Навіщо Росія використовує іранські безпілотники «Шахед» Москва має серйозні проблеми з ракетним арсеналом – і це очевидно. Якщо на початку російського вторгнення в Україну ракетні удари завдавалися практично щодня, то зараз їхнє кількісне та якісне наповнення суттєво змінилося.
Атаки відбуваються з великими перервами, кількість залучених одиниць зменшується і, головне, докорінно змінюється номенклатура озброєнь, що використовуються.
Про це пише видання Haqqin.az, розмірковуючи про те, чому Іран у війні проти України однозначно став на бік Росії.
І якщо на початку кампанії удари завдавалися переважно порівняно сучасними крилатими ракетами «Калібр» морського базування, то тепер уже йдеться про застосування «Оніксів» та радянської серії Х, включаючи сюди Х-22, Х-59 та Х-101 авіаційного базування. За наявною інформацією, у Росії ведеться процес розконсервації авіаційних ракет як радянського виробництва, і виробництва 1990-2000 років.
Але він йде вкрай повільно через брак кваліфікованого персоналу та відсутність необхідних промислових потужностей. А тут ще одне лихо – російська військова промисловість давно має проблеми з виробництвом сучасних ракетних озброєнь. Які після запровадження західних санкцій тільки загострилися.
Звісно, ставити крапку на російському ракетному арсеналі ще зарано, але зараз його можливості суттєво знизилися. Без перспектив поновлення до довоєнного рівня. Запаси вже показують дно, а тому треба переходити на ерзаци, які може надати лише Іран, що відбувається на наших очах.
Адже що таке «Шахед-136»? Це аж ніяк не дрон-камікадзе, як заведено називати, а літак-снаряд із вкрай примітивною системою управління та навігації без можливості коригування курсу під час польоту. І, головне, – із вкрай низькою собівартістю удару, оскільки коштує виробництво одного такого апарату в межах 20-30 тисяч доларів.
Фахівці іранського Корпусу вартових ісламської революції розробляли дані апарати для ведення партизанської/терористичної війни, причому спочатку передбачалося, що вони будуть вироблятися в умовах «гаражної промисловості», буквально «на коліні».
Для асиметричної війни він непоганий, але в умовах повномасштабного військового конфлікту він як ерзац крилатої ракети, так і залишається ерзацем. І, отже, його бойова цінність неухильно знижуватиметься. Російські «військові аналітики» вважали, що «Шахеди» – це щось подібне до турецьких «Байрактарів», лише дешевше.
Отже – зможуть полювати на поставлені Україні західні озброєння на кшталт тактичних ракетних комплексів HIMARS. З'ясувалося, що щодо "Шахеда-136" така оцінка його можливостей була суттєвим перебільшенням. Так само критично потрібно ставитися і до можливостей Fateh-110 і Zolfaghar. Для Близького Сходу та Північної Африки вони, можливо, не такі вже й погані – але проти сучасних систем ПРО виглядають блідувато. Але є сенс подивитися на всю цю історію не з військово-технічного, а з геополітичного погляду.
Сталося щось неймовірне – Іран руками Росії веде проксі-війну проти США, «Великого Сатани», активно просуваючи свої інтереси. Звісно, за такого підходу ядерну угоду можна сміливо ховати, але, схоже, це мало лякає нинішнє керівництво Ірану.
У Тегерані нині роблять ставку на ескалацію світової енергетичної кризи, яка й змусить Захід відмовитися від санкцій, аби отримати іранську нафту.
Простіше кажучи, в Ірані сподіваються, що Захід сам прийде до них на уклін. А поки що цього не сталося – іранці сподіваються отримати від Росії кілька необхідних військових технологій. Ось така гра з непередбачуваним результатом.
Але Москві, яка загнала себе в блокаду, доводиться погоджуватися з її правилами, коли власні ракетні арсенали пустіють, особливо переборювати не доводиться.
