Із наближенням деокупації Криму дедалі гарячішим стає обговорення ролі та місця кримських татар у повоєнній Україні.Воно і зрозуміло.
Ще пару років тому для якоїсь частини громадян тут на материку визнати права кримських татар в окупованому Криму було чимось подібним до дарування землі на Марсі. Ніби і щось дали непоганим у цілому людям, але коли тим хтось скористається - неясно. Відповідно, хай буде, не шкода.Зараз усе інакше. Крим наближається. Його розкішні краєвиди, море, гори, запашний степ. Для когось це цінні дитячі спогади. Для когось - нові адміністративно-бізнесові можливості.
На тлі очікування невідворотнього повернення сонячного півострова додому непереборним стає бажання в тому домі відразу окреслити небажаних гостей. Зрозуміло, серед таких понаїхавші росіяни. І не так очевидно (а неусвідомлено це саме так) - відновлені в правах кримські татари. Бо одна справа, коли кримці - це обіцяні смачні чебуреки та плов знайомого татарина наступного року у Бахчисараї.
Або коли кримські татари - це приємний відпочинок у гостинному дворику десь на узбережжі. Тобто коли кримців видно, але майже не чутно. Хіба що з фразою "Вам чебуреки с бараниной или говядиной?". Інша справа, коли кримські татари - це відновлена автентична топоніміка замість провокуючих рвотний рефлекс Совєтских, Уґлових та інших Лєніних. Або коли кримські татари - це реальні учасники політичного життя на півострові, а не маргіналізовані в ґетто без доріг і комунікації, що прориваються в центр Акмесджита раз на рік на 18 травня.
І я розумію, що кримські татари на першій картині Криму - зрозумілі, зручні. На другій - незрозумілі, незручні, а отже НЕБЕЗПЕЧНІ. І під цю небезпечність підтягується будь-яка аргументація. Правдива і брехлива, логічна та хибна. Все кидається докупи (Туреччина, партизани і підпілля, Друга світова і епоха Ханства, відсоток населення і демократія, іслам і лібералізм) і завязується в тугий вузол. І вуаля, кримськотатарське питання оголошується нерешабільним, а статус-кво по ньому - єдиною опцією.
Але тут така справа. Спроба стягнути вузол якнайдужче і розвести руки, мовляв "ми ж не проти, але воно ніяк", не пройде. Там немає жодної проблеми, яка б не мала доступних і здебільшого вже опрацьованих шляхів вирішення. Плюс, кримці, так само як і українці, за останні 9 років ментально подорослішали. Не треба гратись - ми точно спроможні вибудувати продуктивний діалог про спільні сенси, цілі. Про те, як ми відбудуємо нашу гідність на своїй землі у взаємній повазі із нашими сусідами.
До речі, коли ми відновимо наші права, плов і чебереки все одно будуть, тож не варто переймайтись. Просто, не розпізнавши у відвідувачах гостей півострова, вас можуть спитати "qoy etinen olsıñ mı, yoqsa tuvar mı?". На що ви скажете "українською, будь ласка". А вам привітно відповідатимуть "Слава Україні, ласкаво просимо в Крим! То вам з яким м'ясом?"
