Завод «Кримський Титан» , заснований в 1969 році, на момент окупації Криму був флагманом виробництва на українському півострові. За рік оберт підприємства складав $ 200-250 млн. Останні два роки до того, як Крим був окупований, «Кримський Титан» розробляв і активно просував проєкт будівництва, розширення, збільшення виробництва зі 105-110 тисяч (на 2012-2014 роки) до 190 й майже 200 тисяч тон продукції на рік, що збільшило б річні обсяги до 400- 500 млн доларів. Проте окупація внесла корективи в ці плани.
Агентство QIRIM.News поговорило з одним із топ-менеджерів компанії, який на умовах анонімності розповів історію Кримського Титану до і після окупації Криму.
Титановий власник
До окупації «Кримський титан» на 100% належав Дмитру Фірташу. Проте спочатку це було спільне підприємство: 50% + 1 акція належало державі, а решта Фірташу. Потім відбулася повна приватизація, в наслідок чого компанія перейшла у власність українського олігарха. Компанія як за декілька років до Фірташа та й при Фірташі діяла успішно, заробляла гроші. Завод не потребував дотації, він генерував прибуток.
При цьому як наслідки радянщині на заводі працювало занадто
багато людей. Це був, в
основному, електорат партії Регіонів. Цих людей в «Кримському титану»
змушували голосувати на так званому референдуму в Криму.
Після окупації Криму, як писали ЗМІ, «Кримський титан» був переданий в оренду російської компанії, але вона була афілійована з Фірташем. Наприкінці 2021 року група Фірташа продала «Кримський титан» російській компанії «Російський титан».
Що зараз?
Як повідомив співрозмовник QIRIM.News, заводом нині керує Башкирська содова компанія.
«Там обіцяють фантастичні інвестиції, але це смішно слухати. Раніше Титан виробляв 108 тисяч продукції, то зараз 70 або максимум не більше 80 тисяч тонн продукції на рік. При тому, що вони втратили європейські ринки та загалом ринки Західних країн»,— зазначив він.
За його словами, у «Кримського титану» проблеми із сировиною, зокрема з ільменітом (мінерал класу оксидів і гідроксидів). Раніше завод брав іршанський ільменіт в Україні, після анексії Криму йшли чутки, що контрабандою через підставні фірми Україна продовжила поставки. Зараз цих поставок немає.
Трагедія в Армянську
Назва «Кримського титану» гучно пролунала в серпні 2018 року. В ніч з 23 на 24 серпня в Армянську, де розташований завод, стався викид невідомої речовини. Через декілька днів окупаційна влада заявила, що ситуація в Армянську «виходить за межі норми», а причиною викидів шкідливої речовини на півночі півострова є спека і тривала відсутність опадів.
При цьому співрозмовник QIRIM.News зазначає, що справжня
причина хімічного викиду досі не з’ясована, хоча є ознаки по якім можна судити,
що відбувалося на заводі в День Незалежності України та декілька наступних за цим місяців —випаровування
вмісту кислотонакопичувача.
«Кримський титан виробляє діоксид титану це так звана сульфатна технологія, щоб вилучити діоксид титану з ільменіту. Ільменіт розкладається сірчаною кислотою, а потім йде процес переробки. Потім сірчана кислота, яку використовують для розпадання, переходить в певні відходи: сульфати заліза і так звану гідролізну кислоту. Цю гідролізну кислоту «Титан» скидає в штучне озеро, кислотонакопичувальне. Площина цього озера біля 40 кв. км. Це озеро до окупації АР Крим щорічно приймало 100-200 тисяч тонн кислоти в перерахунку на 100% сірчану кислоту (кількість залежала від обсягів виробництва амофосу, який використовував частину відходів гідролізної кислоти). І всі відходи там накопичуються і зберігаються. Хоча вважалося, що це все утилізується реагуючи з ґрунтами, все ж кількість відходів занадто велика для цього», - пояснює він.
За словами нашого джерела, випаровуванні пари кислоти почали накривати місто.
«Питання в тому, що сірчана кислота не може випаровуватися, вона має високу температуру кипіння. Умовно кажучи, ми можемо сидіти в приміщенні й відкрити навіть посуд з сірчаною кислотою. Щось буде випаровуватися, але нам навіть сильно дискомфортно не стане. Тому там було інше, там місто потужними кислотними хмарами накривало», - каже топ-менеджер.
«Спочатку
здалося» - згадує він, - «що проблема була з сірчанокислотним виробництвом й то
могли бути кислі викиди SO2 та SO3 через проблеми з
технологією».
«Та буквально за декілька днів стало відомо, що то випарування хлороводню (HCl; з водою хлороводень утворює так звану соляну кислоту – розчин HCl у воді), але «Кримський титан» не виробляє хлороводень. Але цей хлороводень може утворюватися у випадку, якщо ви з сірчаною кислотою будете змішувати якісь соли, які містить в собі хлор, в результаті обмінної реакції утвориться хлороводень як один з продуктів хімічної реакції. Як він утвориться, залежно від його кількості, він почне випаровуватися в атмосферу і чим більше його буде, тим легше буде випаровуватися, оскільки він дуже летучий на відміну від сірчаної кислоти.
Якимось чином в те кислото-накопичуюче озеро попала вода, яка містила сіль (натрій хлорид або інші хлориди), попала у великій кількості. Це є основна причина, чому це відбувалося», - пояснив він.
Ймовірно, що до трагедії причетні російські військові, які проводили тренування, стріляли з гармат тощо. Цілком можливо, що якщо вони стріляли по кислотонакопичувачу, це могло привести до пошкодження, наприклад, донних ґрунтів та попаданню підземних солоних вод, що містять хлориди, у кислотонакопичувач. Принаймні від місцевих мешканців були такі чутки щодо артилерійських стрільб російських військових в тих місцях й вони виглядають досить правдоподібними.
Перспективи заводу в окупації
«Кримський Титан» дуже страждав від недостачі води. Північнокримський канал в першу чергу будувався, щоб забезпечити Кримський титан і Кримський содовий завод водою.
«Зараз воду отримали. Але я чесно не бачу перспектив Росії, хіба що замкнутої на партнерів типу Ірану, але то така собі «перспектива»», - зазначило джерело агентства.
Менеджер вищої ланки заводу нагадав, що часи процвітання
Кримського титану це приблизно кінець 90х років ХХ століття й до 2014 року.
«Перед війною поставки в ЄС досягли 50 тис тон на рік. В ЄС експортувалися практично половина продукції. На РФ припадало 10-15 %, і то були західні компанії, які там працювали. В пріоритеті були ЄС. 20 тисяч тонн продукції приходилося на Німеччину. Відомі бренди BASF, DAW, Technocell Dekor та інші», - розказав він.
До анексії Криму у заводу були плани на майбутнє. Там провели реконструкцію заводу, закупили нове обладнання, загальна вартість інвестицій склала приблизно $ 300 млн, побудували новий цех з виробництва сірчаної кислоти, планували розширення - побудувати додатковий цех з виробництва діоксиду титану (так званий Титан-3). Інвестиції по одному цьому цеху мали досягти мавйже пів мільярда доларів.
«Кримський титан» – деокупація
Менеджер «Кримського титану» вважає, що запорука успіху підприємства після деокупації полягає в реприватизації, наприклад, в передачі його великій корпорації.
«Я не вірю в ефективність державних компаній. Жодної історії успіху. «Кримський Титан» має бути націоналізований, а потім перепроданий нормальному інвестору. Тому, хто запропонує нормальні умови, хто буде розвивати завод. У світі є п’ять глобальних виробників титану, це компанії які транснаціональні. Вони діють в різних країнах. Якщо Кримський Титан став би частиною цих глобальних гравців це принесло би підприємству певну оптимізацію, доступ до нових технологій, методів роботи тощо. Але й як самостійне підприємство поза межами глобального титанового холдингу він може успішно функціювати при нормальному власнику та менеджменті. Якщо Кримський Титан не буде розбомблений, обладнання вивезено і знищено, як це роблять росіяни, то перспективи у заводу гарні. Зокрема це завдяки близькості сировини – ільменіту на материковій Україні, розгалуженої інфраструктурної системи, близькості до ЄС», - підсумував наш співбесідник.
