5 років без татарської. Як у Татарстані боролися за збереження національної мови

Публікації
Асіф АлієвQHA
09 Грудня 2022, 18:00
Асіф АлієвQHA
09 Грудня 2022, 18:00

Наприкінці листопада 2017 року, Держрада Татарстану проголосувала за навчальні плани, запропоновані Міносвіти РФ про викладання татарської.

Так, з 2017 року татарська у Татарстані викладається не більше двох годин на тиждень та за заявою батьків. Хоча він все ще закріплений у Конституції Татарстану як рівноправна державна мова республіки поряд з російською. Пізніше влітку 2018 року в Росії Держдума закріпила добровільність вивчення рідних мов і на федеральному рівні.

Політолог та історик Ільнар Гаріфуллін аналізує наслідки цього рішення. Ця стаття є перекладом публікаціїсайта Ідель.Реалії

Все розпочалося ще влітку 2017 року. Тоді президент Росії Володимир Путін виступив із промовою у марійській столиці Йошкар-Олі. Глава російської держави сказав, що не можна змушувати людину вчити нерідну для неї мову. Через місяць російська прокуратура розпочала перевірку шкіл із викладанням рідних мов. На вчителів і директорів шкіл, які там працюють, чинився тиск. Водночас російська Держдума ухвалила поправки до закону "Про освіту", згідно з якими державні мови республік перестали бути обов'язковими для всіх жителів республік. Серед татарської громадськості рішенню були не дуже раді. Після виступу Путіна почали багато й відверто говорити про проблеми, що нагромадилися у сфері національної освіти. А цих проблем було чимало: відсутність шкіл із повним циклом навчання місцевою мовою; зниження кількості шкіл з викладанням рідних мов як предмет; нові підручники не створюються, і навіть якщо й створюються, то отримують сертифікат Міністерства освіти Росії тощо.

Начебто не було цих питань раніше і спливли вони лише восени 2017 року. У Казані, Уфі та інших містах пройшли флешмоби, пікети та мітинги. Коли не дозволили організувати мітинг на захист татарської мови у столиці Татарстану, перед будинком Держради республіки пройшли флешмоби. Останній відбувся 29 листопада 2017 року – у день прийняття поправок до закону. Я також взяв участь у цьому заході. Ми – група татарської молоді – співали неофіційний гімн нашого народу "Туган тел" і закликали не підтримувати цей закон, вручаючи підручник татарської мови кожному депутату, який входить до будівлі регіонального парламенту. Насправді це була, за словами російських офіційних осіб, "несанкціонована акція". Тому частину учасників намагалися притягнути до відповідальності, але не вийшло. Студенти, які брали участь у флешмобі, також зазнавали сильного тиску з боку Казанського федерального університету. Цього ж дня Всетатарський громадський центр та татарська молодіжна організація "Азатлик" організували пікети. Наразі СОТ визнаний Росією екстремістською організацією, її діяльність заборонена в Росії.

ТАТАРСЬКІ БАТЬКИ

З'явилася татарська батьківська організація, яка заявила, що протидіятиме організації російськомовних батьків, яка ігнорує питання татарської мови. Її активісти — переважно жінки (зазвичай саме вони активні у батьківській діяльності) — почали працювати через ЗМІ та Інтернет. Писали петиції. Організували "письмовий мітинг" (особисті звернення громадян до російської Держдуми). Фахівці, які працювали в апараті Держдуми, розуміли та відкрито визнавали, що листів на підтримку рідних мов та проти змін у законі про мови було більше, ніж на підтримку цього закону. Організація татарських батьків пропонувала владі Татарстану різні проєкти, але на жодний з них чиновники так і не звернули уваги.

ОБІЦЯНКИ ГІЛЬМУТДІНОВА ТА ЗНИКШИЙ ФОНД

Яких тільки слів не було чути на той час! Щоб заспокоїти громадськість, підконтрольні Москві спікери підтримали новий закон про мову та надавали різні обіцянки. З татар найбільше запам'яталися московський муфтій Альбір Крганов та депутат Держдуми Ільдар Гільмутдінов. Останній у разі грав найважливішу роль. Гільмутдінов був головою думського комітету у справах національностей - завдяки цій посаді його сприймали як представника республік у переговорах між Москвою та національними регіонами. Але він не витримав цього випробування: він тільки й робив, що заспокоював людей. І навпаки, намагався чинити перешкоди процесу захисту інтересів народів, вселяючи помилкові надії: "все добре, ми поговорили з "вищими", після першого читання закону вносимо необхідні поправки у другому читанні, виключаємо негативні ефекти". Його колеги повторювали ту саму мантру.

Серед них запам'ятався В'ячеслав Ніконов.

"Створюється фонд рідних мов, і він вирішить усі питання національної освіти", - сказав він, намагаючись зменшити незадоволених.

Якщо повернутись до татарстанських чиновників, громадськість звинуватила і голову Держради Фаріда Мухаметшина. Тому що саме він відповідав за весь депутатський корпус і за татарстанський парламент, і татарстанських депутатів до російського ой думі. Вважався їх таємним куратором. Як ми знаємо, депутати Татарстану підтримали зміни до закону, голосів проти не було. Фонд рідних мов був створений, але йому як глузування дали всього 89 мільйонів рублів. Опікунська рада цього фонду довгий час не створювалася. Але навіть після його створення до ради не було включено жодного представника якоїсь національності. Зрештою цей фонд зумів профінансувати мовний підручник для одного з нечисленних народів Росії та зник. Керівництво фонду звинуватили у хабарництві, а сам фонд закрили. Нині його немає.

ТАТАРСЬКИЙ ГЕРОЙ, ЯКИЙ НЕ БУВ ТАТАРИНОМ

Зусиллями зокрема татарських активістів було створено організацію під назвою " Демократичний конгрес народів Росії " . На платформі цієї організації представники найчисельніших народів Росії об'єдналися та висловили свою незгоду із законом про мову. Павло Шмаков, директор казанської школи "СОЛНЦе", став справжнім героєм для татарської громадськості. Попри тиск, він був єдиним, хто подав до суду на Міністерство освіти Росії. Серед татар теж було кілька сміливих директорів, подібних до Шмакова, але коли Міністерство освіти Татарстану негласно дало їм вказівку "не потикатися" і триматися якомога далі, вони відмовилися йти до суду. Хоча Шмаков юридично захищав вчителів татарської мови лише у своїй школі, насправді він виявився захисником усієї татарської мови.

ЯКІ ВИСНОВКИ?

Перший висновок — громадськість постаралася наскільки могла захистити рідні мови. Татарську громадськість не можна звинуватити у бездіяльності. Було вжито максимально можливих заходів.

Другий висновок — держава вкотре показала, що проблеми національної політики не можуть вирішуватись одними активістами. Цей – хай і негативний – досвід можна назвати великим уроком. Якоїсь миті настав час зняти "рожеві" окуляри — 2017 року цей день настав. У такому випадку, хоч би як це дивно звучало, зникнення Фонду рідних мов було благом: структура, яка впала, не встигнувши побудуватися, — найкращий показник державної політики.

Хочу наголосити на ще одній важливій ролі подій 2017 року для татарської громадськості. Тоді досить часто звучала теза, що у втраті рідної мови винний народ і саме суспільство. Нібито потрібний сучасний культурний контент, сучасна музика, поезія, проза, відео. Мовляв, уроки рідної мови мають проводитись у цікавому форматі тощо. Однак і до цього татарська громадськість реалізовувала багато проєктів. Акція "Мін татарча сөйләшәм!", різні фестивалі сучасної татарської культури, переклад книг про Гаррі Поттера та популярних мультфільмів татарською мовою — здавалося, що нічого незробленого не залишилося. У найулюбленішій татарами області — музиці — з'явилися нові композиції в різних жанрах, були створені нові напрями. Але, як бачите, попри більш менш значний результат таких зусиль, глобально це не допомогло вирішити мовні та національні питання.

Але найважливішим підсумком це було усвідомлення те, що мову не можна зберегти лише через національно-культурну діяльність. Навіть якщо ви хочете уникнути політики, політика сама знайде вас та встановить потрібні їй умови. Останнє пішло на користь. Здається, татарська громадськість зрозуміла цю істину. Водночас у подіях 2017 року татари проявили себе як лідери неросійських народів у Росії. Коли зі шкіл викорчовували уроки рідних мов, наш народ не сидів склавши руки, а боровся як міг.

За роки ми маємо право сказати нашим дітям і онукам: ми вели свою роботу в ті роки та намагалися по-своєму. Тому я вважаю, що татари, замість того, щоб звинувачувати себе, повинні пишатися собою та ставитись до себе з повагою. Тільки за наявності поваги до себе ми зможемо стати учасниками майбутніх подій і зайняти своє місце на історичній арені.