«Крим – мій рай». Історія депортації кримського татарина Мідата Ісмаїлова (Відео)

Публікації
Асіф АлієвQHA
01 Січня 2023, 14:15
Асіф АлієвQHA
01 Січня 2023, 14:15

У складні часи ми намагаємося спиратися на досвід предків. Як вони справлялися з труднощами, яких було чимало в нашої трагічної історії. Як вони виживали та справлялися з тими випробуваннями, які випадали на їхню долю? І чи можуть їх цінності та принципи, їх стратегії виживання бути корисними для нас сьогодні?

Минуле – це завжди опора для нас. Не випадково, коли ми говоримо про покоління, зображаємо дерево. Ми спираємося на коріння.

Кримськотатарське дерево намагалися зрубати: спалювали літературу, заборонили мову та релігійну практику, розстріляли інтелігенцію, знищили пам'ятки культури. І робилося це тільки з однією метою: щоб дерево перетворилося на перекотиполе, у якого немає Батьківщини. Стерти намагалися не просто народ, навіть не так народ, як його ідентичність — основу його дерева.

І здається, що це частково вдалося. Що ми знаємо про свою сім'ю? Її історії? Як ми можемо відповісти на запитання: Хто я і чи можемо? Чи ми розуміємо, що отримали у спадок від наших предків? Стратегії виживання, наприклад. Бо якщо є ми, значить наші предки — ті, що вижили.

Вони вижили у виснажливій дорозі на заслання. Вони вижили в той час, як довкола вмирали тисячі людей від голоду та хвороб. Вони вижили та повернулися додому. І довели — ми не самі по собі, не перекотиполе.

Ми несемо у собі історію наших предків, незалежно від того, знаємо її чи ні. Але саме знання про минуле допомагає нам використовувати нашу історію, як ресурс, як паливо. Керуємо тільки усвідомлюване.

Але що менше знаємо, то більше стирається наша ідентичність. Тим більше ймовірність потонути у в'язкому болоті маніпуляцій, нав'язаних історій та цінностей.

Нам важливо і треба знати. І зараз ще є можливість зробити це з перших вуст: є свідчення очевидців депортації – свідчення тих, хто вижив. У кожній із цих історій – неоціненний досвід, цінні настанови. Кожна з цих історій є опорою для нас сьогодні.

У рубриці "Жива історія" на сайті Crimean Tatars таких відео вже сотні, якщо не тисячі. Їх треба дивитися, щоб розуміти, як виживали наші бабусі ті діддусі, щоб зрозуміти, як можемо ми, але не просто вижити, а й розвиватися на рідній землі.

Мідат Ісмаїлов був два роки, коли його з родиною виселили з рідного села Фотісала. Про будинок, де він народився, мама розповідала щодня і мріяла туди повернутися. Через 34 роки мрію мами виконав Мідат к'артбаба. Він повернувся не лише до Криму, а й знайшов свій дім. Сьогодні цей будинок знову належить йому та зберігає пам'ять про батьків та дитинство.