Зеврі Куртбедінов народився і виріс далеко від рідного Криму. Жив, навчався, відбувся як професіонал-геофізик у країнах Центральної Азії. Напередодні 78-ї річниці депортації кримських татар Зеврі-Аґа поділився своїми думками про долю свого народу.
QIRIM.News: Зеврі-аг'а, про депортацію кримських татар багато написано, розказано. Ви народилися в депортації, але знаєте, як це було з Вашою сім'єю?
Зеврі Куртбединов: Це відбувалося практично як і у всіх кримських татар, маму депортували, батько був на фронті .... О 4 годині ранку виганяли з будинків, занурили нахабно в скотинні вагони, повезли кого куди. Усі фашисти починають свої брудні справи о 4 ранку. У вагонах було тісно, душно. Вже літо наставало, Азія – спекотна, всі хворіли, по дорозі вмирали, ховати нікому і неможливо було. Пити не давали, їжі теж не було. На цю тему оповідань дуже багато, жорстокості цієї системи не було меж. Мої потрапили до Мірзачуля, таке місце в степовій частині Узбекистану, в пустелі. Потім під Ташкент, у Кансай. Потім у більш постійне місце, у Чапаєві, де мешкали у землянці. Мати була здивована, що я, такий маленький, запам'ятав усі подробиці. Потім уже на завод, де батько після повернення працював робітником. Люди вмирали, мої четверо предків померли першого ж року. Ховати було некому. Мій дядько, покійний нині, йому було тринадцять років, він розповідав, як він один ховав, потім утомився. Просто засипав, шакали розгрібали, гризли, трупи лежали… Це було складно розповідати… Та й слухати також….
QIRIM.News: Як сім'я жила у депортації?
Зеврі Куртбединов: Мої батьки мали семеро дітей. Усіх підняли майже з нуля. Нашим недорослям варто було б повчитися, що стосується демографії. Щоб народити дитину, тепер спочатку треба будинок, машину ... Це марення треба викинути з голів, якщо ми хочемо не допустити цього фашизму, на який ми зараз нарвались - російський фашизм. Прибувши на місце, люди стали обживатися. Прийняли де як. Але в основному настрій був поганий. Місцевих жителів налаштували так, ніби ми звірі якісь, дикуни, вбиватимемо-різатимемо. Потім звичайно побачили, що мусульмани читають Коран. Згодом стало налагоджуватися, але життя було дуже важким. Коли пішов до школи, батько приніс якісь чоботи 37-го розміру із заводом, узимку я став у них ходити.
QIRIM.News: Як і коли Ви усвідомили, що становище кримських татар неправильне, ненормальне?
Зеврі Куртбединов: Ще дитиною я почав помічати, що щось не таке з нашими людьми. Була якась різниця між нами та іншими. У школі я відчув більше наше становище, наш стан. Обзивали нас зрадниками. Мені доводилося доводити, що це не так. У дитинстві які можуть бути аргументи, окрім куркулів... Коли перейшов із молодшої школи до середньої, то вже розумів, що так справа не піде, треба шукати вихід, треба боротися. Окрім розповідей батьків, батька, а він був у концтаборі, біг звідти двічі, у Ташкенті його катували знову – якій державі він служить, шпигує, всякі дурниці нквдешні, чекістські. Нікому переконувати мене не треба було. Почав шукати інформацію, її не було. Я прислухався до розмов старших, намагався ближче до них бути. Дорослі нас оберігали, але я став розуміти ким я буду і чим займатимуся. Була певна наївність, я вірив у якесь світле майбутнє, вірив, що є окремі негідники, із ними треба боротися. Але все виявилося зовсім не так.
Після закінчення школи я вступав до інституту, мене не приймали, валили на іспитах, втрачали документи після складання іспитів. Але потім я знайшов документи, поновив, почав вчитися. Під час навчання я почав шукати студентів, що по четвергах збиралися в різних місцях, бо нас переслідували. І вели розмови, бесіди, суперечки, як нам повернути наш народ на свою батьківщину і як нам відродитися.
QIRIM.News: Як боролися кримські татари за повернення на батьківщину у повоєнний період?
Зеврі Куртбединов: Вже студентом мені доводилося брати участь у різноманітних мітингах, зустрічах. Писали листи до різних інстанцій, починаючи з ЦК КПРС і всього керівництва партійно-державного та кінчаючи столицями всіх республік. Розсилалися листи, звернення, по суті, всі республіки повинні знати історію кримських татар, але вони вдавали, що нічого не знають. Установка забула їх. Навіть писали не кримські татари, а татари. Вони не хотіли бачити нашу національність, були у них секретні коди, за якими бачили, хто ми є. Я пам'ятаю, коли мене посадили в 1984 році за «поширення свідомо хибних вигадок», вже в Сибіру, в колонії, після п'яти в'язниць та етапів, начальник колонії нахабно говорив мені, щоб я нікому не говорив свою національність, що я кримський татарин, а треба казати «татарин». Я йому порадив, щоб він по внутрішньому радіо, так званому «брехунку», що він наказав засудженому Куртбединову не говорити своєї національності, якщо питатимуть. А далі вже моя справа.
Я у в'язницях, у зоні, і на суді я винним себе не визнавав, винним себе не вважав, і всюди намагався це наголошувати. Система була лютою, жорстокою з одного боку, а з іншого – убогою та лицемірною. Ось ми й отримали розвал Союзу.
QIRIM.News: Назвіть основні проблеми кримських татар у депортації, після повернення до Криму та після російської окупації Криму.
Зеврі Куртбединов: У депортації найбільшою проблемою була бідність, безгрошів'я, відсутність частини працездатного населення, багато хто загинув. Також було тяжке ставлення до місцевих, комендантський режим. Неможливо було до 1957 року здобувати вищу освіту. Обмеження на професії були певні. Бракувало лікарів, гострі кишкові захворювання, та погані захворювання. Люди вмирали пачками. Ветеран нашого національного руху Джеббар аг'а Акімов розповідав, як у лікарні в Бекабаді, де він працював, спеціально вбивали кримських татар, що лікарень, що породіль. То справжній фашизм, про який ніхто не розповідає. Ще роз'єднаність сімей. Також нагляд не дозволяв людям надсилати людям свої релігійні потреби, свободи совісті не було. Люди не могли дотримуватися, вивчати свою релігію.
У Криму після повернення комендантський режим, по суті, зберігався. Обмеження існували. Людей не прописували, виганяли зі свого житла, не допускали до певних професій. Та й ненависть влади до кримських татар, саме те, що не хотіли визнавати нас кримськими татарами, говорить саме за себе. А ще унічування пам'ятників, зміна географічних назв. Народ, проте, пробивався.
Після повторного приходу нової радянської, рашистської влади, путінізму ще жорсткіше стали переслідувати кримських татар, хто вільно висловлював свої думки, і більш доброзичливо ставилися до колаборантів. Решту, хто вимагав для себе рівних умов, хто говорив, що він кримський татарин, переслідують. Терміни великі дають чесним людям. Це не просто обурливо, це нонсенс, це говорить про виродження цього ладу, цієї держави, цієї рашистської системи. Я не думаю, що зараз ситуація краща, ніж за радянських часів. Благополуччя, що дається, - це обман, бажання показати в лубочному варіанті кримських татар. Насправді свободи немає, волі немає, люди у пригніченому стані. Пригніченому владою. Сам дух нашого народу, хвала Аллаху, непохитний. Я думаю, що він такий і залишиться до повної нашої перемоги.
Незважаючи на те, що прийнято деякі державні акти різного рівня на користь або на підтримку кримських татар, це все показне. Як не хотіли вони кримських татар, як не хотіли відновити державність, так воно й лишилося. На жаль, ця система, російсько-радянсько-чекістська повинна бути ліквідована, як вони знищували інших. Інакше нічого не вийде. Весь майже пострадянський час в Україні був підпорядкований цій системі. Я навіть у свій час називав один час СБУ філією КДБ – ФСБ. Впровадження було настільки глибоким, та й зараз ще, що без серйозної перетряски нічого не буде. Поки не буде покаяння держави перед кримськими татарами, відшкодування збитків, забути це неможливо. Так як зараз Росія перед Україною за розв'язану війну, знищених людей, будинки, підприємства – капітуляція, вибачення та повна реституція. Ось цього треба прагнути. Якщо ці поняття вони ще є, можна зберегти російську націю. Якщо ні, вона буде просто ліквідована. Вони самі ліквідують себе.
QIRIM.News: За Вашими спостереженнями, ставлення української влади до кримських татар змінюється? Якщо так, то як?
Зеврі Куртбединов: Взагалі, ставлення до кримських татар сильно не змінилося. Є надія, що, можливо, за нинішнього президента-переможця щось зміниться. Я впевнений у цьому відсотків на 60-70. Ось що ви хочете? Я досі не можу отримати пенсію, яка перераховувалася. накопичилася на рахунку в «...банку»... Там накопичилося десять тисяч доларів. Я з 2014 року не можу їх отримати досі. Спочатку це був приватний банк, потім державний, різні умови (виставляли), а тепер чути не хочуть. Та й я з ними не хочу більше діла мати… Багато писав, пояснював… Не тому що мені шкода ці десять тисяч, хоча це гроші для мене. А тому, що держава таку підлість терпіти не повинна. Другий випадок. Я вирішив у ЦНАПі (Центр надання адміністративних послуг) записатися у чергу на квартиру. Там я втратив (житло), бо все зруйнувалося, повернутися нікуди не можу через розшук Інтерполу. Побалакав, прийняли ввічливо, сказали – приходьте. А коли ми з дружиною прийшли, взяли паспорти та побачили наше кримськотатарське прізвище ім'я по батькові, то пояснили, що є черга на житло ще 1976 року. Сказали: звертайтеся, якщо щось буде – повідомимо. Але як же так, адже ухвала відповідна є. Вони кажуть, що ухвала є, а фондів немає. Ці фокуси бюрократичні добре знаю. Важливо не обмежуватися піснями-танцями, а реально влаштовувати життя. На цю державу, на жаль, не налаштовано щодо кримських татар.
