Ще з самого початку втілення в життя російськими агресорами сумнівної ідеї «русского мира», а потім і в час неприкритої збройної агресії проти України Маріуполь був і залишається ласим шматком для Кремля, адже це місто має надзвичайно важливе стратегічне значення.
Маріуполь — це і порт, і два металургійні комбінати (Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча та «Азовсталь»), і найбільше в Україні машинобудівне підприємство — «Азовмаш», продукція яких складає значну частину експорту України.
Протистояння між українцями і проросійськими сепаратистами розпочалося в Маріуполі майже одразу після втечі з України президента Януковича.
Особливо проросійські сили активізувались після окупації Криму Росією. Приблизно з середини квітня Маріупольська міськрада була захоплена сепаратистами, які наводили жах на місцевих мешканців, показуючи, хто в місті господар.
9 травня 2014 року, виконуючи накази московських кураторів, вони штурмували міське УВС — Маріуполь перейшов під їхній повний контроль. При цьому було поранено і взято в полон начальника УВС Валерія Андрощука і вбито начальника ДАІ Віктора Саєнка, бійця добровольчого батальйону міліції «Азов» Родіона Добродомова.
До того ж терористи заблокували бетонними блоками декілька вулиць у центрі міста і захопили адмінбудівлі. Міліція, СБУ і прокуратура були повністю паралізовані, а чимало хто з силовиків вже готувався приміряти на себе російську форму за прикладом своїх кримських колег.
Після подій 9 травня і фактичної втрати контролю над третім за розміром містом Донбасу Україна контролювала лише маріупольський аеродром, на якому знаходилися українські нацгвардійці, військовослужбовці Збройних сил України та півтори сотні добровольців із батальйону МВС «Азов».
Місяць Маріуполь був під контролем російських окупаційних сил. У місті панував хаос, стрілянина, безкінечні мітинги за приєднання до Росії, захоплення військової частини. Центр міста був перекритий барикадами, містом ходили озброєні люди.
У звільненні Маріуполя брали участь 72-а бригада ім. Чорних Запорожців, спецпідрозділ МВС «Азов», підрозділи Національної гвардії України і «Дніпро-1».
Блокпости на в’їздах до міста контролювали військові, допомога надходила також від членів «Правого сектору» та місцевих активістів.
Для блокування району проведення спецоперації було залучено близько 500 військовослужбовців ЗСУ та Нацгвардії. Штурм розпочався о п'ятій ранку. Під час зачистки Маріуполя від проросійських найманців ліквідували їхні ключові опорні точки, знищили техніку та відновили контроль над усіма захопленими спорудами, зокрема будівлею міської ради.
Ввечері 13 червня 2014 року над міською радою Маріуполя замайорів синьо-жовтий стяг.
Звільнення Маріуполя стало початком контрнаступу Збройних сил України, завдяки якому більша частина захоплених територій Донецької та Луганської областей були врятовані від мародерів і терористів «русского міра».
На жаль, Маріуполь залишився уразливим для терактів. Найбільший з них стався 24 січня 2015 року, коли терористи з «Градів» обстріляли блокпости ВСУ і житловий мікрорайон «Східний». У результаті атаки загинули 30 людей, поранення отримали 128 осіб.
Також 14 червня 2014 року в результаті успішної військової операції українські захисники визволили від проросійських окупантів місто Щастя.
Коли в квітні місто Щастя окупували проросійські найманці та російські окупанти, люди залишились відрізаними від навколишнього світу.
Усі українські канали вимкнули, доступу до інтернету теж не стало, тому що бойовики поперебивали дроти. Ми були в інформаційному вакуумі й що відбувалося в той час в Україні, ніхто не знав. Зідзвонювались з сусідніми містами, ми намагались дізнатись, де йдуть бої, чи збираються нас взагалі звільняти, — згадує ті дні 2014 року волонтерка Ірина Беспалова, мешканка міста Щастя.
Операцію зі звільненню Щастя готували заздалегідь. Була створена група з місцевих мешканців, яка виконувала різні розвідувальні завдання. Після ретельного вивчення блокпостів противника було ухвалено рішення штурмувати місто.
Наступальну операцію проводили бійці батальйону «Айдар», 8-го окремого полку спецпризначення та 24-го батальйону тероборони ЗСУ. Бій тривав усю ніч проти 14 червня. На ранок Щастя було визволене. Під час спецоперації було знищено понад пів сотні бойовиків терористичної «ЛНР» і удвічі більше — поранено. З боку захисників втрат не було, не постраждав також жоден мешканець міста. Збережені всі будівлі, комунікації та взяті під контроль стратегічно важливі об’єкти — Луганська ТЕС та два мости через річку Сіверський Донець.
Завдяки визволенню міста був створений плацдарм для майбутнього наступу до околиць Луганська.
Та попри те, що 14 червня місто перейшло під повний контроль української влади, бої за місто велися й надалі. Незаконні збройні формування не раз обстрілювали місто з автоматичних гранатометів, мінометів та РСЗВ «Град».
Варто відзначити, що лише завдяки допомозі волонтерів вдалося організувати логістику для захисників України, озброїти їх та надати все необхідне воякам. Адже вони не мали досвіду, не були забезпечені навіть найнеобхідним й перебували у надзвичайно скрутному становищі. Українська армія понад 20 років системно знищувалась й була розвалена. Волонтери і небайдужі практично усім забезпечували бійців: спорядженням, зброєю, формою, їжею та навіть водою.
У ніч з 13 на 14 червня 2014 року при заході на посадку в Луганський аеропорт було збито транспортний літак Іл-76. Виконавцями були найманці з російської диверсійної групи ПВК «Вагнер».
Військово-транспортний літак Іл-76 зі складу 25-ї військово-транспортної авіаційної бригади Повітряних сил ЗСУ летів у складі конвою з трьох літаків до аеропорту «Луганськ». Літак мав сідати другим, проте під час посадки він був збитий з ПЗРК «Ігла».
На борту літака перебувало 40 десантників 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади та дев'ять членів екіпажу. У результаті обстрілу усі вони загинули.
Пам'яті десантників 25-ї ОПДБр та членів екіпажу Іл-76МД. Перед посадкою на борт. Ще усі були живі ?. Не забудемо, не пробачимо
Posted by Вадим Чилікін on Sunday, June 13, 2021
Щороку родичі загиблих військових по всій Україні з квітами та сльозами на очах вшановують пам'ять десантників: приїжджають на Дніпропетровське летовище, де хлопці востаннє сходили до літака, та запалюють свічки в містах, де вони виросли.
У 2016 році на території військової частини, де служили бійці, встановили пам'ятник воїнам 25-ї повітряно-десантної бригади, які загинули за час проведення АТО на сході країни. Їхні імена викарбували на плитах.
Таким видався червень 2014 року. Саме тому про події семирічної давнини варто пам'ятати та нагадувати. Завдяки загиблим і тим, хто лишився живим, маємо стабільний мир на вільній від окупантів території України.
Екссекретар РНБО Олександр Турчинов категорично не згоден з думкою президента Володимира Зеленського про те, що не треба було звільняти Шуми та інші населені пункти на Донбасі у зв’язку з втратами наших воїнів.
Хочу нагадати чинному президенту, що в 2014 році було звільнено 2/3 Донбасу. Після 2015 року ми використовували тактику покрокового наступу, за кожної можливості звільняючи хоча б невеличкий населений пункт, або просуваючи наскільки можливо вперед наші позиції. Росію дуже дратувала ця тактика, яку вони назвали «повзучим наступом».
Так, на війні дійсно бувають втрати, особливо коли звільняєш зі зброєю в руках свою землю. Але більш болючі і невиправдані втрати, коли наші військові, обмежені заборонами адекватно реагувати на провокації ворога, стають мішенями, які розстрілюють російські снайпери та вбиває ворожа артилерія, — заявив Турчинов.
На його думку, з нового року під час перемир'я ЗСУ понесли втрат більше, ніж звільняючи будь-який населений пункт.
Останнім часом керівники України, як мантру, повторюють, що не збираються військовим шляхом звільняти ані метра нашої землі. Мабуть, щоб у Кремлі нічого такого не запідозрили і не образились... На жаль, все це доводить, що сьогодні головний пріоритет чинної влади — не захист та звільнення країни, а самозбереження, — вважає Турчинов.
Як повідомляли «Кримські новини», 11 червня у зоні проведення операції Об’єднаних сил незаконні формування Росії та її найманці дев’ять разів порушили домовленість щодо повного припинення вогню. Внаслідок обстрілу один військовослужбовець отримав осколкове поранення, яке виявилося несумісне з життям.
