Що відомо про історію конфлікту, як хочуть врегулювати ситуацію дві громади та що їм заважає?

Історія конфлікту

Османське правління Кіпром налічує понад 300 років. На початок XVIII століття турків на острові було більше, ніж греків. У Туреччині досить популярна думка, що на Кіпр висилали з міста Конья та його передмість турків, які піднімали повстання проти влади. Навіть сьогодні приїжджих із цього турецького міста турки-кіпріоти люб'язно називають «хемшері» («співвітчизник»).

У 1878 Кіпр був переданий Англії, хоча за островом зберігався османський суверенітет. У Першій світовій війні Великобританія анексувала острів, а у 1960 року надала незалежність Кіпру.

У ході переговорів між Англією, Грецією та Туреччиною, які стали гарантами суверенітету Кіпру, острів був розділений на дві громади — грецьку (приблизно 80% території) та турецьку (близько 20% острова). Згідно з домовленостями трьох країн-гарантів, на острів було введено невелику кількість військ Греції та Туреччини, а за Великобританією зберігалися дві військові бази.

Згідно з конституцією, президентом Кіпру ставав грек-кіпріот, обраний грецьким населенням, а віце-президентом країни - турок-кіпріот, обраний відповідно турками острова.

Уряд Кіпру також був двонаціональним: сім міністрів від грека-президента та три від турка- віцепрезидента. Однак така модель Конституції не змогла втихомирити конфлікти між турками та греками, що виникли відразу після незалежності.

Турецькі жителі острова скаржилися на постійні утиски влади та грецьких сусідів, які без жодної компенсації та попереджень відбирали землю під будівництво доріг та казарм. За злочини проти турків нікого не карали.

Серед греків Кіпру була популярна ідея об'єднання острова («Енозіс») з Грецією. Турки підтримували доктрину «відокремлення» («таксім») турецької частини острова у разі об'єднання з Грецією.

У двох народів з'явилися свої озброєні організації. Ще до незалежності, у 50-их роках, греки-кіпріоти створили ЕОКА (грец. «Етнікі Органозіс Кіпріон Агоністон» або «Союз борців за визволення нації»), а турки - ТМТ (тур. «Türk Mukavemet Teşkilatı», «Турецька організація спротиву»).

Спочатку жертвами нападів ЕОКА були англійські військові та чиновники (близько 100 загиблих) та підозрювані у колабораціонізмі місцеві жителі.

Однак після здобуття незалежності терористи ЕОКА націлювалися на турків. У свою чергу ТМТ з емблемою сірого вовка (символу турецьких націоналістів) для багатьох турків-кіпріотів стала єдиною силою, здатною захистити їх.

Тільки за період початку 60-их років у протистоянні греків і турків загинули кілька сотень людей (133 греки та 191 турків), і ще більше були поранені і зниклі безвісти. Маса турків, побоюючись переслідувань, перебралася з традиційних місць проживання в турецькі анклави або на північ Кіпру, де переважно і проживали турки-кіпріоти.

Хоча у 1964 року на Кіпрі було введено миротворчі сили ООН, встановити мир на острові не вдалося. Черговий сплеск насильства на національному ґрунті спалахнув у 1967 році, коли грецькі націоналісти вбили 26 турків. Ситуацію на острові розпалювали й відносини між Грецією та Туреччиною.

15 липня 1974 року на Кіпрі стався військовий переворот («режим чорних полковників»), коли до влади країни прийшли прихильники "Енозісу. Військові проголосили створення Грецької республіки Кіпр.

Переворот розглядався Анкарою як прелюдія до об'єднання Кіпру та Греції з можливою перспективою етнічних чисток щодо турків-кіпріотів.

Будучи захисником інтересів турків-кіпріотів, Туреччина зважилася на висадку своїх військових на острів.

19 липня 1974 року турецький флот у складі 5 есмінців та 31 десантного корабля з 3000 десантниками на борту відбув у бік Кіпру. За кілька днів під час бойової операції під назвою «Аттіла» Анкара встановила свій контроль на 35% площі острова.

Туреччина обґрунтувала свої дії Договором про гарантії незалежності Кіпру від 1960 року. Проте міжнародне співтовариство з цим не погодилося.

Через 11 років, у 1983 році турецька громада острова оголосила про створення Турецької Республіки Північного Кіпру (ТРПК). Нову державу визнала Туреччина, за нею це зробили Пакистан і Бангладеш. Однак після резолюції Ради Безпеки ООН та міжнародного тиску Пакистану та Бангладеш довелося відкликати свої визнання.

«Так» об'єднанню та «ні» єдності Або як провалився план Аннана

Для врегулювання конфлікту на острові турецька громада Кіпру пропонує створити конфедерацію — союз двох рівноправних держав, тоді як грецька сторона виступає за єдину федеративну державу з одним громадянством та єдиною міжнародною правосуб'єктністю.

У 2004 року турки-кіпріоти погодилися на федералізацію Кіпру, яку запропонував тодішній генсек ООН Кофі Аннан. План Аннана полягав у створенні на острові єдиної держави з новою назвою - Об'єднана Кіпрська Республіка, що складається з двох автономних частин - грецької і турецької.

Аннан запропонував створити колективну президентську раду (президія), куди входять шість осіб (чотири греки-кіпріоти та два турка-кіпріота). Термін повноважень президії був п'ять років. Президія, яку обирає парламент, мала обирати кожні 20 місяців з-поміж своїх членів президента та віце-президента, кожен з яких представляє грецьку та турецьку сторону.

План передбачав й створення парламенту Об'єднаного Кіпру з двома палатами: з Сенату, що складається з 48 членів (24 греки-кіпріоти та 24 турки-кіпріоти) і Палати депутатів, куди також мали увійти 48 осіб, але представлені пропорційно чисельності населення двох громад (не менше 12 осіб від меншої громади).

Проєкт генсека ООН передбачав зменшення території турецької частини острова до 28,5% (проти 37%, які займає ТРПК), а також повернення на Північний Кіпр 85 тисяч внутрішніх грецьких переселенців.

План також включав і новий прапор, гімн, федеральну конституцію, створення комісії з примирення греків і турків, що відкривало шлях до довгоочікуваного миру на острові та багато іншого.

24 квітня 2004 року у двох частинах Кіпру відбувся референдум щодо плану Аннана. Близько 65% турків-кіпріотів підтримали його. Проєкт майбутнього Кіпру завоював їхню підтримку завдяки плану суттєвого представлення турків в органах влади. Тим часом більшість греків острова — 75% висловилися проти референдуму.

Вони відкинули його, оскільки вважали його протурецьким через відсутність зобов'язань Туреччини вивести свої війська, хоча в четвертому пункті плану йдеться про поступовий, але «повний вихід» («total withdraw») грецьких та турецьких військ з острову.

Не влаштувала греків і відсутність згадок про виселення з Кіпру переселенців із Туреччини, які оселилися на острові вже після створення Турецької Республіки Північного Кіпру.

Хоча референдум провалився, він мав успішний іміджевий ефект для турків-кіпріотів. Вони по суті показали усьому світу, що згодні жити з греками в рамках єдиної держави.

Труднощі визнання

Найбільша проблема Турецької Республіки Північного Кіпру — відсутність міжнародного визнання. Після відмови Пакистану та Бангладеш Туреччина була і залишається єдиною країною, яка визнає ТРПК.

У столиці Кіпру - Лефкоше, або Нікосії грецькою, розділеній на турецьку та грецьку частини, знаходиться посольство Туреччини (у турецькій частині міста). На турецькій стороні є недипломатичні представництва Великобританії, США, Німеччини та Австралії, а також Французька культурна асоціація та Офіс підтримки ЄС.

До визнання Кіпру був близьким союзник Туреччини - Азербайджан. У 1992 року парламент азербайджанського анклаву — Автономна Республіка Нахчиван, — оголосив, що він визнає ТРПК, при тому, що таких повноважень законодавчий орган автономії не мав.

У 2004 році президент Ільхам Алієв напередодні референдуму за планом Аннана повідомив, що якщо грецька громада відкине проєкт об'єднання острова, Баку може визнати незалежність Північного Кіпру.

Ці слова, по суті, мали на меті мотивувати греків погодитися на план генсека з огляду на те, що і Туреччина заявила про можливість приєднання Північного Кіпру до Туреччині у разі провалу референдуму, проте цього також не сталося.

Під час другої карабахської війни нинішній лідер Північного Кіпру Ерсін Татар привітав Азербайджан із перемогою, а за повідомленням газети Gündem Kıbrıs, Алієв обговорював із Татаром питання визнання ТРПК.

У 2005 року президент Гамбії Яхья Джамме заявив, що його країна готова визнати незалежність Північного Кіпру. Проте після протесту Південного Кіпру уряд африканської країни не зміг піти на обіцяний крок.

Як повідомляла Sunday Express, посилаючись на свої джерела в уряді, Велика Британія нібито розглядає можливість офіційного визнання Північного Кіпру незалежною країною.

«Тисячі британських громадян на Північному Кіпрі також зможуть легше приїжджати та їхати, а він може стати популярним місцем відпочинку поряд із півднем», - зазначає британський щоденник.

Це повідомлення прозвучало, коли президент Ерсін Татар закликав уряд Бориса Джонсона підтримати його план створення двох держав на острові.

На думку лідера турків-кіпріотів, після виходу Великобританії з ЄС Лондон може діяти без огляду на Брюссель.

Всупереч міжнародній ізоляції, Турецька Республіка Північного Кіпру входить до Організації ісламської співпраці як спостерігач і планує отримати такий статус у Тюркській раді.

Дипломи університетів турецької частини Кіпру визнаються у всьому світі, у тому числі в країнах ЄС та США. Північний Кіпр веде активну рекламну кампанію із залучення туристів до країни. У докоронавірусний період турецьку частину острова відвідало 1,2 млн. туристів, більшість з яких прибули з Туреччини.

Влада Північного Кіпру також створила сприятливе податкове законодавство, викорінила бюрократичні зволікання для нескладного відкриття та ведення бізнесу на північній частині острова.

За останні кілька років суттєво зросла важливість Турецької Республіки Північного Кіпру як офшорного бізнес-центру.

Літнє загострення у східному Середземномор'ї

Влітку 2020 року острів Кіпр опинився в центрі світової політики через геологорозвідувальну діяльність Туреччини неподалік своїх берегів. Анкара направила дослідницьке судно Оруч Реїс (Oruc Reis) в район, який Греція вважає своєю з територією.

Афіни зажадали від Туреччини припинити розвідку вуглеводнів, а також звернулися до інших країн НАТО із проханням вплинути на Анкару. На прохання Греції відгукнулася Франція, яка розмістила на Кіпрі винищувачі Rafale та фрегат Lafayette.

Незважаючи на це, Туреччина продовжила сейсморозвідувальні роботи та відправила черговий корабель у район східного Середземномор'я. З моменту кризи тут сформувалася нова антитурецька вісь за участю Франції, Греції та грецького Кіпру.

Підтримала Францію адміністрація президента США Дональда Трампа. Білий дім зняв ембарго на постачання зброї Республіці Кіпр та закликав Туреччину припинити геологорозвідувальну діяльність. Антитурецьку позицію зайняли також Ізраїль, Єгипет та ОАЕ.

На боці Туреччини виступили ТРПК, яка розкритикувала дії Парижа, та Азербайджан.

Майбутнє Кіпру

Зустріч у Женеві, що відбулася наприкінці квітня 2021 року, була першою після провалу діалогу в 2017 році.

Початок нового раунду переговорів поклав обрання в 2020 Ерсіна Татара новим президентом ТРПК. Татар ще під час своєї президентської кампанії заявляв, що виступає за конфедерацію на острові за формулою «Дві держави для двох народів».

Саме цей план вирішення конфлікту на острові підтримує президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган. У рамках саміту 5+1 Туреччина та Північний Кіпр виступали за столом переговорів із пропозицією, заснованою на визнанні рівного міжнародного статусу та суверенної рівності двох сторін: ТРПК та Республіки Кіпр.

Проте ця стратегія виходить за межі ООН, яка не визнає легітимність Турецької Республіки Північного Кіпру. У порушенні резолюцій Ради Безпеки ООН звинуватив ТРПК і Туреччину лідер грецького Кіпру Нікос Анастасіадіс.

Він пообіцяв не допустити вирішення проблеми острова за межами ООН. Тим часом президент Північного Кіпру не втрачає надії на вирішення кіпрського питання.

Хоча, як визнає Татар, переговори не дали жодних результатів, турецька громада й надалі наполягатиме на втіленні на острові плану союзу двох держав.

«Досягти на Кіпрі постійної, всеосяжної та стійкої угоди можна лише у формі співробітництва двох держав, що живуть пліч-о-пліч, яка ґрунтується на принципі їх суверенної рівності», — пояснив він.

Хоча Кіпр вже давно не «гаряча точка», невизначеність статусу острова не дозволяє остаточно згасити вугілля конфлікту, що тліють. Мир на острові можна досягти лише через визнання рівності учасників та їхнього однакового статусу. Інакше, як вважають турки Північного Кіпру, вести переговори немає сенсу.