[news_author] Кримський спротив російській агресії проти України, який розпочався 26 лютого 2014 року, не обмежився одним днем. Він продовжився в допомозі кримських татар заблокованим частинам ЗСУ. Згодом багато кримчан залишили вже окупований півострів, свої родини та домівки, і вступили до лав добробатів і ЗСУ, продовживши захищати Батьківщину на вже східному фронті. Спротив кримчан на Донбасі став продовженням спротиву в Криму. Наразі багато хто з них вже демобілізувався, багато хто ще продовжує служити. Але з часом стало зрозуміло, що кримські герої російсько-української війни стикаються з такими проблемами, які не торкаються ветеранів «материкових», і зараз ця група людей потребує додаткової уваги і допомоги з боку держави. «Деякі АТОшники з Криму стали бомжами» Голова правління “Кримськотатарського ресурсного центру”, член Меджлісу Ескендер Барієв в розмові з QHA media відзначає, що темою кримських ветеранів системно ніхто ніколи не займався, але хоча б на шостому році окупації Криму треба почати приділяти увагу людям, які залишили все і пішли захищати Батьківщину. Сам він також не був дотичний до цього питання, але підключився на прохання активістів. Для початку необхідно знайти інформацію про демобілізованих та нинішніх вояків з Криму, систематизувати її, з’ясувати, в чому саме вони потребують допомоги, звернутися з відповідними ініціативами до державних органів. Кримські ветерани – це не лише кримські татари, але й етнічні українці та представники інших національностей. Так, наразі немає повної інформації, скільки кримчан брало чи продовжує брати участь у російсько-українській війні. Наразі є ті, хто вже демобілізувався, є ті, хто ще служить в ЗСУ, а є ті, хто служить і не може про це заявляти публічно. Фото: uacrisis.org За словами Барієва, на сьогодні вдалось зібрати інформацію лише про 62 кримських татар, з них - шість жінок, які воювали в добровольчих батальйонах та в лавах ЗСУ, хоча їх набагато більше. Ці 62 людини – ті, хто зміг вивезти свої родини з Криму. Відомо також про чотирьох загиблих на фронті, але скільки загинуло кримчан насправді – також поки невідомо. Займатись пошуком і систематизацією інформації буде ініціативна група, до якої долучені Меджліс, кримськотатарські ветерани і активісти. Барієв акцентує на особливості ситуації, в якій опинились кримські АТОшники: доки їхня мала батьківщина окупована Росією, вони не мають можливості після демобілізації повернутися додому, до своїх родин. В цьому проблеми кримчан перегукуються з проблемами вихідців з ОРДЛО, які служать чи служили в ЗСУ. «Найголовніша проблема кримських АТОшників в тому, що на відміну від АТОшників з материкової частини України, вони не можуть повернутися додому. Не кажучи вже, що є загальні проблеми: не у всіх є УБД, не у всіх є можливість отримувати медичну реабілітацію чи користуватися пільгами. Найстрашніше те, що деякі учасники АТО (з Криму) стали бомжами в тій державі, яку вони захищали. Оце страшно». Барієв вважає, що виходячи з цих реалій, необхідно розробити програму забезпечення кримських ветеранів житлом, принаймні, тимчасовим. А також, можливо, передбачити допомогу у вивезенні і облаштуванні на материку їхніх родин з Криму. Наразі проблема лише окреслена, а як її вирішувати - треба обговорювати далі і в якомога ширшому колі державних та недержавних організацій, вважає член Меджлісу. Незахищені в державі, яку вони захищали Директор благодійного фонду «Хайтарма», представник Культурного центру кримських татар у Львові Енвер Бекіров розповідає QHA media, що як волонтер допомагав в АТО, надаючи гуманітарно-нелетальне забезпечення в найзапекліші часи, починаючи з 2014 року. Має багатьох знайомих як серед ветеранів, так і серед нинішніх військових, причому не лише серед кримських татар. За його словами, зараз чимало кримських татар служать в ЗСУ на контракті, декілька кримських татар, і навіть командир батальйону, є в лавах 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила. «Кримські татари служили, служать і далі служитимуть в ЗСУ. І це від полковника і до солдата, від молодої жінки-зв’язкової, якій трохи більше двадцяти років, і закінчуючи людиною, якій 64 роки». Бекіров підкреслює, що зараз головна мета – це визнання кримських ветеранів, вшанування їхнього подвигу. Адже деякі з них інколи навіть не мають не лише заслужених державних нагород, але й статусу УБД, а значить не отримають належні ветеранам пільги. Одна з основних причин – кримчани не хочуть «світитись» як учасники війни з Росією, оскільки бояться репресій проти своїх родин, які живуть в окупованому Криму. Але для них можна спробувати розробити особливий підхід, де безпекові питання будуть враховані, вважає Бекіров. «Ціла низка питань через брак уваги з боку держави на сьогодні не є розв’язаними, і ми плануємо цими питаннями займатись. Зокрема, у нас є люди, яких було визначено і представлено до нагородження за героїчні вчинки на сході, але не було підписано наказ, і ці нагороди чекають на цю людину вже не один рік. І це теж є певна моральна зневага до цих людей. У нас є люди, які в запеклих боях воювали в 2014 - 2015 роках, досі не мають статусу учасника бойових дій і, відповідно, не мають жодних гарантій і не є захищеними в державі, яку вони захищали. Бо ці люди не хочуть себе афішувати, бо їх родини зараз в Криму, вони не можуть про себе кричати, вони не можуть бути в якихось списках. До цих людей має бути окремий підхід з урахуванням цих умов, в яких знаходяться їхні родини в якості заручників в Криму. Цих людей багато, на них треба звернути увагу, їм треба дати цю можливість вийти в публічну площину». Бекіров закликав владу активніше відгукуватись і комунікувати з активістами для вирішення проблем кримських ветеранів, зауваживши, що поки такої комунікації налагодити не вдається.