Як за п'ять років змінився інтерес українців до Криму? Чи готові вони обміняти його на Донбас? Відповідає соціолог Світлана Хутка

Публікації

Тетяна ІваневичQHA

27 Лютого 2019, 16:07

qha

Тетяна ІваневичQHA

27 Лютого 2019, 16:07

Тетяна ІваневичQHA

«Крим – це Україна!» вважає майже 70% українців, і за два останні роки їхня кількість не змінилась. Так само не зменшується кількість тих, хто відкидає сдачу Криму Росії в обмін на мир на Донбасі. При цьому, українці хочуть миру, але не будь-якою ціною і не за рахунок втрати територій. Про це та багато іншого в інтерв’ю QHA media розповіла науковий директор центру «Соціальні індикатори», експерт Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) Світлана Хутка.

Українці категорично не сприймають Крим як Росію

Чи змінились за 5 років інтерес українців до Криму і ставлення до його окупації? Чий Крим – як вважають українці?

Динаміка непідтримання приєднання Криму до Росії – як була високою, так і залишається за всіма опитуваннями, які проводились КМІС чи центром Разумкова. В 2016 році, за даними опитування КМІС, абсолютна більшість українців – 62% безумовно не підтримувало анексію Криму Росією, ще 18% скоріше не підтримували. Тобто 80% людей, які негативно ставились до окупації Криму Росією.

Загальне негативне ставлення до окупації Криму зберігається і дотепер. Це демонструють і дані інших центрів. В серпневому опитуванні минулого року, які провів Центр Разумкова, йдеться, що переважна більшість (69%) населення України вважає - Крим має й надалі залишатися частиною України і цей відсоток за останні два роки не змінився. А й так невелика кількість тих, хто у 2016 погоджувався із належністю Криму до РФ, у 2018 році зменшилась з 7,2 до 4,4 відсотків.

Опитування «Крим у громадській думці українців» (серпень 2018 р.).

Переважна більшість (69%) населення України вважає, що Крим має й надалі залишатися частиною України, і цей відсоток є незмінним порівняно з травнем 2016 р. Підтримують існування Криму як окремого державного утворення 12% (стільки ж, що й у 2016 році), а належність до Росії визнають 4% (у 2016 році – 7%).

У питанні щодо статусу Криму мають місце регіональні відмінності: в Західному та Центральному регіонах переконання в належності Криму до України поділяють понад 80% опитаних, на Півдні – 56%, на Сході – 45%. Водночас і на Півдні, і на Сході російську належність Криму теж підтримує абсолютна меншість – відповідно, 3% і 10%. Натомість певна частина населення цих регіонів вважає, що Крим має бути незалежним (на Півдні – 24%, на Сході – 18%).

Деякі показники щодо підтримки українського Криму суттєво відрізняються по регіонах. Чим це може бути зумовлене?

Перш за все, за останніми серпневими даними Центра Разумкова, підтримують ідею входження Криму до Росії навіть на Сході – не більше 10%, на Півдні та в Центрі – 3%, і 1,5% на Заході. При похибці в плюс-мінус 2,3% - дані відмінності в середньому не виглядають драматично відмінними за регіонами. Але натомість привертає увагу, що на Півдні та Сході є суттєва частка людей, котрі не визначились із своїм ставленням.

Чинники? Одним із ключових пояснень є інформаційний фон. Скажімо, хоча в Україні і не довіряють російським ЗМІ, в тому числі і на східній і південній Україні, але ще два роки тому приблизно чверть опитаних у цих регіонів регулярно послуговувались не тільки українськими, але й російськими інформаційними ресурсами, і досі 16% населення на підконтрольні Україні території Донбасу дивляться російське телебачення. Перше, що зробила РФ з моменту анексії, наприклад, в Криму – максимально перекрила та ізолювала всі українські канали масової комунікації. Майже аналогічна ситуація на окупованій частині сходу. Коли у 2015 році Київський міжнародний інститут соціології вперше провів дослідження результативності російської пропаганди на території України, порівняно з іншими регіонами, - більшому впливу піддавались південно-східні області. Але, з іншого боку, й збільшення прихильності до вступу України в НАТО, наприклад, найсуттєвіше зростало за останні роки за рахунок зміни думки саме цих областей, тому що вони на собі зазнали руйнівного впливу військової агресії з боку РФ.

Впливовість російської пропаганди живиться кількома джерелами. По-перше, це значні інвестиції в потік меседжів через різні медіаканали, окрім традиційних ЗМІ – це соціальні мережі тощо. Наступний аспект – рівень критичності мислення та медіаграмотності людей. Далі – лобіювання інтересів на рівні роботи з різними групами інтересів серед політиків та лідерів громадської думки, а також – на рівні публічної дипломатії, і в Україні і за кордоном. У цій інформаційній війні, на жаль, Росія і далі суттєво випереджає Україну. Коли системної роботи щодо озвучення позиції з боку держави не відбувається, то відповідно інформаційне поле заповнюється тезами порядку денного тих, хто має на це ресурси. Російський дезінформаційний продукт, скажімо так, виробляється і поширюється дуже активно. І, зважаючи на нерівність ресурсів, необхідні комплексні стратегії асиметричної протидії. Тим більше, що вплив на громадську думку та її результати - один із аргументів при веденні переговорів і РФ зацікавлена в максимально тиснути на Україну, щоби домогтись своїх цілей.

Яким є ставлення українців до пропозицій «обміняти» Крим на Донбас, визнавши його за Росією, в обмін на припинення війни?

Українці не вважають можливим здійснити «обмін» Криму на Донбас чи Донбасу на Крим – це чітко показують дані як останніх серпневих, так і раніших опитувань, проведених Центром Разумкова для Демократичних ініціатив. Проти цього виступають 66%, підтримують такий «обмін» - тільки 16%. Найбільш категорично налаштовані проти подібного варіанту встановлення миру на Заході (81%) та у Центрі (77%). Проти такого варіанту переважно налаштовані й на Півдні (56%) та Сході (41%), проте у цих регіонах певна частина жителів згодні з тим, що «треба погоджуватися на будь-які пропозиції, які приведуть до миру, навіть за рахунок Криму» (23% на Півдні і 18% на Сході).

Опитування Центру Разумкова в серпні 2018 року.
«Як ви вважаєте – чи варто заради припинення війни і встановлення миру, обміняти Крим на Донбас, тобто визнати окупований Крим російським в обмін на відхід Росії з окупованих районів Донеччини та Луганщини та припинення підтримки з боку РФ так званих ЛДНР?»

53% відповіло: «ні, тому що Крим – це територія України».

13% не підтримали такий обмін, виходячи з позицій, що все одно Росія буде продовжувати агресивну політику щодо України.

5% стверджували, що в принципі такий «обмін» можливий, якщо Росія виплатить компенсації за втрачене Україною в Криму майно.

11% вважали, що треба погоджуватись на будь-які пропозиції, які приведуть до миру, навіть за рахунок Криму.

18% не змогли визначитись зі своєю позицією в цьому питанні.

Коли йдеться про регіональні відмінності у ставленні до цього питання, то найбільш негативно налаштовані проти варіанту «обміну» на заході і в центрі – в середньому по 80% населення, але також і на півдні 56% населення проти обміну Криму на відхід Росії з окупованих територій Донбасу, і навіть на сході 41% не підтримує цю позицію.

Навіть зважаючи на безпосередню близькість до території воєнних дій, із усіма наслідками, що цілком можна зрозуміти, тільки одна п’ята серед опитаних у Південному та чверть у Східному регіонах вважають прийнятним погоджуватись на будь-які пропозиції, які призведуть до миру – навіть за рахунок Криму.

А ще цікаво, що за останніми опитуваннями ті, хто проти обміну «Крим на Донбас» досить оптимістично ставляться до можливостей повернення Криму, якщо йдеться про захід і центр – там 65% і 75% вважають повернення Криму реальним.

Небажання воювати не означає відмову від територій

Які чинники можуть допомогти Україні повернути собі Крим?

Якщо ми говоримо про думки населення про чинники відновлення українського контролю над Кримом, то ті, хто вважає це реальним, найчастіше згадували зміну влади в Росії (39%), посилення санкційного тиску на Росію (32%) і зростання рівня життя в самій Україні (31%). І це в принципі стабільна трійка чинників. За останні два роки лише дещо зросли сподівання на зміну влади в Росії, та трохи зменшилися сподівання на вплив зростання добробуту в Україні, свідчать минулорічні дані «Демініціатив».

Зважаючи на багаторівневий політичний і міжнародний контекст, винятково зусиль активістів чи волонтерів недостатньо. У питанні деокупації захоплених Криму та непідконтрольної наразі Україні частини Донбасу – на офіційному державному необхідна проактивна інформаційна політика, котра зрозуміло показує, які зусилля на рівні дипломатії, економіки, культурно-освітніх і соціальних питань здійснюються для реінтеграції регіонів у єдиний український простір.

А до якого саме способу повернення Криму схиляються українці - до мирного чи силового сценарію?

Коли йдеться про способи вирішення цього питання, то помітно більша частина опитаних віддає перевагу мирним переговорам.

У 2015 році Київський міжнародний інститут соціології проводив опитування щодо методів повернення Криму і ОРДЛО під контроль влади України. Ті респонденти, які ставились до приєднання Криму до РФ як до окупації, давали такі відповіді на запитання «Як Україна може отримати назад окупований Крим?»: обрали варіант переговорів — 43%, акції ненасильницького опору – 13%, 9% вважали, що ні Крим, ні ОРДЛО не вдасться повернути жодним методом і 20% не могли визначитись із варіантом.

За даними Центру Разумкова, три роки тому варіант збройного повернення Криму обирали 14%. В минулому році силовий варіант повернення Криму частково скоротився до 10% населення.

Цікаво, що кількість прихильників силових дій була більшою в 2016 році, тоді, коли стан української армії був набагато гірший, ніж зараз.

Якщо ми говоримо щодо впливу посилення армії на рівень готовності захищати і повертати законно належну територію, то тут можна припускати позитивну кореляцію, на це спирається військово-оборонна спроможність будь-якої країни. За даними Світового дослідження цінностей, у 2011 воювати за свою країну були готові 40% українців; 23% не могли визначитись, чи готові; 30% - не готові (і ще 7% опитаних відмовились відповідати). Натомість у 2015, коли це питання вже не було гіпотетичним, за даними світового опитування WIN/Gallup International, готовність воювати за свою країну висловили 62% українців. Ці зміни – наслідок необхідності захищати кордони від нападу під час війни.

А якщо припустити створення спільної міжнародної військової коаліції, яка б дотиснула Росію?

Загальніша проблема полягає в тому, що у військовому співвідношенні російська армія, на жаль, на даний момент потужніша, ніж українська. А такі домовленості, як Будапештський меморандум, показали обмеженість сили свого значення. Також є чимало міжнародних експертів, котрі схиляються до необхідності заморожувати цей конфлікт і далі рухатись або в рамках Мінського переговорного процесу, або працювати на рівні введення миротворців від ООН по всіх окупованих територіях по межі кордону між РФ та Україною до 2014 р. Щодо коаліції, - в результаті військової агресії з боку Росії інтеграція з НАТО стала офіційно закріпленим у Конституції пріоритетом української міжнародної політики. Є активна підтримка і взаємодія з міжнародними партнерами на рівні міністрів та оборонних і військових відомств США, Великобританії, Канади, ЄС. Можна також пригадати минулорічну «Кримську декларацію» США про невизнання анексії Криму Росією у 2014 році. І вже останніми днями лютого – чергова заява США про невизнання претензій РФ на приєднання Криму та необхідність надання свободи політичним в’язням, багато хто з яких були вивезені у РФ з Криму.

Ми опинились в ситуації, коли Росія чітко демонструє, що вона готова йти на те, щоби ціною життя українців контролювати захоплені території, і це питання, котре змушені вирішувати громадяни України – до якої ціни і міри захисту своїх інтересів вони готові. Хоча від чверті до третини населення розглядає як варіант повернення Криму також і військовий варіант, все ж таки більшість людей схиляється до мирного вирішення процесу. Знов таки – в жодному разі не будь-якою ціною. Тому що досить часто намагаються перекрутити аргумент схильності до мирних переговорів як згоду начебто всіх за мир будь-якою ціною.

Ні, люди не за мир будь-якою ціною. Вони просто за вирішення питання відновлення територіальної цілісності не ціною будь-якої кількості людських смертей.

Довга дорога до Криму

В одному з опитувань було вказано, що кількість оптимістів, які вважають, що Крим повернеться в найближчій перспективі знизилась в чотири рази за останні два роки – з 22% до 5% у 2018. З чим це може бути пов’язане?

На мій погляд, це наслідок досвіду зіткнення очікувань і реалій. Що таке короткострокова перспектива? Давайте рахувати. Крим було окуповано в 2014 році. Зараз 2019-й і скоро березень-квітень, тобто вже минуло 5 років від початку анексії. Це коротко- чи довгострокова перспектива?

З точки зору людського життя це досить відчутно.

Свого часу були сподівання, що дуже швидко за міжнародної підтримки це питання буде вирішено в межах року. Проте, як з’ясувалось, на міжнародному рівні в кожної країни є свої інтереси, і не всі готові виконувати ті гарантії чи запевнення щодо підтримки безпекових домовленостей, котрі укладались (наприклад, Будапештський меморандум). Або кейс ситуації із «Північним потоком2» і позицією Німеччини чітко показує, що різні країни власні економічні інтереси намагаються балансувати в першу чергу, і тільки потім - зважаючи на те, якою є ситуація в Україні, і наскільки українська ситуація впливає на глобальні політично-економічні інтереси тих чи інших країн. Це складна система перехресних балансів і відносин.

Також потрібно визнавати, що те, що відбувається в Україні останні 5 років, - це, по суті, відновлення інституційної адекватності дуже багатьох системних функцій на рівні держави. Це не здійснюється миттєво. І коли є усвідомлення, що «вже пройшло 5 років», а питання, наприклад, Криму, вирішується не так і швидко, і війна на Донбасі вже не є у настільки «гарячій» фазі, як у 2014, і тому рівень уваги до цього західних партнерів помітно зменшився, все це сукупно впливає на суб’єктивний рівень оптимізму очікувань.

А яке ставлення людей щодо відновлення зв’язків з Кримом, доки Крим знаходиться під контролем Росії?

Це можна розглядати в різних аспектах. Наприклад, візьмемо опитування КМІС у різні роки про те, де відпочивають українці, і після 2014 є зменшення відсотку людей, готових відпочивати в окупованому Криму.Якщо в травні 2014 це було 2,4%, то в 2015 – 0,8%, і в усі наступні до 2018 – ця кількість коливалась приблизно навколо 1%. У 2018 серед цієї невеликої кількості бажаючих схильнішими до такої поїздки були більш молоді люди, і ті, хто належали до матеріально менш забезпечених категорій.

Звичайно, що тісніші зв’язки з Кримом мають ті, хто живе територіально ближче до Криму. І також потрібно не забувати, що у багатьох там живуть рідні. Із Кримом зв’язки залишаються діючими за різними параметрами. Громадська думка населення (за серпневим опитуванням Центру Разумкова) щодо відновлення державних бюджетних дотацій для Криму (після деокупації) така: в цілому згодні – 34,4% (41.4% – в 2016), в цілому тією чи іншою мірою не згодні – 48% - (проти 42,8% у 2016). Тобто рівень схвалення дотацій з центрального бюджету знизився. Водночас приблизно чверть громадян готові, на рівні вкладень особистого бюджету, фінансово підтримати різні програми інтеграції Криму в Україну (цікаво, що найбільш прихільні до цього на Заході, майже третина опитаних, 29%, і найменше - на Півдні, 10%). Та попри те, що погляди на можливості й чинники повернення Криму, різняться регіонально, на рівні країни в цілому є спільна і незмінна за всі останні роки константа: більшість населення України вважає, що Крим є і лишається частиною України надалі.