Благодійний фонд Save Ukraine розповів, як здійснив уже п'ять рятувальних місій задля повернення додому українських дітей, насильно вивезених російськими окупантами нібито «на відпочинок».
Про це передає Grivna.ua.
Волонтери зізнаються, що п’ята рятувальна місія стала найбільшим викликом для команди фонду. Та все ж їм вдалося повернути додому 31 дитину: 24 – вивезених із Херсонщини та 7 – із Харківщини.
Проте не всі історії мали щасливе завершення, бо початково планували привезти в Україну 33 дитини. На жаль, ще дві дівчинки залишаються поки що в Криму.
За слова «Слава Україні!» мали писати пояснювальні записки
Однією з тих, кого вдалося повернути додому завдяки фонду Save Ukraine, є 14-річна Таїсія із села Дар'ївка.
Історією дівчинки поділилися волонтери на своєму сайті. Під час окупації Херсонщини Таїсія відмовилася ходити до російської школи та навчалася дистанційно за українською програмою.
Однак сільські колаборанти почали психологічно тиснути й погрожувати матері, що заберуть у неї доньку, якщо та не почне вчитися в школі за російською програмою. Довелося погодитися.
У школі дівчині довелося слухати про те, як гарно живеться в РФ та як чудово відпочивати в окупованому Криму. Водночас російські військові вибивали двері в будинки батьків і «культурно» переконували їх, що діти повинні поїхати в табір, бо це – «частина шкільної програми».
Так само прийшли й до бабусі Таїсії, поки мама була на роботі. Зі зброєю в руках загарбники змусили віддати онуку.
У російському закладі «оздоровлення та відпочинку» на дівчину та ще 700 дітей чекала бесіда з відповідальним за безпеку, який постійно принижував українських дітей. Він одразу попередив, що поки вони перебувають у таборі, мають жити за їхніми правилами.
Тобто кожного дня виходити на сцену, щоб співати гімн Росії та пропагандистські пісні, дивитися промову Путіна й виконувати всі доручення росіян чи вожатих-колаборантів.
Таїсія з болем згадує про ті тюремні умови, в яких їй доводилося жити з однолітками. За «погану» поведінку їх примушували прибирати територію табору та кримський пляж. А за слова «Слава Україні!» мали писати пояснювальні записки.
Далі – гірше: могли відправити в наркодиспансер чи в ізолятор на декілька діб. Так сталося з маленьким Микитою, якого працівники закладу відправили на перевиховання в порожню палату психіатричної лікарні.
Сама Таїсія дуже злякалася та розплакалася, коли дізналася, що її можуть відправити в дитбудинок чи інтернат, якщо до квітня за нею не прийде мама. А мама в Україні безперервно шукала спосіб забрати дитину з табору.
На щастя, в інтернеті вона знайшла інформацію про рятувальні місії Save Ukraine й одразу звернулася по допомогу. Таїсія уже вдома, в Україні, та з нетерпінням чекає на зустріч із сестрою і новонародженою племінницею.
«Казали, що ми фашисти»
Про чотиримісячне «оздоровлення» в Криму розповіла й 16-річна Анастасія Мотичак із Херсонщини. 6 жовтня її разом з іншими дітьми з тимчасово окупованої Херсонщини росіяни вивезли до Криму «на оздоровлення».
Мама дівчини Людмила Мотичак не хотіла відпускати доньку до так званих таборів. Але вчителька педагогічного коледжу, в якому навчалася Настя, наполягала.
«Галина Іванівна, викладачка коледжу, психологічно й морально тиснула на батьків. Вона казала, що все буде добре, що там немає війни. Коли тебе щодня обстрілюють, коли ти щомиті хвилюєшся й боїшся, а тут кажуть, що там усе тихо… Тож мама й погодилася», – розповіла дівчина під час конференції в медіа-центрі «Укрінформ».
Батькам Насті й самій дівчині казали, що умови в таборі добрі, що там затишно.
«Коли ми приїхали до табору й нас поселили в кімнаті, у нас у шафах таргани були, були таргани й у їдальні. Нам доводилося спати на брудних смердючих простирадлах та подушках», – згадує дівчина.
Перебування в таборі, окрім поганих умов, було звичайним. Однак через два тижні все змінилося.
«Нас змушували вчити й співати гімн Росії. Щотижня у визначений час ми мали стоячи співати цей гімн. Якщо ми відмовлялися, нас сварили, казали, що ми невдячні».
Дітям забороняли розмовляти українською та взагалі ідентифікувати себе як українців.
«Якщо ми якось показували, що ми з України, нас починали цькувати, ображати. Казали, що ми фашисти», – розповідає дівчина.
За словами Насті, ніхто з вихователів чи адміністрації табору не намагався знайти спосіб, щоб повернути дітей додому, до батьків.
«Ми їх просили найняти автобус. Вони ж могли це зробити, але не хотіли. Казали, що винаймати автобус – це дорого. Хай батьки самі за вами їдуть», – розповідає дівчина.
Щоб повернути доньку додому, Людмила Мотичак звернулася по допомогу до волонтерів Save Ukraine. Наприкінці січня жінка виїхала з Херсона до Криму. Хоча Крим розташований усього за кілька годин їзди, її шлях туди й назад тривав 15 діб. Адже їхати довелося через Польщу, Білорусь, Москву. А повертатися вже через Латвію, бо Білорусь не пустила їх на свою територію.
