Хто проти Ердогана?
Чинний президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган втретє боротиметься за своє крісло. Разом з ним беруть участь у президентських перегонах ще три кандидати: Кемаль Киличдароглу, Мухаррем Індже та Сінан Оган.
Киличдароглу представляє Народно-Республіканську партію, засновану Ататюрком. Він виступає за економічні реформи у країні, обіцяє жорстку боротьбу з корупцією, а також повернення країни до парламентської системи правління.
Цей політик вважається основним конкурентом Ердогана, хоч його партія кілька разів програвала йому на парламентських виборах.
Третій кандидат - Мухаррем Індже, який у 2018 році також програв на виборах Ердогану. Індже та Киличдароглу були однопартійцями, однак у 2021 році він заснував свою партію "Вітчизна". Колишній викладач фізики Індже критикує як Ердогана, так і Киличдароглу.
Він позиціює себе третьою силою, яка здатна вивести Туреччину із протистояння між релігійними та світськими громадянами.
Замикає четвірку кандидатів наймолодший із них 54-річний, Сінан Оган. Оган довгий час був членом найбільшої у Туреччині партії Націоналістичної Дії. Після серії розбіжностей зі своїм лідером його виключили із лав організації.
Етнічний азербайджанець висунутий кандидатом від блоку низки націоналістичних сил ATA. Блок набирає популярності завдяки антиіммігрантським настроям у країні. ATA обіцяє виселити з Туреччини мільйони сирійських біженців та інших мігрантів із країн Близького Сходу.
Шанси опозиції
Вибори 2023 року в Туреччині відбуваються на тлі девальвації національної валюти, зниження соціального добробуту громадян та жахливого землетрусу, який забрав життя за різними оцінками до 50 тисяч осіб.
Опозиція звинувачує владу у неграмотній фінансовій політиці, а саме у нерозсудливому зниженні відсоткових ставок, концентрації всієї влади в руках президента та поляризації суспільства на релігійних та нерелігійних громадян.
Одним із ключових факторів, який дає шанс опозиції на перемогу, є позиція прокурдської партії Демократичних народів (ПНД). ПНД, яка має підтримку від 8 до 10% виборців, заявила, що підтримає на виборах Кемаля Киличдароглу. За Киличдароглу також закликали голосувати своїх прихильників низка лівих партій.
Кемаль Киличдароглу
Кандидатура Киличдароглу є спільною п'ятьох партій, які сформували блок "Національний альянс". Там представлений широкий спектр політичних сил від націоналістів ("Хороша партія" - "İYİ Parti") до колишніх соратників Ердогана (ексміністр Алі Бабаджан та експрем'єр Ахмет Давутоглу) та ісламістської партії "Щастя" ("Saadet").
Лідера "Національного альянсу" відкрито підтримують мери Стамбула та Анкари. Вони агітують за Киличдароглу, виступаючи на мітингах опозиційного альянсу.
Ердоган перемагає завжди
Проте президент Реджеп Тайіп Ердоган вигравав усі попередні вибори та референдум шестирічної давніни, який перетворив Туреччину на країну із сильною президентською владою.
Ердоган - чудовий оратор, він впевнено почувається на великих багатотисячних мітингах. Президент красномовний, має потужну харизму, а також стабільну підтримку ядра свого електорату — консервативних і релігійних турків.
Саме Ердоган став голосом цієї категорії людей, які десятиліттями зазнавали дискримінації влади. У світській Туреччині релігійним жінкам заборонялося покривати хусткою голову в держустановах та університетах, що явно було порушенням прав людини.
Ердоган почав відкрито цитувати рядки з Корану, коли за будь-яке посилання до релігії політики стикалися з гоніннями влади.
Він став символом епохи Аднана Мендереса (кримського татарина за походженням) — першого демократично обраного прем'єр-міністра Туреччини в 1950 році.
Мендерес критикував партію Ататюрка за авторитаризм та тиск на релігію. Попри широку підтримку народу, реформи, що пожвавили економіку, турецькі військові, побоюючись просламістських поглядів Мендереса, змістили та стратили його через повішення.
Через 50 років Ердоган, як і Аднан Мендерес, провів значні реформи у Туреччини.
З його приходом до влади на початку 2000 років Туреччина переживала економічне піднесення. Країна увійшла до 20 найбільших економік світу. Анкара розрахувалася з усіма боргами МВФ і не взяла жодного цента у неї з 2013 року.
Знаковим для турків стало 24 липня 2020 року, коли через 86 років у Стамбулі було знову відкрито для молитов мечеть Айя-Софія. Храм був музеєм з 1936 року за рішенням уряду Ататюрка, проте президент Ердоган скасував цей указ і взяв участь в офіційній церемонії відкриття мечеті, здійснивши там п'ятничну молитву.
Ердогану вдалося покінчити з неформальною монополією на владу військових. За його правління пройшли два суди над військовими офіцерами, яких звинувачували у спробі повалення влади, а також придушено путч високопоставлених армійців у 2016 році.
Ердоган скасував усі заборони на використання курдської мови, у Туреччині з'явився телеканал, що мовить курдською, і анонсував політику демократизації щодо курдів. Щоправда, союз із найбільшою націоналістичною партією відвернув від нього більшу частину курдських виборців.
За нинішнього президента країни Туреччина стала активно присутня у міжнародній політиці.
Анкара підтримала легітимний уряд у Лівії, відправляючи їм зброю для боротьби з проросійським генералом Хафтаром, провела кілька наземних військових операцій у Сирії, а турецька військова допомога Азербайджану принесла йому перемогу в Карабаху.
За президента Ердогана також намітився прорив турецької військової промисловості. Зокрема вітчизняні безпілотники "Байрактар" принесли всесвітню славу Туреччини.
Страх перед минулим та зв'язки з тероризмом
Консервативні турецькі виборці побоюються, що після відходу Ердогана в Туреччині знову розпочнуться репресії проти релігії.
Вони відчувають страх, що нова влада закриватиме тисячі релігійних шкіл (İmam hatip lisesi), відкритих Ердоганом, де діти з сімей з низьким рівнем доходів здобувають освіту, вивчаючи світські науки та релігію.
Релігійні жінки не хочуть знову відчувати тиск, коли з них вимагали зняти хіджаб. Багато хто в Туреччині пам'ятає, як у травні 1999 року під оплески депутатів із зали парламенту Туреччини було вигнано депутатку Мерве Кавакчі лише за те, що вона прийшла туди в хіджабі.
Представники характерних для Туреччини популярних джемаатів — релігійних орденів (Мензиль, Ісмаїл-ага, Нурчулар та інші) відчувають тривогу, що у разі перемоги опозиції вони знову будуть мішенню світської влади.
Ще одне побоювання у прихильників Ердогана викликають зв'язки опозиції з терористами із Робочої партії Курдистану. Президент Туреччини відкрито звинувачує Киличдароглу у таємних зв'язках із курдськими терористами, хоча той усі ці звинувачення відкидає.
Заява прокурдської партії Демократичних народів про підтримку Киличдароглу, яка має згуртувати навколо нього курдських виборців, водночас стала сигналом для широкого кола турків віддати свій голос нинішньому главі держави.
Ще одним негласним мінусом Киличдароглу є те, що він не належить до сунітської більшості, а є алевітомм. Алевіти особлива група серед мусульман, вони не читають намаз, не тримають пост у місяць Рамадан та не мають мечетей. У алевітів Туреччини склався імідж затятих прихильників лаїцизму —турецького секуляризму.
Непередбачувані вибори
Проте за 20 років правління Ердогана виросло нове покоління людей, яким не знайоме репресії проти релігії. Противники уряду навпаки звинувачують владу у використанні релігії з політичною метою.
Опозиційно налаштовані турки вважають, що джерелом багатьох проблем у країні є перехід Туреччини з парламентської демократії до президентської республіки. Зміна такої ситуації є однією з ключових обіцянок опозиції.
Опоненти Ердогана закликають своїх виборців забезпечити їм перемогу ще у першому турі голосування. Прихильники президента також сподіваються, що йому вдасться заручитися підтримкою понад половини виборців 14 травня.
Більшість опитувань Туреччини не можуть дати чіткої відповіді на запитання, хто є безумовним фаворитом виборів. Якщо жоден кандидат не набере понад 50% голосів, результат виборів буде вирішено 28 травня у другому турі президентських перегонів, куди цілком імовірно потраплять Ердоган та Киличдароглу.
В умовах запеклої боротьби між кандидатами, громадяни Туреччини мають зробити непростий вибір заради майбутнього своєї країни, який, проте все ще проходить під тінню минулих образ та чвар.
