Автор: Голова Харківської караїмської релігійної громади, історик та журналіст Олександр Дзюба
Стародавнє місто Львів унікальне не лише своєю вишуканою архітектурою та численними пам'ятками, а й географічним розташуванням на вододілі Чорного й Балтійського морів.
На території міста беруть свій початок річки, що несуть води до обох великих морів Європи.
Засновновуючи місто Львів, перший король Руси Данило Романович чудово знав, що робив: його держава на півдні сягала чорноморського узбережжя, а на півночі - межувала з Тевтонським Орденом і Литвою. Це місто було заявкою на вихід його країни до берегів Балтики.
У другій половині XVI ст. купець та мандрівник із міста Ґданська Мартин Ґруневеґ так описав свої львівські враження:
"Місто віддалене понад сто миль від моря. Але коли побачиш, як на Ринку при бочках мальвазії вирує натовп критян, турків, греків, італійців, одягнених ще по корабельному, видається, що тут порт відразу за брамою міста”.
Мальвазія - грецьке вино, на Русі воно відоме ще з Х ст. Але у місті Лева щодо приємних напоїв, певно, також не пасли задніх: турецький мандрівник XVII ст. Евлія Челебі занотував, що в місті плекають виноградники й сади.
Вже з самого світанку існування міста серед його населення були як переселенці з берегів Балтики, так і уродженці Причорномор'я - німці, кримські вірмени, татари й турки. Останні привозили до Львова товари з Греції та Азії.
Знаний історик старого Львова Іван Крип’якевич писав: “сюди з’їздилися купці з усіх сторін. З Волині та Придніпрянщини привозили хутра, шкіри, віск; з півдня, через Галич, приходили товари з Греції й Азії: шовк, східне коріння, вино… На Старім Ринку відбувався торг. Розкладали тут свої шатра купці з усіх сторін — греки, італійці, вірмени, татари, німці, але перше місце між усіма мали наші купці”.
З Криму, зокрема з Судаку, також прибували торговці. Як то зазвичай буває на всіх широтах, спочатку приїздили лише торгувати, згодом там же й оселялися.
Вихідцям із Криму дав землі поблизу свого палацу у Львові князь Лев Данилович, на честь якого, власне, місто й було назване. Згодом татарська ділянка розташовувалася ближче до північної брами міста. Татари й стали її охоронцями, а брама отримала назву Татарська - Porta Tatarica.
Однойменна вулиця згадується в документах з 1382 р., та пізніше її перейменували в Краківську; й на самій вулиці, й за брамою, на Краківському передмісті, стояли татарські будинки. Окрім торгівлі й військової справи, татари займалися ремеслами, й славилися майстрами своєї справи чинбарі, седлярі, ковалі, ювеліри.
Існував навіть особливий Татарський торг, де можна було придбати їх вироби. І, звісно ж, ще з князівських часів у Львові діяла мечеть та мусульманський цвинтар. За словами Івана Крип’якевича, документи XVII ст. свідчать, що мечеть і цвинтар знаходилися поблизу Високого Замку.
Вулиця Краківська
У львівській топоніміці та документах бачимо етнонім татари, хоча є логічним припустити, що це були передусім кримські татари, киримли, та в епоху розпаду Золотої Орди до них могли приєднатися й інші переселенці з цієї країни.
Король Польщі Казимир ІІІ у 1349 р. приєднав Галичину до своєї держави, й він же надав Львову магдебурзьке право. У тексті документа перераховані народи, що населяли місто Лева, зокрема русини, вірмени, євреї й сарацини; зазначалося, що вони мають право вирішувати суперечки згідно зі своїм традиційним правом.
Ці сарацини (що у перекладі з грецької мови означає “східні люди”) фігурують і в пізніших документах аж до XVII ст. Історики вважають, що йдеться про мусульман, адже в середні віки сарацин і мусульманин були словами-синонімами. Минуле львівських татар оповите загадками, які так властиві цьому дивовижному місту.
