[news_author] Після війни восени 2020 року політика Вірменії щодо Росії зазнала значних змін. Попри територіальні втрати в Карабаху, Єреван здобув перемогу в багаторічній залежності країни від Росії, яка завжди намагалася, щоб конфлікт між Вірменією та Азербайджаном продовжувався вічно. Влада Вірменії висловлює прагнення налагодити дипломатичні відносини зі своїм сусідом та союзником Азербайджану — Туреччиною. Восени 2022 року лідери двох країн: прем'єр-міністр Нікол Пашинян та президент Реджпеп Тайіп Ердоган провели перші переговори на полях саміту Європейського політичного співтовариства у Празі. Вірменія через невирішеність карабаської проблеми, яка не мала близько 30 років жодних політико-економічних відносин з Азербайджаном і Туреччиною, відновила пасажирське та вантажне авіасполучення з Туреччиною і заявила про готовність до відкриття сухопутного кордону з нею. У грудні 2022 року прем'єр Пашинян під час урядової години у парламенті Вірменії заявив, що Єреван готовий відкрити вірмено-турецьку залізницю і розпочати відновлення своєї частини маршруту Ерасх – Нахічевань – Мегрі – Гордіз. «Ми готові та зацікавлені. Також нас цікавить відкриття автошляхів та автомобільних вантажних перевезень за напрямками Захід – Схід, а також будівництво нових доріг», — наголосив Пашинян. За його словами, для процвітання регіону мають змінитись відносини між країнами. Можливо, настав час подивитися на ситуацію під іншим кутом, - сказав він. Міняти регіон – посильне завдання, якщо, до того ж цього хочуть самі народи Південного Кавказу. Для жителів Вірменії, втім, як і для Азербайджану, відкриття транспортних коридорів із сусідами обіцяє лише процвітання, а політика війни спричиняє розруху та стагнацію. Мир між двома народами ставить крапку у прагненні Кремля завжди тримати на пульсі протистояння Вірменії та Азербайджану, продаючи двом країнам зброю. Кремль, бувши союзником Єревана, використав війну як тиск на влади Вірменії. Не секрет, що Путін болісно сприймає демократичні революції на пострадянському просторі, патологічно боячись їхнього повторення у себе в країні. Після народних хвилювань 2018 року колишній журналіст Нікол Пашинян стає обраним прем'єр-міністром країни, що не може не викликати розчарування у Кремлі. Вся російська пропагандистська машина почала створювати з нової вірменської влади черговий образ ворога, називаючи його маріонеткою Заходу, а саму революцію режисованою постановкою Вашингтона. Не дивно, що РФ, бувши союзником Вірменії з ОДКБ, не надавала їй допомоги, на яку розраховувала вірменська влада. Москва, використовуючи невдачі на карабахському фронті, навпаки, всіляко підтримувала антиурядові мітинги в Єревані, сподіваючись, що вони призведуть до відходу демократичної влади. Після невдалих спроб державного перевороту з метою усунення Пашиняна, на дострокових виборах у 2021 році прем'єр Вірменії заручився підтримкою понад половини населення. Попри важку після війни ситуацію, Пашинян заявляв про готовність укласти мир з Азербайджаном і покласти край протистоянню на Південному Кавказі. Цю ініціативу просуває і Баку. Лідери двох країн розуміють, що у війнах немає і не може бути перспектив для розвитку. Так, за підрахунками кандидата економічних наук Аяза Алієва, щодня війни осені 2020 року обходився бюджету Азербайджану в $ 50-80 млн, і ймовірно, що така сума витрачалася і Вірменією. А мир між двома народами справді відкриває вигідні перспективи для них. У Вірменії з'явиться новий транспортний коридор через Азербайджан із країнами прикаспійського басейну. Вірменія також отримає можливість брати участь у регіональних інвестиційних проєктах, що дозволить їй поступово відновлювати свою економіку. Азербайджан, своєю чергою, придбає новий маршрут, що з'єднує його з Туреччиною. Баку повернув території в Карабаху, які багаті на золото, мідь, мармур, вапняк та інші корисні копалини. Мир між Вірменією та Азербайджаном вигідний і Туреччині, яка ще з 90-х років на шкоду своїм торговельно-економічним інтересам бойкотувала всі зв'язки з Вірменією. Тепер турецькі компанії, чиї товари, на відміну від російських, більш конкурентоспроможні та якісні, в перспективі зможуть увійти на вірменський ринок. Abstract vector color map of Armenia country Навіть без глибокого аналізу ясно, якою економічно недоцільною є ізоляція Вірменії від Азербайджану та Туреччини, з якими у Вірменії понад 80% усієї протяжності кордонів і як не вигідно мати торговельні зв'язки лише з двома сусідами: з Грузією та з Іраном, що перебуває під санкціями. «Усі країни регіону, зокрема Туреччина, Вірменія та Азербайджан, потребують одна одної саме в плані забезпечення безпеки, суверенітету та незалежності цих країн, і це дуже важлива формула», – заявив Нікол Пашинян у грудні 2022 року. Зближення Вірменії та Туреччини розпочалося ще у грудні 2021 року, коли обидві країни призначили спецпредставників щодо нормалізації відносин. Ними стали колишній посол Туреччини у США Сердар Килич та віце-спікер парламенту Вірменії Рубен Рубінян. У березні 2022-го у турецькій Анталії міністри закордонних справ двох держав заявив про готовність встановити дипвідносини. Проте найщирішим свідченням потепління стосунків став лютий 2023 року, коли горе зближує людей. Після серії землетрусів у Туреччині Вірменія заявила про готовність допомогти своєму сусідові. Вперше за кілька десятиліть кордон Туреччини з Вірменією відкрили для постачання вірменської гуманітарної допомоги туркам, які постраждали від землетрусу. Спеціальний представник Туреччини щодо нормалізації відносин з Вірменією, посол Сердар Килич подякував у Twitter своєму вірменському колегі Рубену Рубіняну. «На додаток до пошуково-рятувального загону у складі 28 осіб та технічного обладнання, сьогодні вранці через КПП «Аліджан» пройшло п'ять фур зі 100 тоннами гуманітарної допомоги (продовольством, ліками та водою), зібраної вірменським народом», - написав він. https://twitter.com/serdarkilic9/status/1625790660442726401 Примітно, що відправлений гуманітарний вантаж пройшов через КПП «Аліджан», звідки 1988 року було направлено допомогу з Туреччини постраждалим від землетрусу у Вірменії. Народ Вірменії, як і народ Азербайджану та всього кавказького регіону не тільки хоче, а й може жити без огляду на РФ. Як показують згадані вище події, світ у регіоні насамперед має відповідати інтересам самих народів, які його населяють, а не країни, яка століттями вела загарбницькі війни на Кавказі та веде їх і зараз проти України. Росії з її агресивними війнами на Кавказі (у Чечні та Грузії), підступними спробами змістити владу у Вірменії в період другої карабахської війни слід позбавитися імперських амбіцій, щоб бути гідною для партнерських відносин з країнами регіону.