Ми починаємо серію інтерв'ю «Аскєри Криму», де ми розмовляємо з воїнами кримськотатарського походження, яким не тільки прийшлось кинути свої домівки у 2014 році, через злочинну російську окупацію Криму, а й вступити до лав Збройних сил України, щоб захищати свою країну, та повернути свою землю.
"Аскєр" перекладається з кримськотатарської, як "воїн" або "солдат".
Перше інтерв'ю ми провели з Ілімдаром Ходжаметовим, який вступив до лав ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення.
— 7-го квітня, на офіційному іфтарі, президент Зеленський вручив вам нагороду. Чи можете ви розповісти про неї, про те, що ви відчули тоді, та відчуваєте зараз у зв'язку з цим?
— Якщо про нагороду - це "Захисник Вітчизни", але взагалі вона про те, що ми не забуті, та про нас пам'ятає держава, турбуються про нас (кримських татар). Це така певного роду довіра, що ми повернемо Крим в цьому році, Іншаллах.
Чим є ця відзнака для вас? Чому ви єдиний, хто отримав "Захисника вітчизни" в той час, коли інші отримали "За мужність ІІІ ступеня"?
— Це залежить не від нас, а від командира, від керівництва, як вони подадуть (списки на отримання — прим. ред).
Серед кримських татар є справжні герої, яким взагалі нічого не дали, хоча й серед них були й ті, хто був на нулі сім місяців і ось це шкода. Це їхні командири такі, а наші, за кожен подвиг, за кожну вилазку, перестрілку відмічають, та подають (на нагороди).
Я не військова людина, я тому не знаю на сто відсотків, як це працює.
— Чи можу я вас спитати саме про вас: хто ви, з якого міста, ким ви саме служите, та в якому батальйоні?
— Мені 45 років, я з Алушти. Певний термін я служив в 138 бригаді, в першій інженерно-саперній роті, а через пів року перевився в РМЗ повітряних сил.
— Чи можу спитати, як це: бути мусульманином на фронті, під час священного місяцю Рамадан? Ви тримаєте ораза? (пост)
— Кожного року, завжди. Навіть під час бойових дій, та виконань бойових задач. Ми навіть з командиром сварилися на цю тему, і він не одноразово мені казав припиняти, та в цілому був шокований тим фактом, що я тримаю пост.
За 14 місяців, до сьогоднішнього дня жодного разу не був у військовій столовій. Годую сам себе, за свої кошти.
— Ви не ходите в столову, бо там готують не халяль?
— Так, там свинина. І всі від цього в шоці, та завжди питають "як так ти можеш?", але мені не важко тримати пост, навіть попри те, що навколо бойові дії.
— Чому саме ви пішли на фронт?
— Я, як і всі громадяни України, я встав на захист своєї країни, своєї Батьківщини. Обов'язково, хочу сприяти поверненню Криму. Нам всім пора вже поставити цим крапку на російській імперії.
— Які у вас були найскладніші моменти під час служби?
— Кілька місяців були на передку, на нулі. Були жахливі, просто жахливі моменти, пекельні умови. Бувало, що приходилось пити воду з калюжі.
Згадую про це і іноді сльози. Помітив, що став сентиментальним після цих подій. Одне вухо погано чує, після контузії, а так, все добре. Allağa şükür, як кажуть. Живий, здоровий, руки, ноги на місці. До Криму дійду.
— Можливо у вас є найособливіший момент за останні 14 місяців з одзнакою плюс?
— Багато ракет позбивали. Одну особисто з "ігли" збив, а так — працюємо в команді. Ще стріляли з французької ПЗРК "Mistral". Враження супер, вони шикарні.
— Про що ви мрієте зараз?
— Повернутися до Алушти, та відкрити магазин квітів. Продавати їх, іноді дарувати.
Хочеться бачити радість в очах людей. Хочеться, щоб був мир. Це зараз моя мрія: мир, перемога, та повернутися додому.
Коли про останнє думаю, то хочеться плакати. Коли пройшов такий шлях, то не розумію, навіщо люди мріють про машини, подорожі...
— Це як комбат Іса Акаєв, зі спецпідрозділу Крим казав, що хоче повернутися додому, до своєї домівки, та просто слухати цикад.
— Саме так. Я багато де жив, в Ізраїлі, там багато родичів. Багато де був, але, не знаю, ну Крим.. в мене ломка, як у наркозалежного, ось як сильно хочеться додому. Найголовніша нагорода для мене — це повернутися до себе, в рідне місто..
