Національний лідер кримськотатарського народу та народний депутат України Мустафа Джемілєв, оцінюючи переговори щодо припинення війни в Україні, підкреслив, що було б неправильно укладати угоду з військовим злочинцем путіним.

В інтерв’ю Джемілєв відповів на запитання президента Східноєвропейського інституту демократії Ірени Ласоти про війну в Україні, мирні переговори та умови, які росія намагається нав’язати Україні. Джемілєв підкреслив, що будь-які домовленості з військовим злочинцем путіним є ненадійними. Політик підкреслив, що Крим належить Україні і його статус має визначати Україна. Національний лідер заявив, що хоче пояснити в міжнародних судах тяжкі злочини, скоєні російськими окупантами.

Через 11 років після російського вторгнення в Крим і три роки після повномасштабної війни, яку Росія розпочала проти України, що ви думаєте про початок переговорів без участі України? Що з цього може вийти?

Звісно, кожна країна має право самостійно визначати, з ким і на яку тему вести переговори. Але якщо мова йде про посередництво у припиненні війни між двома країнами, то, згідно з елементарною логікою, на переговорах, окрім посередників, повинні бути представлені обидві сторони конфлікту.

Однак у випадках, коли одна країна відкрито здійснює агресію проти іншої, окуповує частину її території та скоює жахливі воєнні злочини, формат і склад учасників переговорів дещо відрізняється.

У таких ситуаціях, як правило, жертва агресії разом із країнами, що підтримують дотримання норм міжнародного права, збираються, щоб диктувати агресорові свої умови. Саме так відбувалося під час Другої світової війни. Хоча, правда, одна з країн антифашистської коаліції зовсім не була прихильницею демократії, дотримання міжнародного права і за своїм характером мала всі ознаки тоталітарного режиму.

Але зараз відбувається щось дивне.

Одна з країн, яка раніше надавала суттєву підтримку жертві агресії, раптом розпочала переговори з агресором щодо нормалізації дипломатичних та торговельних відносин, назвала його мало не миротворцем, а потім ще й виставила рахунок закривавленій жертві за надану допомогу.

Якщо події розгортатимуться в такому ж руслі, то сподіватися на швидке завершення війни, звісно, не доводиться.

У лютому 2022 року мало хто вірив, що Україна зможе чинити такий опір і навіть перейти в контрнаступ. Тим не менш, пресловутий Давид принизив Голіафа. Як ви це поясните?

Добре пам’ятаю телезвернення Путіна у день повномасштабного вторгнення російських військ в Україну 24 лютого 2022 року.

Він оголосив про початок своєї «спеціальної військової операції» проти України, висунув свої безглузді ультимативні вимоги, а потім, надавши обличчю лютої виразності, заявив, що якщо якась країна насмілиться втрутитися і завадити цій «операції», то реакція росії буде миттєвою, оскільки її військово-космічні сили перебувають у повній бойовій готовності.

А російське телебачення пророкувало, що Київ захоплять за три дні, а вся країна опиниться під контролем за тиждень. Заявляли, що українці зустрічатимуть «російських воїнів-визволителів» із квітами тощо. Але українці зустріли їх зовсім не з квітами.

Сьогодні вже 1102-й день війни, і кінця кровопролиттю поки не видно. Визначальну роль у цьому відіграв передусім свободолюбний дух українського народу.

Я пам’ятаю ті дні – величезні черги біля військкоматів у Києві. І не лише молоді, а й люди похилого віку, зокрема жінки, записувалися добровольцями на війну, були готові йти на смерть заради захисту своєї країни.

Я був приємно враженений і поведінкою нашого президента. Коли йому з-за океану запропонували негайно покинути країну, бо Київ невдовзі буде окупований, він зі своїм звичним гумором відповів: «Я просив зброю, а не таксі. Я не збираюся покидати свою країну».

Рівень довіри українців до свого президента тоді зріс удвічі та, за даними соціологів, сягнув 78%.

Одним із його правильних рішень у ті дні було надання зброї населенню. Це був найвищий рівень довіри президента до свого народу. Тому зараз українці – один із найбільш озброєних народів у світі.

Будь-яка війна жахлива, а людські втрати страшні. Чому ж Україна продовжує боротися, а не шукає «мир за будь-яку ціну»?

Якось я розмовляв з одним депутатом парламенту Туреччини.

Він сказав: «росія – величезна і сильна ядерна держава, ви все одно її не переможете. А гине так багато людей. Чи не краще прийняти її умови?»

Я поставив йому зустрічне питання: «А якщо б ця могутня ядерна росія захопила частину території Туреччини? Ви теж би змирилися, аби уникнути кровопролиття та численних жертв?»

У відповідь я не почув нічого виразного. Лише загальну фразу про те, що «з Туреччиною неможливо говорити мовою сили, і ніхто не може посягати на її територію».

Цей випадок вкотре підтвердив, що перед тим, як радити іншим, слід спершу перевірити, наскільки ці поради прийнятні для себе.

Будь-яка мирна угода повинна базуватися на принципах міжнародного права. Інакше це буде не мир, а лише передишка для підготовки до нової, можливо, ще більш кривавої війни.

Україна давно сформулювала умови припинення цієї війни, але вони не влаштовують путіна, оскільки передбачають, перш за все, повернення всіх захоплених росією українських територій.

Чому Крим так важливий для України та міжнародного порядку? Чи не було б простіше, якби він став «нейтральною зоною»?

Питання статусу Криму може вирішувати лише його корінний народ та держава, до складу якої він входить, тобто Україна, а не інші країни під загрозою застосування військової сили.

Інші держави та міжнародні організації можуть лише надавати рекомендації. Причому ці рекомендації не повинні суперечити нормам міжнародного права, зокрема статті 2 Статуту ООН, де йдеться про необхідність дотримання суверенітету та територіальної цілісності держав.

Для України важливий не тільки Крим, а й кожен квадратний метр своєї території. Якби провести опитування серед мільйонів біженців із окупованих територій, кожен із них, напевно, навів би безліч аргументів на користь того, що першочергово потрібно звільняти саме ту територію, яку він змушений був покинути.

Для корінного народу Криму питання про звільнення півострова або його залишення під російською окупацією – це питання виживання. Від цього залежить, чи збережеться кримськотатарський народ як самобутня нація зі своєю культурою, чи поступово зникне з лиця землі.

Попри заклик кримських татар залишатися на своїй землі за будь-яких обставин, постійні репресії окупантів, примусова мобілізація до російської армії для війни проти власної країни, повна відсутність демократичних свобод, тотальне стеження та страх за майбутнє дітей змушують багатьох із них знову залишати свою батьківщину. Це відбувається після того, як вони майже пів століття боролися за право повернення до Криму після сталінської депортації та геноциду 1944 року.

На сьогодні Крим покинули вже близько 30 тисяч кримських татар – це приблизно 10% усього народу. І цей процес триває.

Ті, хто залишається, перебувають під постійною загрозою втрати національної ідентичності через агресивну русифікацію окупантів.

Після окупації Крим перетворився на потужну військову базу, або, як кажуть самі росіяни, на «непотоплюваний авіаносець».

З території Криму постійно ведуться артилерійські та ракетні обстріли материкової частини України, а постачання зброї здійснюється переважно через незаконно збудований Керченський міст, який є одним із пріоритетних об’єктів для знищення.

Російський контроль над Кримом перешкоджає вільному судноплавству та становить постійну загрозу не лише Україні, а й усім чорноморським державам, включаючи три країни-члени НАТО. Окупація Криму вже перетворила Азовське море на «внутрішнє озеро» росії. Якщо те саме ще не сталося з Чорним морем, то переважно завдяки тому, що три чорноморські країни входять до НАТО.

Президент США заявляє, що Україна «ніколи не повинна була починати цю війну», тоді як росіяни висувають свої вимоги щодо того, хто може чи не може розміщуватися на території України, і наполягають на проведенні виборів в Україні на своїх умовах. Що ж сталося, що ми зіткнулися з такою ситуацією?

Складається враження, що президент США опинився в якомусь інформаційному вакуумі або слухав лише російську пропаганду. Можна подумати, що це українці напали на росію й окупували її території, а не навпаки.

Адже російські військові літаки, вертольоти, колони танків та 150-тисячне військо 24 лютого 2022 року «мирно» рушили на територію України, щоб встановити «правильні» російські порядки та вбити всіх, хто з цими порядками не погоджувався. Але «невдячні» українці зустріли їх не квітами, а зброєю. Колони російських танків під Києвом перетворилися на металобрухт. Деякі політики схильні трактувати події по-різному залежно від власних симпатій і антипатій, але це не такий абсурд.

Звичайно, основний принцип демократії полягає в тому, що всі владні структури в країні, включно з президентом, є виборними. У квітні 2019 року в нашій країні відбулися президентські вибори, а у квітні 2024 року мали відбутися нові вибори. Однак для проведення чесних і чесних виборів необхідні належні умови. Будь-які вибори є незаконними, якщо ці умови не виконані. В умовах відкритої війни, у той час як бомбардування та авіаудари здійснюються практично скрізь у країні, неможливо навіть уявити, що всі необхідні умови для чесних виборів будуть виконані.

Виборча кампанія, як відомо, передбачає право всіх громадян організовувати збори і мітинги на підтримку своїх кандидатів і політичних партій. А тепер уявімо мітинги десятків тисяч людей, які можуть бути об’єктами ракетного обстрілу; тому що ми дуже добре знаємо звичку росіян атакувати, особливо націлюючись на великі групи людей. Не кажучи вже про мільйони біженців, військових і військових лікарів, які будуть позбавлені можливості брати участь у виборах, а також інші проблеми, які практично нерозв’язні у воєнний час… Крім того, українське законодавство забороняє будь-які масові заходи та вибори у воєнний час.

Теоретично; звісно, український парламент міг би спробувати прийняти закон про скасування цих заборон, але навряд чи це вдасться. Бо всі політичні сили в Україні, включно з найбільш опозиційними до президента, категорично проти проведення виборів до закінчення війни. Крім того, майже всі реальні кандидати, які могли балотуватися в президенти на майбутніх виборах, були проти проведення таких виборів.

Якщо хтось думає, що Володимира Зеленського легко буде замінити на іншого, більш слухняного президента, то зазначу, що це майже неможливо зробити в Україні після Революції Гідності 2013-2014 років. Особливо смішно те, що путін, який жодного разу не проводив чесних виборів у своїй країні з моменту приходу до влади чверть століття тому, найбільше говорить про «нелегітимність» Зеленського та необхідність нових виборів в Україні.

Звичайно, в Україні є люди, які незадоволені президентом. Війна принесла людям багато страждань, мільйони людей залишилися без світла, води та опалення, у багатьох різко знизився рівень життя. І багато людей схильні в таких ситуаціях звинувачувати в першу чергу керівництво. Тому рейтинг Зеленського вже не 78 відсотків, як у лютому 2022 року, а близько 57 відсотків за останніми соцопитуваннями, але рейтинг 90 відсотків і вище є лише у таких людей, як Гітлер, Сталін, Саддам Хусейн чи путін.

Рано чи пізно українським чиновникам доведеться зустрітися з Путіним, щоб домовитися про якісь угоди. Чи хотіли б ви бути в такій делегації?

Насправді некоректно говорити про якусь «угоду» зі злочинним режимом, відповідальним за загибель сотень тисяч людей, у тому числі дітей, калічення мільйонів, заподіяння величезних матеріальних збитків, які обчислюються трильйонами доларів, і перетворення мільйонів людей на біженців.

Я хотів би виступити свідком у міжнародному суді проти військових злочинців російського режиму на чолі з путіним і принаймні розповісти про злочини, які вони вчинили на моїй окупованій батьківщині в Криму. Я хотів би розповісти про викрадення, вбивства, нелюдські тортури тих, хто виступав проти окупації їхньої батьківщини, про вигнання корінного населення з домівок і заміну їх громадянами росії та інші злочини.