Азербайджанський легіон: війна проти ряданських окупантів

Асіф АлієвQHA

Участь на стороні Вермахту збройних формувань, з поміж окупованих нацистською Німеччиною під час Другої світової війни європейських народів, світові історики називають колабораціонізмом.

Цей термін цілком можна застосувати до народів тих країн, які втратили свою незалежність в результаті військового вторгнення Німеччини, але ніяк не до тих, які були окуповані та приєднані до СРСР ще до початку Другої світової війни.

Нагадаємо, що після розвалу Російської імперії, деякі народи імперії проголосили свою незалежність і створили свої держави, яких визнала світова спільнота. Проте у 1920-22 рр. комуністична Росія захопила кавказькі країни, Україну, Білорусь, в 1939-1940 рр. окупувала три балтійські держави, вдерлася до Фінляндії, Румунії та Польщі.

Друга Світова війна і вторгнення німецьких військ в СРСР, стало приводом для поневолених Москвою народів піднятися на боротьбу за свою незалежність. Низька національних активістів бачили Німеччину своїм союзником у боротьбі проти комуністичного режиму.

Азербайджан, який 26 квітня 1920 був окупований 11-ої Червоною Армією, був найбільшою державою на Кавказі. Після окупації цієї країни в її різних районах виникали повстання проти більшовицького режиму, але комуністична влада змогла потопити їх в крові.

Невдовзі у 1930-их хвиля репресій накрила Азербайджан, як і інші країни СРСР. За різними оцінками жертвами сталінських репресій в Азербайджані стали від 70 тисяч до 120 тисяч осіб. З огляду на населення країни в 3,2 млн людей (за переписом 1939 р.), це величезна цифра.

На часи репресії довелося масове закриття мечетей. Якщо в 1917 році їх число становило близько 3 тисяч, то до 1933 року їх залишилося всього 17. 

Разом з масовим терором щодо азербайджанської інтелігенції репресії завдали величезної шкоди національної самосвідомості азербайджанців, так латинська писемність замінилася кирилицею, а назва народу "тюрок" було змінено на «азербайджанець».

Створення азербайджанського легіону

Після вторгнення Німеччини в СРСР німецьке керівництво розглядало питання створення національних легіонів з-поміж радянських солдатів та офіцерів. Здійснити це було можливо лише здавшись в полон, не дивлячись на наказ Сталіна про знищення таких солдатів і офіцерів.

Особливо стояло у Вермахту питання про національні легіони східних народів — азербайджанців, грузин, татар, вірмен, народів Північного Кавказу.

На одній з нарад, висловлюючи свою думку з приводу створення східних легіонів німецький фюрер Адольф Гітлер сказав: «Я вважаю надійними тільки мусульман ... Всіх інших я вважаю ненадійними. На цей час я вважаю формування цих чисто кавказьких батальйонів дуже ризикованим, в той час, як я не бачу жодної небезпеки в створенні чисто мусульманських формувань...».

Азербайджанський легіон був сформований на основі Кавказько-магометанського національного легіону, куди крім азербайджанців входили інші мусульманські народи Кавказу. У зв'язку зі збільшенням кількості азербайджанців до 40 тис. осіб, 22 липня 1942 року Кавказко-магометанський легіон був перейменований в Азербайджанський - «Der Aserbaidschanische Legion», і з його складу були виведені представники інших національностей.

Командиром легіону став кадровий офіцер Абдурахман Фаталібейлі з позивним Або Дудангінській. Майор радянської армії Дудагінській добровільно перейшов в полон німцям. Він зміг проявити свої бойові якості в боях проти червоної армії, командуючи першим азербайджанським батальйоном N 804, який діяв на Кавказькому фронті.

Девізом легіону стали слова: «Ми боремося тільки й тільки за свою свободу. Жодна жива сила не змусить нас відмовитися від цієї святої мети!».

Формування легіону відбувалося при безпосередній консультації німців з азербайджанським урядом у вигнанні, яке розглядало співпрацю з Берліном як останню можливість відновлення втраченої незалежності Азербайджану.

Глава азербайджанського уряду в екзилі Мамед-Емін Расулзаде наполягав на офіційному визнанні незалежності Азербайджану (як і представники ОУН вимагали від Берліна визнати незалежність України).

Однак німецька влада діяла ухильна в цьому питанні, у зв'язку з чим в кінці 1942 року Расулзаде покинув Німеччину.

В листопаді 1943 року в Берліні з-поміж азербайджанських емігрантів і уряду у вигнанні був сформований Азербайджанський Національний Комітет (АНК), який фактично координував діяльність легіону.

Відчайдушно служачи Німеччини, тепер АНК сформував вимогу до гітлерівського уряду, головним з яких було знову офіційне визнання Берліном незалежності Азербайджану. Національний Комітет також запропонував Вермахту звільнити всіх азербайджанців з таборів військовополонених і представити їм можливості працювати або з власної волі вступати в Легіон.

Командир Легіону, генерал Дудагінскій виявив бажання об'єднати всі азербайджанські частини в єдину національно-визвольну армію і зрівняти їх у правах з німецькими (форма, знаки, оплата, постачання тощо). Керівництво АНК також просило створити окремий лазарет і санаторій для легіонерів. Однак німецьке керівництво ігнорувало ці вимоги до останнього.

Війна проти СРСР

Бійці «Азербайджанського легіону» брали участь в бойових дійствах в Україні, на Кавказі та в Білорусі. Начальник штабу німецької армій «А» генерал-лейтенант Грайфенберг високо цінував дії 804-го і 805-го азербайджанських батальйонів, відзначаючи що вони діяли в великих лісових районах часто повністю самостійно, «успішно боролися з бандами та загонами противника».

Етнічними азербайджанцями була укомплектована 3-я рота батальйону спеціального призначення "Бергманн" ( "Горець"), яка брала участь в боях за Грозний та в Криму.

Однак  в кінці 1943 року для боротьби з партизанами «Азербайджанський легіон» був виведений зі східного фронту. В

ін взяв участь в придушенні відомого Варшавського повстання, і військових акціях проти грецьких комуністів. Однак поразка німецьких військ на всіх фронтах, тягло за собою і розгром східних легіонів.

У 1945 р. залишки національних легіонів - азербайджанського, грузинського, вірменського були укомплектовані в 12-е (кавказьке) винищувально-протитанкове з'єднання. Навесні 1945 р. воно взяло участь у боях на Одерському фронті, яка завершилася настанням радянської армії з території Польщі в Німеччину.

Останнім і одним з найбільш затятим опором радянським військам, азербайджанські легіонери надали у квітні-травні 1945 року, коли понад 700 азербайджанців відчайдушно обороняли Берлін.

Вбивство Дудагінського

Після капітуляції Німеччини майже всі азербайджанські легіонери були полонені англо-американськими військами дехто переданий Радянському Союзу, де був страчений. Генералу Дудангінському вдалося після британського полону перебратися до Італії.

Перебуваючи там, він написав відкритого листа прем'єр-міністру Великобританії Клементу Еттлі, в якому говорив про необхідність продовжити війну проти СРСР.

Переконаний антикомуніст, Дудагінскій після завершення війни вів активну діяльність в ім'я незалежного Азербайджану. З 1953 по 1954 рік він очолював азербайджанську службу радіо «Свобода», де регулярно викривав комуністичний режим.

Радянська влада не могла миритися з активною антибільшовицькою діяльністю Дудагінского. Для його знищення в Німеччину був засланий чекіст Микаил Ісмаїлов, який втерся в довіру до нього.

У листопаді 1954 року в Мюнхені Ісмаїлов вбив Дудангінского. Через п'ять років в цьому ж місті іншим агент КДБ - Богдан Сташинський вбиа лідера Організації Українських Націоналістів - Степана Бандеру.

Однак смерть провідника азербайджанського опору, як і вбивство Бандери не послабило дух боротьби за незалежність двох народів. Через 40 років радянський режим упав, народи України та Азербайджану здобули свободу, диктаторський режим не вистояв у боротьбі з демократією, як це і передрікав майор Дудангінскій: 

«Демократія, засудила комунізм і радянський імперіалізм до смерті. Вільні народи, народи, пригноблені Советами приведуть цей вирок до виконання і буде створений єдиний, вільний світ!».