На кордоні готуються зустріти росіян

Новини України та світу
Анвар Деркач
22 Лютого 2022, 10:59
Анвар Деркач
22 Лютого 2022, 10:59

Якість дороги з Києва до російського і білоруського кордону місцями цілком пристойна. До Чернігова є відремонтовані ділянки з майже ідеальним покриттям, а є такі, по яких не можна їхати швидше, ніж двадцять кілометрів на годину. Тоді і згадуються танки, як найбільш придатний для такої дороги транспорт.

На Київ агресор  може вирушити як з Брянської області, так і з території Білорусі. І обидва шляхи проходять через Чернігівщину. На українсько-російському кордоні тут з двох пунктів пропусків працює лише один – «Сеньківка», відомий монументом часів СРСР під назвою «Три сестри». Пункт пропуску «Грем’яч» неподалік  Новгорода-Сіверського було закрито 2020 року після оголошення карантину.  Відтак весь транспорт, який іде транзитом через Україну до центральних і північних областей Росії, перетинає кордон саме в «Сеньківці».

Проте, спочатку вирушаю до села Нові Яриловичі на українсько-білоруському кордоні. Тут кордон перетинає дорога Одеса – Київ – Санкт-Петербург. Без акредитації в Державній прикордонній службі шансів на результативну поїдку на кордон немає. То ж після виконання всіх формальностей з документами, мені потелефонували з Чернігівського прикордонного загону: можна вирушати, на кордоні  чекатиме офіцер, який відповість на всі питання.

Черговий сержант зустрів мене та колег одного з арабських телеканалів на в’їзді і повідомив: доведеться чекати. Офіцер, якому доручили спілкуватися із журналістами, зайнятий депортацією. Я насторожуюся, адже нещодавно до Росії було видано за запитом російської влади тамтешнього опозиціонера Тарасова. То ж одним з перших моїх питань було питання про екстрадицію. Старший лейтенант Владислав запевнив: білоруси передали нам українця, розшукуваного за кримінальний злочин.

На майданчику, куди для проходження митного і паспортного контролю заїжджають вантажівки, стоїть бойова машина піхоти. Біля неї кілька озброєних чоловіків в камуфляжі. До нинішнього загострення україно-російського протистояння бойової техніки поблизу білоруського кордону не було. Мені не так часто доводилося тут бувати, але раз на кілька місяців я приїжджаю на північ області: влітку відпочити на Дніпрі, восени в місцевих лісах – розкішні гриби.

Поки чекаємо прикордонника, спостерігаємо життя на прилеглій до пункту пропуску території. До шлагбаума, за яким проходять митний та паспортний контроль, повільно тягнеться колона вантажівок. Тут і українські номерні знаки, і білоруські. Трапляються турецькі і молдавські. За дві години очікування лише три легковики з України і один з Білорусі. Українські чомусь всі з одеськими номерами. Минулого літа тут було порівну вантажних машин і легкових. А от облаштування прилеглої території, де водіям доводиться годинами очікувати черги на оформлення документів – все як завжди: металеві вагончики, пофарбовані жовтим або сірим. Тут і страхові фірми, і представництва насіннєвої інспекції, і щось середнє між їдальнею та кафе. На питання про туалет турецькі водії, які тут явно не вперше, показують за ріг крайнього вагончика. Там серед сосен дерев’яна буда з літерами «Ч» та «Ж».

Нарешті до журналістів виходить молодий хлопець у камуфляжі, коротко представляється: «Старший лейтенант Владислав Горбань». І одразу попереджає – часу мало, в нього свої службові обов’язки. Журналістів пускають на територію пункту пропуску, попередньо помінявши редакційні посвідчення на бейджі з номерами.

Кордон з Білоруссю став небезпечним після зміни політики Лукашенка

На території, оточеній парканом з металевих прутів, телевізійникам дозволяють трохи познімати, пильнуючи, щоб в кадр не потрапили системи спостереження. Представників ЗМІ цікавить, перед усім, як змінилася охорона кордону після посилення російської загрози та зміни статусу Білорусі: із сусіда на союзника агресора. Старший лейтенант відповідає ухильно: зброї достатньо, отримали додаткову техніку, збільшено кількість прикордонників, посилено наряди. За словами Владислава Горбаня, на лінії кордону працюють камери відеоспостереження, системи контролю за кордоном весь час вдосконалюються.

Прикордонник запевняє, що істотних змін в транскордонному русі вантажів не відбувається відтоді, як потік впав через локдаун 2020 року.  На питання про особливий режим перетину кордону для чоловіків – громадян Білорусі і Росії віком від 18 до 55 років старший лейтенант запевняє, що все відповідно до закону: немає жодних обмежень для цієї категорії, вони в’їжджають на загальних підставах.

Підійти до шлагбауму, за яким починається нейтральна зона і дорога на Гомель журналістам не дозволили. Старший лейтенант поспішає у справах, попередивши, що за кілька хвилин треба залишити територію пункту пропуску. Телевізійники квапляться записати стендапи перш ніж їх випровадять. Журналістів за паркан проводжають особи з автоматами  в чорному камуфляжі, не типовому для прикордонників.

Залишаємо пункт пропуску «Нові Яриловичі» і їдемо 14 кілометрів вздовж кордону на схід. Серед лісів розташоване селище Добрянка, засноване кількасот років тому вихідцями з Росії – старовірами. Перед поїздкою священик Чернігівської парафії Православної Церкви України отець Євген Орда попередив: не розраховуйте там зустріти українських патріотів, кілька учасників АТО/ООС родом з цього селища поїхали на заробітки. Решта –налаштовані проросійськи.

Мешканець Добрянки Сергій Коноваленко – колишній депутат селищної ради, живе тут все життя і добре знає ситуацію в рідному селищі. До показних патріотів ставиться із сарказмом.

Нова селищна влада хоч і позиціонує себе як патріоти, цікавиться лише грішми. Ті, хто зараз виголошує патріотичні гасла, легко пристосуються і, не виключаю, підуть хлібом-сіллю зустрічати окупантів, якщо вони зайдуть сюди, – каже Коноваленко.

Як більшість місцевих він розмовляє російською, пересипаючи її білоруськими та українськими словами.   

Північний кордон України готується до зустрічі непроханих гостей
Колекціонер з прикордонної Добрянки Сергій Коноваленко пояснив журналістам - росіян ворогами не вважає

Коноваленко не приховує – в нього свої рахунки з владою. Адже представники нинішньої команди доклали зусиль, щоб його не обрали на останніх виборах. Коноваленко любить ставити незручні запитання і весь час нагадує керівникам селища про необхідність вкладати кошти в місцеву інфраструктуру. Не забуває говорити і про свій приватний музей, який приваблює туристів. Він тулиться в двох непристосованих приміщеннях. В одному – предмети побуту, стара зброя часів Другої світової і Російської імперії, в іншому – тисячі ляльок, які Коноваленко колекціонує багато років. Місцева влада його не підтримує, скаржиться пан Сергій. Єдине місце, де можна знайти роботу – місцевий лісгосп. Але лісу стає дедалі менше, молодь, чоловіки середнього віку і старші виїжджають в пошуках заробітку. На думку Коноваленка, воювати добрянці проти росіян не хочуть, не бачать в них своїх ворогів. Під моїм пильним поглядом господар після паузи додає: але якщо треба буде – підемо захищати Батьківщину.

Наступного дня їду на місце, де зійшлися кордони України, Білорусі та Росії.  В Городнянському районі Чернігівщини вже 47 років височіє сіра стела, що символізує «дружбу народів» трьох сусідніх країн. Традиційний мистецький фестиваль за участю представників трьох держав проходив тут аж до 2014 року. Потім його проводили вже без українців на території  Білорусі.

На пункті пропуску «Сеньківка» журналістам доводиться чекати офіцера, який має відповісти на запитання. Для прикордонників журналісти сьогодні скоірше додаткова проблема, аніж допомога. Принаймні, такий висновок можна зробити з того, як їх зустрічають на пунктах пропуску. Нарешті виходить військовослужбовець у камуфляжі, з автоматом та «розгрузкою». Це супроводжуючий – майор Сергій Хоменко. До славнозвісної стели «Дружби» не пускають, мотивуючи рішення міркуваннями безпеки. Адже на суміжній території неподалік монумента фіксують озброєних прикордонників Росії та Білорусі. Майор Хоменко нагадує: завдання прикордонної служби – стримати перший удар ворога і дати час для підходу армійських підрозділів.

Для цього є все необхідне, отримали бронетехніку, ведемо патрулювання кордону в посиленому режимі, укомплектовано вогневі групи, – запевняє майор.

І просить не знімати своїх колег, які на території пункту пропуску ведуть якісь інженерні роботи. Скидається на будівництво кулеметного гнізда.

На території пункту та на під’їзді до нього – бойові машини піхоти та бронетранспортери. На одному видно здалеку відомий з численних публікацій та відеосюжетів «джавелін». Перш ніж вивести журналістів за межі території пункту майор запевняє: чоловіки призовного віку з Росії та Білорусі можуть потрапити в Україну, якщо в них немає заборони на в’їзд та не було порушень правил в’їзду до окупованого Криму. Журналісти залишають територію пункту пропуску. Назустріч в напрямку кордону рухається колона з кількох одиниць бронетехніки. Майор Хоменко пояснив – проходять навчання. За його словами, вантажопотік після локдауну залишається незмінним, а от кількість легкових автомобілів скоротилася втричі. Майже немає таких, що пішки перетинають кордон. В колоні вантажівок чимало машин з російськими номерами. Журналістка з Еміратів, дізнавшись, що це машини з Росії, вражена.

Через українсько-російський кордон в час війни йдуть не лише трнанзитні вантажі, але й українські товари до держави-агресора

А як же війна?, - питає вона в українського колеги.

Той ніяково посміхається…

Вже перед від’їздом з пункту пропуску бачу самотнього молодого чоловіка з довгим волоссям, який втомленою ходою перетинає загорожений простір, подає папірець прикордоннику і опиняється в Україні. З’ясовую, що громадянин Росії на імя Олександр з Москви їде попутними машинами в Київ до дружини.

Вчора не зміг заїхати на «Нових Яриловичах». Прикордонник зайшов в автобус, перевірив документи і сказав кільком, що вони далі не їдуть і мусять вийти. Нічого не пояснив. Я не знаю, що робили інші, дали хабаря і пройшли, чи повернулися додому, але я вирішив спробувати ще через Сеньківку. І ось тепер я в Україні. Буду ловити попутну на Київ, дружина чекає, - розповів росіянин.

Олександр каже, що серед його знайомих більшість – проти війни з Україною. Але впевненості , що протистояння обійдеться без крові немає, додав він сумно. І пішов подалі від пункту пропуску ловити попутну машину. На авто від Сеньківки до Києва їхати три з половиною години…