Прусський генерал та воєнний теоретик фон Клаузевіц говорив, що «війна – це продовження політики із залученням інших засобів».
Україна та деякі інші країни, зокрема Казахстан, який опинився в фокусі світової уваги, починаючи з 1991 року постійно надавали керівництву Росії можливості для геополітичних маневрів. Російські методичні рекомендації з втрати державного суверенітету виглядали наступним чином: відсутність декомунізації, добровільна відмова від ядерної зброї, розміщення російського військового контингенту, призначення російської агентури на керівні посади, сприяння корупції, просування російських наративів, нехтування правами людини… перелік можна продовжувати.
Очільник Росії ще у 2010 р. (на той час - голова уряду) заявив наступне: «Кто не жалеет о распаде СССР, у того нет сердца. А у того, кто хочет его восстановления в прежнем виде - нет головы».
В 2021 р. всеросійський центр вивчення громадської думки (ВЦИОМ) запитав росіян, чи проголосували б вони за збереження СРСР, якби такий референдум відбувся знову: 73% опитуваних підтримали збереження СРСР. Політичні та військові еліти теж не вважають розпад СРСР завершеним процесом.
Звичайно, що відновлення СРСР у попередньому вигляді, яким він був після закінчення Другої світової війни, вже неможливо - країни Балтії є членами НАТО.
З іншими країнами Кремль вирішив експериментувати: Білорусь, після фальсифікації результатів президентських виборів та придушення мирних протестів, де-факто вже «в кишені». З Україною, за виключення Криму, «експеримент» пішов не за планом (питання, хто і як здав Крим, досі залишається відкритим).
Казахстан, цілком вірогідно, не був «чорним лебедем» для Кремля. Не можна виключати сценарій заздалегідь підготовленої та проведеної спецоперації: поки світ спостерігав за подіями на українсько-російському кордоні та в окупованому Криму, Кремль в режимі реального часу зачистив опонентів та убезпечив свої позиції в Казахстані.
При цьому Кремль вирішив декілька задач одночасно:
отримав контроль ще над однією суміжною державою, з перспективою поширення впливу на країни Центральної Азії;
посилив власні позицій напередодні переговорів із США та НАТО;
змістив фокус громадян Росії від внутрішніх проблем;
опрацював інструменти реагування на можливі протести в Росії під час наступних виборів;
створив прецедент шляхом використання сил реагування ОДКБ як інструменту досягнення стратегічних цілей Кремля;
торпедував проект «Тюркська рада» та вплив Туреччини в регіоні.
Міжнародна ситуація сприяє продовженню російської агресії: питання Китаю, збереження відносин з країнами ЄС, та двопартійний діалог, домінують в США; європейські держави, насамперед Німеччина та Франція, намагаються уникнути конфлікту з Росією; Анкара сфокусована на внутрішніх питаннях, особливо в контексті підготовки до святкування 100-річчя Республіки
Висновки для України:
Питання «хотят ли русские войны?», яке лунає в медіа разом із черговими даними про кількість російських військових вздовж державного кордону України, не відображає стратегічні цілі Кремля.
Росія жадає імперії; війна – лише один з інструментів.
