Дотискати потрібно обов'язково
Ільмі ага, зі звільненням Херсона ЗСУ стали на крок ближче до Криму. Як на вашу думку які настрої зараз у влади окупованого Криму?
Росія стрімко здає позиції, українські війська займають місто за містом, населений пункт за населеним пунктом. Нас там дуже цікавить Генічеський район та селище Новоолексіївка. Адже там живуть компактно кримські татари, і ми за них дуже переживаємо. Поки що звідти повідомлень про звільнення не надходило.
Щодо настроїв окупаційної влади, я вже п'ять років не був у Криму, тому можу тільки здогадуватися про їхні відчуття. Я думаю вони починають замислюватися про своє майбутнє, була інформація, що багато з них вже відправили свої сім'ї до Росії. Переконаний, що вони реально почали відчувати, що повернення Криму теж можливе. Якщо Україна не дотисне цього питання, то не буде самої України, тому з цих міркувань дотискати треба обов'язково, добивати їх треба в Москві, не в Криму.
У сенсі у Москві?
Щоб росіяни більше не наближалися до кордонів України на більше, ніж якась дозволена відстань. Припускаємо, що це буде за 100 кілометрів від українського кордону для військових частин.
Тобто створити таку буферну зону?
Так. До кордонів, які були встановлені у 1991 році.
Все починається зі шкіл
Як ви думаєте, чи проходитиме військова операція в Криму, якщо російські окупанти самі не покинуть півострів? Як вона йтиме? Які у вас прогнози?
В мене дуже мирна професія. Я – лікар за освітою і мені важко міркувати, які військові дії відбуватимуться у Криму. Я знаю, що це земля України та вона має повернутися до України. Як це зробити думають військові, які вчилися цьому та займаються професійно щодня.
Я хотів би додати кілька слів про так званий перехідний період, який пропонують закордони країни. Там йдеться про військову адміністрацію для Криму на 7 років. Я вважаю, що цей термін має бути довшим, на 17 чи 20 років. У цей період діти Криму мають навчатись в українських школах. У нас за незалежної України всі школи були російською мовою навчання. З цього взагалі все і починається.
Нині діти, які народилися на рік анексії Криму, йдуть до другого чи третього класу, а ті, які були першокласниками, вже закінчують школу. Ціле покоління школярів виросло в Криму, яке не вивчало українську історію, літературу, мову, я вже не говорю про кримськотатарську. За 20 років буде два випуски у школах і у дітей не буде тарганів у голові, як зараз.
Ідея заморозити питання про статус Криму це?
Це означає здати його. Я вважаю, що за землю треба воювати. Землю треба захищати, а населення, яке живе на цій землі або продовжує там жити, або якщо не хоче їхати звідти, і їде туди, де хоче жити. Але з нашою землею йти в іншу державу не повинно бути нікому не дозволено.
Ільмі ага, напевно Ви, як член Меджлісу кримськотатарського народу, обізнані більше, ніж будь-хто щодо того, скільки кримських татар залишили півострів після оголошення часткової мобілізації?
Цифру назвати мені важко. Це може і 30, і 50 тисяч людей, я схиляюся до цифри 30-35 тисяч. Зараз, я думаю, більше половини тих, хто поїхав, повертаються, решта, які перебувають у різних країнах, думають про те, щоб повернутися до Криму.
На початку агресії Росії, у Криму були випадки, коли кидали запальні суміші у військкомати, держустанови. Які зараз настрої серед кримчан?
У Криму така обстановка, що проводити будь-які заходи чи акції практично неможливо. Проте будь-які диверсійні акції чи партизанські рухи можливі, я припускаю таку думку, але про це повинен не знати ні я, ні ви, ніхто інший.
Туреччина та статус кримських татар
Я хотів у вас про Туреччину спитати. Ви не раз брали участь у зустрічах із президентом Ердоганом. Як ви оцінюєте позицію Туреччини щодо російської агресії? Адже Анкара збільшила торговельний оборот з Москвою, Туреччина не відмовилася від російського газу і не приєдналася до західних санкцій, ну а водночас вона виступає за територіальну цілісність України, постачала "Байрактари" Україні, проголосувала в ООН (10 листопада) за виплату репарацій РФ Україні та ін.
Це турецька політика. Вони завжди виступають насамперед на користь своєї держави. Це загальні слова, які можу вимовити. А саме викликає подив, коли заробивши на туристах (російських, - прим.ред), допомагають нам, а Москва продавши газ (Туреччини) нас вбиває за ті ж гроші. Хочеться, щоб позиція Туреччини була більш однозначною. Національні інтереси Туреччини цілком зрозумілі, але не зрозумілі, тому що серед населення України є споріднений, близький за релігійними та національними ознаками народ, який уже можна сміливо говорити перебувати на межі знищення. І в тій ситуації не виявляти остаточної політики проти Росії ще раз повторюю це слово незрозуміло.
Ільмі ага, питання кримськотатарської автономії викликає дискусії в українському політикумі, оскільки автономія нерідко сприймається досить болісно. Що ви сказали б противниками національно-територіальної автономії, в чому її перевага для України?
Я знаю, що в Україні є великий прошарок людей, напевно, 25 відсотків, які підтримують кримських татар. Проте з них приблизно половина підтримують із застереженнями: щоб кримські татари не приєдналися до Туреччини, щоб не від'єдналися від України, що це треба зав'язати до Конституції якимись рішеннями тощо. Це теж недружнє ставлення.
Дружні стосунки будуть тоді справжніми, коли говоритимуть приблизно так: Крим – це земля кримських татар, вони мають самовизначитися. Тоді це будуть справжні друзі, справжнє рішення про самовизначення кримських татар і чим більше будуть такі довірчі стосунки, тим більші стосунки між кримськими татарами та рештою України будуть рівніші. Усім буде зрозуміло, що кримськотатарська автономія — це добре.
Що сказати тим, хто проти? Я можу сказати єдине: якби 15-20 років тому було ухвалено рішення про самовизначення кримських татар у вигляді автономії у складі України, то жодної анексії у 2014 році просто не сталося б. Хазяї землі на ній були б уже визначені. Україна цього не робила з 1991 року до 2014 року.
Але зараз, попри те, що війна триває, я вважаю, що необхідно зібрати Верховну Раду України та ухвалити рішення про статус кримськотатарського народу. Це збільшить можливості України під час будь-яких переговорних процесів, а переговори так чи інакше все одно будуть.
