заборону в’їзду Джемілєву, назвавши її порушенням прав людини.

Наслідки заборони та наступні переслідування

Заборона в’їзду стала лише початком кампанії проти Джемілєва та кримських татар.

Після цих подій російська влада почала переслідування учасників. У межах так званої «справи 3 травня» кількох активістів було засуджено до умовних термінів та штрафів.

Зокрема, Муса Абкерімов отримав умовний термін за звинуваченням у нанесенні ушкоджень бійцю «Беркута».

У 2016 році росія оголосила Джемілєва у федеральний розшук і порушила проти нього кілька кримінальних справ за кількома звинуваченнями, зокрема в «незаконному перетині кордону», «недбалому зберіганні зброї» та «незаконному придбанні боєприпасів».

У 2020 році так званий «слідчий комітет» у Криму передав ці справи до «суду», хоча Джемілєв назвав звинувачення «абсурдними» та заявив про намір оскаржити їх у ЄСПЛ.

У 2018 році рф внесла Джемілєва до санкційного списку, а 5 березня 2019 року продовжила заборону в’їзду до Криму та росії до 5 березня 2034 року – на 15 років.

Джемілєв, коментуючи це рішення, зазначив, що воно не має для нього значення через його вік.

Але підкреслив, що росія свідомо прагне перешкодити навіть його похованню в Криму, повторюючи радянські практики. Він також висловив упевненість, що окупація Криму завершиться раніше 2034 року.

Заборона в’їзду Джемілєву мала ширші наслідки для кримських татар.

У 2016 році Меджліс був оголошений «екстремістською організацією» і заборонений у Криму, а його члени, включно з Рефатом Чубаровим, також отримали заборону на в’їзд.

Міжнародна реакція та значення події

Заборона в’їзду Мустафі Джемілєву викликала широкий резонанс. Міжнародний суд ООН у 2017 році зобов’язав москву скасувати заборону діяльності Меджлісу, але це рішення було проігноровано.

Європейський парламент, ОБСЄ та інші організації неодноразово засуджували переслідування кримських татар, а резолюції ООН фіксували порушення їхніх прав.

Джемілєв, виступаючи на міжнародних майданчиках, наголошував, що репресії в Криму перевершують навіть сталінські часи.

Подія 3 травня 2014 року стала поворотним моментом, яка показала, що росія бачить у кримських татарах і їхніх лідерах головну загрозу своїй окупаційній владі.

Тим часом Мустафа Джемілєв, попри заборону, продовжує адвокацію деокупації півострова та вірить, що повернеться до вільного українського Криму.

Ця стаття/матеріал стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.