Історія Енвера Веліляєва — кримського татарина, добровольця та учасника бойових дій — знову зʼявилася у публічному просторі після допису його дружини Ельзари Веліляєвої у Facebook. У ньому вона нагадує про обставини, за яких її чоловік зник у перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну, і про роки, які цьому передували.

24 лютого 2022 року Енвер Веліляєв перебував на півдні України, у Херсонській області, ймовірно поблизу Генічеська. Там він був разом з побратимами, з якими планував повернутися до Києва, щоб приєднатися до свого підрозділу та вирушити на фронт. За словами Ельзари Веліляєвої, вранці того дня він виїхав у напрямку Мелітополя.

«Це було так: 24 лютого 2022 року він був у Херсонській області, приблизно місто Генічеськ. Вранці о п’ятій, зі слів хлопців, він поїхав у Мелітополь на якусь зустріч. Я не знаю, з ким і про що — не можу сказати», — розповідає вона.

Того ж ранку родина була на зв’язку. Дружина разом з дітьми перебувала у Києві. Після перших обстрілів вони почали телефонувати Енверу.

«Ми йому подзвонили, коли вже почалися обстріли. Він сказав: я зараз швидко дороблю свої справи і виїжджаю до Києва з хлопцями», — згадує Ельзара. Однак протягом дня ситуація змінювалася. Близько першої години дня він повідомив, що ще не виїхав і не може цього зробити.

«Я подзвонила йому, щоб спитати, чи виїхав він. Він сказав, що ще ні, бо поки не може виїхати. Я спитала, де він і з ким, він відповів: я їду в машині, але не можу говорити, я не один», — каже вона.

Енвер і Ельзара Веліляєви

Це була одна з останніх розмов. Пізніше він ще встиг порадити родині виїжджати за кордон.

«Він сказав: забирай дітей і виїжджайте до Польщі. Я відповіла, що без нього нікуди не поїду. Він сказав, що рішення за мною», — розповідає дружина.

Останній зв’язок з ним відбувся близько 16:40. Після цього телефонні дзвінки та повідомлення залишалися без відповіді.

«Я йому дзвонила — зв’язку не було. Донька дзвонила — теж не було. Повідомлення вже не доходили. І відтоді по сьогоднішній день я нічого не знаю про свого чоловіка».

Побратими, з якими Енвер Веліляєв перебував того дня, підтверджують: він мав повернутися до них після поїздки в Мелітополь. Вони чекали його в районі Арабатської стрілки, звідки планували вирушити до Києва.

«Вони сказали, що він зранку виїхав у Мелітополь з якоюсь людиною. Вони його чекали, він мав повернутися до них, і вони разом мали виїхати. Але зв’язку з ним не було, вони телефонували — ніхто не міг додзвонитися», — розповідає Ельзара.

З огляду на швидкий розвиток подій і наближення російських військ до адмінмежі з окупованим Кримом, група вирішила не чекати далі і виїхала без нього.

Енвер Веліляєв

«Вони сказали, що вже не могли чекати, бо ситуація дуже швидко змінювалася. Вони були фактично біля кордону з Кримом, і їм потрібно було виїжджати».

З того моменту місце перебування Енвера Веліляєва залишається невідомим. У жовтні 2022 року родина подала заяву до поліції. Також звернення були направлені до Служби безпеки України, Головного управління розвідки, Офісу омбудсмена та Міжнародного комітету Червоного Хреста.

«Ми подавали заяви у всі можливі державні органи. У поліції прийняли заяву, я описала всі обставини зникнення. Донька здала ДНК. Він офіційно вважається безвісти зниклим, є відповідний витяг з МВС», — зазначає Ельзара.

Родина Веліляєвих

У 2023 році родина отримала відповідь від офісу Верховного комісара ООН з прав людини. Там повідомили, що дані про Енвера передавали російській стороні для перевірки, однак підтвердження його перебування в полоні не отримали. Водночас жоден з українських органів, за словами родини, не надав інформації про його місцезнаходження. За словами Ельзари , також не вдалося отримати підтвердження і через волонтерські ініціативи, які працюють з колишніми полоненими.

«Я вже три роки в таких групах, де шукають зниклих. Там спілкуються з людьми, які повернулися з полону. Але ніхто не бачив і не чув про нього», — говорить Ельзара. І додає, що є лише чутки.

На момент зникнення Енвер Веліляєв формально не перебував на службі, однак мав досвід участі в бойових діях з 2014 року як доброволець. У поліції, за словами дружини, пояснили, що для української сторони він фігурує як цивільна особа, тоді як російська може розглядати його як військового через участь в АТО. Зникнення Енвера Веліляєва відбулося у перші години повномасштабного вторгнення, на території, яка вже в той час швидко переходила під контроль російських військ. Відтоді жодної підтвердженої інформації про його долю немає. Родина продовжує пошуки та очікує на будь-які відомості.

До повномасштабного вторгнення Енвер Веліляєв залишався активним у ветеранському та громадському середовищі. Після участі у бойових діях він продовжив роботу з добровольцями та ветеранами, зокрема долучився до громадянського формування «Аскер», а також до ініціатив, пов’язаних з підтримкою військових.

«Зараз займаюся громадською діяльністю, у нас є громадянське формування “Аскер”. Також я учасник ветеранського руху для добровольців. Допомагаємо з реабілітацією», — розповідав він про свою діяльність.

Його досвід участі в АТО охоплює бойові дії на території Луганської області. За даними родини, він брав участь у звільненні низки населених пунктів, серед яких — Щастя, Стукалова Балка, Металіст, Червоний Лиман, Червоний Луч, а також у боях за Луганський аеропорт, Георгіївку, Лутугине, Хрящувате та Вергунський роз’їзд. За службу та участь у бойових діях Енвер Веліляєв з позивним «Татарин» був відзначений низкою нагород. Серед них — орден «Мужності», відзнаки «Доброволець АТО» та «За оборону рідної держави», а також нагорода «За служіння ісламу та Україні». Також він отримав нагрудний знак «Ветеран війни — учасник бойових дій» та індивідуальну відзнаку «Бійцю батальйону “Айдар”» — за гідність, патріотизм і участь в обороні держави. В день початку повномасштабного вторгнення він знову намагався повернутися до свого підрозділу, однак зник дорогою з півдня України. Його подальша доля залишається невідомою.

Енвер Веліляєв під час АТО. Макс Левін

Попри роки невизначеності та відсутність зв’язку, родина Енвера Веліляєва продовжує його чекати. В родині Веліляєвих двоє дітей, син і донька. Діти підтримують Ельзару у складні моменти, часто повторюючи: «Ми його талантом та силою духу надихаємося і ніколи не забудемо». У родині вже з’явився онук, якого Енвер не бачив, і думка про можливість обійняти його, потримати на руках і розповісти про себе викликає у всіх членів родини щемливу надію:

«Ми уявляємо, як він приходить додому з усмішкою і ми всі обнімаємося. Мені це часто сниться». Ельзара з дітьми щодня візуалізують його повернення, готуються до зустрічі з ним, розмірковують, як поступово розповідатимуть про пережите, щоб не перевантажити інформацією. «Навіть коли він не з нами, ми відчуваємо його присутність у наших думках і серцях. Ми чекаємо, ми віримо, ми молимося – і одного дня знову будемо разом», — каже Ельзара.

Фото: надані Ельзарою Веліляєвою для редакції QIRIM.Media.