Кримське ханство офіційно йменувалося Taht-i Qırım ve Deşt-i Qıpçaq - “Кримський престол і Кипчацький Степ”.Ця назва потребує певного пояснення. Кримський престол - з цим більш-менш зрозуміло; мається на увазі кримський хартленд, осередні землі - власне, півострів Крим, де розташовувався столичний Бахчисарай з резиденцією хана.
Периферією був Дешт-і-Кипчак. Кордони цього величезного регіону простягалися евразійськими степами від ріки Іртиш та озера Балхаш на сході до ріки Дунай на заході.
У такій назві країни відчувалася потужна геополітична заявка на панування над величезною частиною континенту Євразія, як і личить нащадкам Чингіз-хана, якими були кримські правителі.
Але, як водиться, очікування не збіглися з реальністю, і той Дешт-і-Кипчак, яким володіли кримські хани, обмежувався сучасними причорноморськими та приозівськими областями України й Кубанню на східному узбережжі Чорного моря.
Населення цього регіону було строкатим. Степами кочували ногайці в своїх вежах - юртах, поставлених на віз. На узбережжі та стратегічно важливих пунктах стояли потужні фортеці з військовою залогою й мирними мешканцями - Тягиня, Дубоссари, Аккерман, Хаджибей, Кизи-кермен, Очаків.
Серед мешканців цих міст, військових і цивільних, були кримські та буджацькі татари, турки, українці й молдавани. Життя там було неспокійним, як це трапляється на прикордонні на межі цивілізацій.
Майже щороку регіон зазнавав нападів козацьких загонів. Біля кордону з Річчю Посполитою, який пролягав приблизно там, де нині проходять північні адміністративні межі Одеської та Миколаївської областей, розташовувалося чимало містечок, сіл та хуторів, заселених українцями, переважно селянами й козаками.
Чим ці краї приваблювали українців?
Перш за все тим, що в Кримському ханстві не було кріпацтва, й люди туди охоче втікали, подалі від польських, а згодом і російських феодалів. Ханська адміністрація нічого не мала проти такої колонізації периферії.
Як результат - маємо цікавий синтез української культури з тюркською. Візьмемо хоча б топоніміку. Останнє прикордонне польське (а точніше правобережне українське) містечко, де закінчувалася Річ Посполита й далі починалися володіння хана, називалося Балта.
У перекладі з тюркських мов балта - сокира. А по інший, кримський бік кордону запорізькі козаки заснували містечко Голта - в перекладі з тюркських мов “низовина”.
Але найдивовижніша географічна назва цього краю - Кодима. Так називається річка й козацьке містечко. До тюркських мов це слово, вочевидь, прийшло з арабської. Воно є і в спорідненій з нею мові Біблії. На івриті кедем - схід. У Торі (Буття, 29:1) згадуються країна синів Сходу (“арца бней Кедем”).
Згадаймо поетичні рядки Бориса Чичибабіна: “Везде как воздух чуялся Восток”. Це він писав про Крим. Певно, чутися Схід починав вже по перетині річки Кодима.
Наявність значної кількости українського населення на прикордонних теренах Кримського ханства продиктувала й назву цього краю - Ханська Україна.
Політичне самовизначення місцевого населення на певному історичному етапі стало лише справою часу й розпочалося в епоху української історії, що отримала промовисту назву - Руїна. Особливістю цієї доби було змагання політичних еліт, частина яких орієнтувалася на Річ Посполиту, а частина - на Московське царство, а дехто - на Туреччину та Кримське ханство.
Після смерти гетьмана Богдана Хмельницького, який майстерно лавірував між чотирма згаданими державами, почався конфлікт усередині козацької верхівки й висування претендентів на булаву від кожної з угруповань тодішньої еліти.
От тут Ханська Україна й сказала своє слово. У другій половині XVIII ст. для деяких гетьманів опорою й центром влади став саме цей край. Варто згадати Петра Суховія, Теодора Сулименка, Якима Самченка, Степана Лозинського, Івана Багатого, Петра Іваненка. Вони вважали, що щасливе майбутнє України можливе лише в міцному союзі з Кримським ханством, тому іменувалися титулом: “гетьман Війська Запорозького ханської величности”.
Як геополітичне явище цей регіон припинив своє існування наприкінці XVIII ст., в той же час, коли Російська імперія анексувала Крим. Нині ми лише можемо робити припущення, як склалася б історія Європи й світу, якби втілився в життя політичний проєкт гетьманів Ханської України.
