18 червня Верховна Рада ухвалила у другому читанні закон щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України. Або, як його називають, закон про “множинне громадянство”.

У пояснювальній записці документу зазначається, що цілями та завданнями прийняття законопроєкту є актуалізація правового регулювання питань громадянства України з огляду на необхідність забезпечення національної безпеки та національних інтересів України. А також для збереження єдності української спільноти, зменшення негативних наслідків демографічної кризи в Україні внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Водночас правозахисники просять президента Володимира Зеленського ветувати законопроєкт про множинне громадянство. Вони зазначають, що закон містить суттєві ризики, створює додаткові підстави втрати громадянства України жителями тимчасово окупованих територій України. А також фактично запроваджує додаткове покарання у вигляді втрати громадянства України за вчинення окремих категорій злочинів.

QIRIM.News звернулося за коментарем до директорки з адвокації Центру прав людини ZMINA Альони Луньової.

“Ми звернулися до президента ветувати цей закон, внести до нього пропозиції і повернути Верховній Раді для переголосування, тому що в новій редакції статті 19 Закону України “Про громадянство України” ми побачили ризики втрати громадянства України для жителів окупованих територій, яких фактично підозрюють у вчиненні колабораційної діяльності та інших злочинів проти національної безпеки”, - сказала Луньова.

Вона зазначила, що у новій редакції статті сказано, що добровільне набуття громадянства країни-агресора є підставою для втрати громадянства України. Водночас добровільним не вважається набуття громадянства російської федерації на тимчасово окупованих територіях, окрім ситуацій, коли людина, яка отримала це громадянство, вчинила дії, які можна розцінювати як підтримку збройної агресії або пропаганду збройної агресії. А також, якщо ці дії можуть становити загрозу національній безпеці та національним інтересам України.

“Власне, в цих виключеннях криється причина нашого занепокоєння. Тому, що ми пропонували, щоби добровільним не вважалося громадянство, набуте на окупованих територіях. Єдине - ми дійсно вважаємо, що треба робити виключення для тих людей, які очевидно добровільно отримали паспорт. Якийсь Аксьонов, наприклад, де точно не стоїть питання про те, що людина примусово отримала громадянство російської федерації. І тоді тут можна говорити про якісь підстави, щоб ініціювати втрату громадянства України.

Але ж це конкретні виключні випадки, коли людина отримала паспорт і вчинила потім злочин проти основ національної безпеки, наприклад, державу зрадила. Для того, щоб її засудити, вона має бути громадянином України. Це не може бути громадянин рф і зраджувати державу Україну. Тут треба все-таки зважати на інтереси держави”, - наголосила правозахисниця.

Ще один момент, на якому акцентувала Альона Луньова, це те, що втрата громадянства України тепер перетворюється на покарання за злочини, зокрема, проти основ національної безпеки. Тобто, якщо людина вчиняє злочин і отримує вирок суду, це може стати підставою для втрати громадянства.

“Але тут також важливо сказати, що у нас кримінальне покарання визначається Кримінальним кодексом України. Усі можливі види кримінального покарання можуть бути тільки в Кримінальному кодексі України. Не можна, насправді, вводити форму кримінального покарання іншим законом, ніж Кримінальний кодекс України. А по суті, це відбулося. Тобто, в якості покарання фактично ми будемо використовувати втрату громадянства України”, - зауважила вона.

За даними Представництва Президента України в АР Крим, теоретично за колабораційну діяльність в Криму можна притягнути десятки тисяч людей. Луньова каже: потенційно питання по колабораціонізму можуть виникнути до багатьох людей в окупованому Криму, навіть якщо вони не діють проти національної безпеки України. Формально через те, що вони обіймають посади в окупаційних органах влади, це питання може постати.

“Тобто, якщо ми трохи відсторонимося і подивимося на цю статтю, то складається враження, що ми хочемо фактично покарати втратою громадянства України тих людей, яких вже суд покарав, по яких є вироки. А по тих, по кому немає вироків, ми можемо не ініціювати кримінальні провадження, а можемо ініціювати втрату громадянсва України. І це насправді буде покаранням. Тому, що це питання документів, це питання правового зв'язку з Україною, питання навчання. Тобто, втрата громадянства перетворюється на покарання тих людей, які певним чином можуть бути залучені російською федерацією добровільно чи не дуже до діяльності окупаційних органів влади, до служби за контрактом у збройних силах рф і так далі”, - пояснила правозахисниця.

Вона зазначила, що правозахисники виступають проти того, щоб втрата громадянства стала частиною покарання. Але якщо є бажання, щоб так було, слід коректно внести зміни до Кримінального кодексу України. А також, на її думку, потрібно отримати висновок Конституційного суду щодо того, що Конституція забороняє позбавлення громадянства України.

Луньова поточнила, що якщо людина живе в окупованому Криму і отримала навʼязане громадянство, то вона не втратить громадянства України. Крім випадків, коли її певні дії можуть бути розтлумачені як дії, що загрожують національним інтересам і безпеці України.

“Проблема в тому, що ми не знаємо, які дії будуть розтлумачені як загрозливі для національної безпеки та інтересів України. Переліку таких дій закон не містить. І в цьому є суттєва небезпека. Тому, що якби було так: люди, які живуть в окупації, їм нав'язали громадянство рф, вони точно не втрачають громадянство України, це було б правильно. А всіх, хто винен у колабораціонізмі та інших злочинах проти основ нацбезпеки, давайте притягати до відповідальності”, - акцентувала вона.

За її словами, небезпека полягає у тому, що теоретично будь-якій людини в окупації можна приписати, що вона загрожує національній безпеці або інтересам України.

Фото: ZMINA

Ця стаття/матеріал стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.