Катерина Рашевська
юрист Регіонального центру прав людини
Чи справді ЄС є лідером у запровадженні санкцій проти Росії за її агресію в Україні?
Загалом на даний момент 41 держава ввела обмежувальні заходи щодо вищих посадових осіб або окремих секторів економіки Російської Федерації. В умовах військової агресії з погляду на статус РФ як постійного члена РБ ООН та ядерної держави, та враховуючи заборону в міжнародному праві на погрозу та застосування сили, Україна, очевидно, прагне підтримувати та посилювати економічні санкції проти окупаційної держави як єдиний ефективний інструмент протидії. ЄС є міжнародним лідером у сфері введення індивідуальних та секторальних санкцій. Саме на Євросоюзі, як на партнері, мають бути сфокусовані зусилля української дипломатії. Список фізичних та юридичних осіб, які підпадають під обмежувальні заходи ЄС, станом на 2020 р. містить 190 фізичних та 47 юридичних осіб.
Чим важливий новий глобальний режим санкцій, рішення про який Рада ЄС прийняла 7 грудня?
Новий рамковий документ Ради ЄС, який вже прозвали «європейською версією американського «Акту Магнітського», стосується санкцій за грубі порушення прав людини. Серед його особливостей: дія санкцій обмежена територією ЄС; відсутність прив’язки до конкретних країн або персоналій, можливість накладати санкції на причетних до серйозних порушень прав людини по всьому світу.
Тобто, документ є тематичним і передбачає обмеження для порушників прав людини, незалежно від громадянства і місцезнаходження. Прийняття документу саме в такому варіанті – в руслі зовнішньої політики ЄС. В усіх зовнішньоторговельних угодах ЄС є клаузула про права людини - положення, що передбачає дотримання та заохочення індивідуальних прав та свобод державами-партнерами. Передбачено можливість зупинення і, навіть, припинення договору в цілому у разі невиконання цього пункту. Так, дію Котонуської угоди (зовнішньоторговельна угода між ЄС та державами Африки), через масові і грубі порушення у зв'язку зі збройними конфліктами в окремих регіонах Африки, було призупинено 23 рази. Використовувався даний механізм також як відповідь на Андижанський розстріл в Узбекистані у травні 2005 року.
Що змінить запровадження такого режиму в контексті санкцій за порушення прав людини в окупованому Криму?
Слід наголосити, що прийняття документу щодо запровадження глобального санкційного режиму – це перший крок. Наповнення санкційного списку конкретними особами - другий. Формувати пропозиції до переліку зможуть національні уряди держав-членів ЄС та окремі політики. Обгрунтовані пропозиції будуть передаватися Раді ЄС для включення осіб та установ до санкційного переліку. І саме тут в контексті Криму прихована проблема: затверджуватимуться пропозиції одноголосним рішенням Ради ЄС. Очевидно, що окремі держави, наприклад Угорщина, зможуть у власних інтересах використовувати даний механізм, в тому числі щоб чинити тиск на Україну в так званому «національному питанні». Отже, тут залишається простір для маневру і активної діяльності української дипломатії.
Дійсно, далеко не всі країни підтримують запровадження санкцій проти Росії. Як вирішити цю проблему?
Режим глобальних санкцій, що вводиться ЄС, дозволяє нівелювати проблеми з відсутністю єдиної позиції серед суб’єктів міжнародного права до економічних санкцій. Адже окремі держави, здебільшого найменш розвинені та з авторитарними режимами, виступають проти введення санкцій. Так, вони підтримали доповідь експерта ООН з прав людини Ідріса Джазаїрі, який закликав скасувати санкції проти РФ, посилаючись на їхній негативний вплив як на забезпечення прав людини, так і на ділову активність всередині Росії і в країнах-партнерах, а також на неефективність санкцій та тиск, який чинять індивідуальні обмежувальні заходи на народних обранців, обмежуючи громадянські та політичні права населення. Хоча, очевидно, що індивідуальні та секторальні санкції, які імплементуються ЄС, не мають згубного впливу на ситуацію з правами людини у державі-порушниці в цілому, відтак, не можуть бути розкритиковані як такі, що не відповідають зобов'язанням ЄС у сфері захисту прав людини.
Альтернативою існуючому санкційному режиму теоретично може бути або ж рішення Ради Безпеки ООН про введення обмежувальних заходів відповідно до Глави VII Статуту ООН, що є неможливим через наявність у РФ права вето, або ж подальше вдосконалення так званих «розумних санкцій», які повністю відповідають вимогам пропорційності та необхідності, а отже є контрзаходами, дозволеними як реакція на міжнародне протиправне діяння. Саме останній варіант, як бачимо, був обраний ЄС.
Чи достатньо в Україні національного санкційного законодавства?
Навіть за умови введення міжнародних санкцій міжнародними та регіональними організаціями чи окремими державами, в Україні відсутні правові та організаційні засади здійснення заходів щодо їхньої імплементації, так само як і публічний Єдиний реєстр спеціальних обмежувальних заходів (санкцій).
Наприклад, Закон України «Про санкції» окреслює цілі, завдання та типи санкцій, які не відповідають світовій практиці. Більше того, даний нормативний акт має низку колізій з іншими. Законом не передбачено прозорий механізм включення до санкційних списків, а також можливість апелювати на факт включення, чіткі критерії вимірювання ефективності санкцій та період їхньої тривалості. Законом неврегульовані винятки з санкційного режиму, що потенційно несе загрозу для забезпечення прав людини, не відповідаючи принципу пропорційності. Це дискредитує державну санкційну політику, робить її неефективною, ускладнює можливість залучення міжнародно-правової допомоги.
Тому, незважаючи на всі позитивні наслідки, які потенційно може мати новий документ Ради Європи, Україні слід ретельно обдумати власний «план дій». Ми маємо розробити правові та організаційні засади імплементації міжнародних санкцій, внести необхідні зміни до існуючого національного санкційного законодавства, вдосконалити практику його застосування, а також - докласти дипломатичних зусиль задля посилення консолідованої позиції міжнародного співтовариства в питанні спільного застосування санкцій до порушників прав людини.
