Розмова з колишнім російським, а нині українським правозахисником, професором, доктором політології Михайлом Саввою відбулася в два етапи. Перший раз ми говорили за кілька днів до початку російського вторгнення. Атмосфера вже була наелектризована, і розмова на будь-яку тему починалася питанням про вірогідність війни з Росією. Пан Михайло не вірив, що велика війна розпочнеться найближчим часом. Але минуло кілька днів і він визнав: недооцінив масштаб схибленості Путіна. При тому наголосив: це предмет дослідження психіатрів, а не політологів.
QIRIM.News: Чим відрізняються завдання правозахисників в умовах локального конфлікту і повномасштабної війни? В чому завдання правозахисників із журналістами на війні співпадають? Якщо журналісти можуть бути використані для пропаганди, для інформаційної війни, то чи може таке трапитися з правозахисниками і як цього уникнути?
Михайло Савва: Перед усім – масштабом порушень прав людини. Під час локальних конфліктів частіше фіксують такі порушення як насильницькі зникнення, тортури, позасудові страти. Велика, повномасштабна війна це, здебільшого, воєнні злочини та злочини проти людяності, порушення правил ведення війни: обстріли та вбивства осіб, які не беруть участі у бойових діях, руйнування житлових будинків та цивільної інфраструктури. На окупованих територіях відбувається те, що і під час локальних конфліктів: викрадення, катування, вбивства….
Спільне в роботі журналістів і правозахисників – інформування про порушення прав людини. Але якщо робота журналіста обмежується збиранням і поширенням інформації, то правозахисники фіксують найменші подробиці порушень, маючи на меті притягнення до відповідальності порушників. Робота правозахисників орієнтована на розслідування злочинів та покарання злочинців. Робота журналістів – на інформування та формування громадської думки.
QIRIM.News: Чи може українським правозахисникам стати в пригоді сьогодні досвід російських колег в Чечні і Дагестані 90-х і нульових?
Михайло Савва: Російські правозахисники мають великий досвід фіксації порушень прав людини на Північному Кавказі. Це часи першої та другої чеченської воєн, це і так звані контртерористичні операції в республіках того регіону. Саме завдяки правозахисникам мешканцям регіону вдавалося отримати грошові компенсації за втрачених родичів, за наслідки катувань та небажання російської системи «правосуддя» карати винних у злочинах військових та спецслужб. Росія на Північному Кавказі відпрацьовувала свої репресивні технології. То ж досвід «Меморіалу» та інших правозахисних організацій може і має стати у пригоді правозахисникам України.
Технології терору Росія відпрацювала на Північному Кавказі і в Криму
QIRIM.News: В умовах війни порушення прав людини стає нормою. Всі причетні до скоєння таких порушень, прагнуть приховати правду. Як мають поводитися українські правозахисники у випадку, якщо стануть свідками порушень прав людини з боку своїх, українських військовослужбовців або чиновників? Адже оприлюднення таких фактів під час війни об’єктивно працює на ворога….
Михайло Савва: Правозахисник, незалежно чи на війні, чи під час локального конфлікту, обов’язково стає перед вибором: залишатися правозахисником, ставити понад усе права людини, чи бути патріотом своєї країни, воїном інформаційного чи іншого фронту. Справа особистого вибору. Треба лише пам’ятати: не можна бути правозахисником і при тому ігнорувати, замовчувати або не помічати порушень прав людини. Незалежно по який бік фронту скоєний злочин і ким він скоєний.
QIRIM.News: Перед початком повномасштабної агресії проти України влада Росії взялася зачищати правозахисну спільноту. Чи залишилися в українських правозахисників в Росії однодумці і спільники? Чи можуть вони взаємодіяти з нашими правозахисниками і як саме?
На окупованих територіях Росія мирні протести упокорює зброєю
Михайло Савва: Коли ми говорили вперше, я сподівався, що правозахисний центр «Меморіал» і «Міжнародний Меморіал», які були закриті рішеннями судів, продовжуватимуть роботу, принаймні достатньо тривалий час. Проте, з початком війни проти України репресивна система РФ взялася добивати правозахисників. Обшуки в офісі «Меморіалу», відокремлення російського інформпростору від решти світу створює значні перешкоди для взаємодії українських і російських правозахисників в умовах війни між двома країнами. Чи зможуть вони взаємодіяти, зокрема і для захисту жертв військової агресії РФ, стане зрозуміло найближчим часом.
QIRIM.News: Крим став першим об’єктом російської агресії. Там порушення основних прав і свобод не тільки сягнули середньоросійського рівня, а можуть конкурувати за першість із республіками Північного Кавказу та Поволжя. Чому досі правові механізми протидії та запобігання порушенням прав людини не спрацювали як очікували? Адже це підриває віру в те, що така практика російських спуслужб може бути зупинена і покарана….
Михайло Савва: Європейський суд з прав людини, куди надходять скарги як від держави Україна, так й індивідуальні позови кримчан, а також мешканців окупованої частини Донбасу, є надзвичайно повільним. Справи там розглядаються роками, а інколи і понад десять років може пройти від подання скарги до прийняття рішення. Це треба враховувати, щоб не розчаровуватися і не втрачати віру у відновлення справедливості. Правда, ми на ходу маємо коригувати наші оцінки і бачення. Оскільки Росія виключена з Ради Європи, ЄСПЧ припинив розгляд позовів до РФ. Це технічна пауза, вона буде недовгою. У зв'язку з рішенням про вигнання РФ із Ради Європи суд має ухвалити рішення, як платити зарплату російським юристам, які працюють у цьому суді, як бути з російським суддею у складі ЄСПЛ. Потім розгляд скарг поновиться. Скарги на РФ можна буде подавати, як мінімум, протягом півроку, тобто до вересня включно. Тривалість цього періоду залежатиме від того, коли РФ припинить дію Європейської конвенції з прав людини. Усі скарги, які вже подано або будуть подані проти РФ, будуть розглянуті. Але після закінчення перехідного періоду росіяни залишаться без захисту ЄСПЛ. Це призведе до значного погіршення прав людини в РФ та окупованому Криму. У РФ практично немає судової системи, вироки пишуть слідчі.
QIRIM.News: Як Ви оцінюєте інформацію західних ЗМІ із посиланням на спецслужби про існування списків осіб, які проживають в Україні і в разі окупації мають бути затримані або фізично знищені? Чи можете Ви або хтось з Ваших близьких потрапити в цей список? Що Ви робите, щоб не стати жертвою Ваших «доброзичливців» із російських спецслужб?
Михайло Савва: Я вважаю існування таких списків цілком вірогідним, думаю, що вони справді складені і є керівництвом до дії для російських спецслужб. Це не означає, що лише ті, хто у списках, будуть переслідуватися окупаційною владою. Ми вже знаємо про випадки викрадення окупантами і посадових осіб місцевих органів влади, і проукраїнських активістів. Можливо, що і я потрапив до цих списків, адже в Росії іпроти мене фабрикували справу саме російські спецслужби. Тому намагаюся бути обережним і раджу всім дбати про свою безпеку, уникати ситуацій, коли можна потрапити до лабет ФСБ або їхніх колег з інших силових структур Росії. Адже для них, як свідчить новітня історія, немає жодних табу. Кремль дав їм карт-бланш на будь-які дії заради придушення спротиву і в самій Росії, і на окупованих територіях.
