Постійна представниця президента України в АРК Таміла Ташева опублікувала статтю в британській газеті TIME.
В публікації розповідається про історію окупацію Криму, насильницьке вигнання з півострова корінного кримськотатарського народу 1944 року та переселення до Криму 700 тисяч росіян після окупації 2014 року.
Пропонуємо вашій увазі переклад статті української мовою.
Вперше після розпаду Радянського Союзу в Давосі відсутня
російська делегація. Після року нерішучості Заходу нарешті вдалося відвикнути
від спокуси дешевої російської енергії. Україна показала світові, що російська
армія не здатна навіть на найелементарнішу політичну та військову стратегію.
Російські воєнні злочини розкриті, а їхня кампанія в
Україні невибачна для будь-якого раціонального спостерігача. За останній рік
кровопролиття цивільного населення та зруйнованої інфраструктури репутації
Росії на світовій арені було завдано непоправної шкоди.
Хоча Україна буде відбудована після виграної війни, важко
сказати, коли світ знову повірить Кремлю. Україна може і продовжуватиме
захищати свій суверенітет і територію від цієї несправедливої агресії стільки,
скільки це буде необхідно, і забезпечить незалежне і демократичне майбутнє для
всіх своїх народів.
Майже через дев’ять років після російської окупації Криму у
2014 році фактичний консенсус західних спостерігачів сформувався навколо ідеї
засудити окупацію, але уникати значущих зусиль, які мали б реальний вплив на
Росію та змусили б її поважати принцип недоторканності кордонів.
Але після нещодавніх успіхів української армії у звільненні
Херсона, деякі провідні міжнародні ЗМІ почали обговорювати та публікувати
перспективи деокупації Криму, здебільшого аргументуючи, чому Україна повинна
триматися осторонь. Але вільний Крим так само неминучий, як і відсіч російських
військ від Києва. Оборона столиці була першим кроком, і похід триватиме, поки
вся Україна не стане вільною.
Одним із найпоширеніших аргументів проти звільнення Криму
Україною є глибоко вкорінене (навіть якщо воно не визнається) переконання, що
«Крим завжди був російським» і що люди, які живуть на півострові, є росіянами,
які хочуть бути частиною Росії. Це припущення ігнорує, коли і як російське
населення прибуло в регіон. Претензії на російський Крим ігнорують багату
історію півострова та його різноманітність, яка тривала століттями, поки
Російська імперія вперше не анексувала та колонізувала його у 18 столітті.
Відтоді кількість кримських татар, тобто корінного
населення, яке виникла і проживало на півострові сотні років до приходу росіян,
почало зменшуватися через колонізацію, репресії та сталінську депортацію. У
кримськотатарського народу лише одна батьківщина — Крим, і цей народ не може
співіснувати з Москвою, яка століттями намагалася їх знищити. Зокрема, після
завершення депортації 1944 року тисячі порожніх будинків натомість заповнили
російські колонізатори.
Сьогодні Москва продовжує цю політику. Самоврядний і
представницький орган Меджліс кримських татар заборонено, а його члени
переслідуються. 109 зі 155 кримчан, ув'язнених на півострові та в материковій
частині Росії за політичними мотивами, є кримськими татарами. Окрім масового
припливу російських військовослужбовців та їхніх сімей, окупаційних
правоохоронних органів та державних службовців, за різними оцінками, не менше
700 000 російських цивільних осіб отримали підтримку та підтримку у переселенні
до Криму після вторгнення 2014 року. Якщо Крим можна вважати «російським», то
це результат жорстокої насильницької колонізації, яка тривала століттями й
триває сьогодні.
Нам знову і знову нагадують, що Крим нібито «хотів
приєднатися до Росії» у 2014 році. Однак те, що сталося, було ретельно
підготовленою військовою та розвідувальною операцією проти тимчасово ослабленої
української держави, за якою наступив так званий «референдум», організований
для легітимізації цієї окупації. В очах міжнародної аудиторії він нічим не відрізняється
від нещодавніх «референдумів» у Херсонській та Запорізькій областях. Різниця в
тому, що сьогодні сильна Україна, яка зухвало стоїть, змусила міжнародну спільноту відкрити очі. У 2014 році було політично зручно словесно
засудити дії Путіна, не ставлячи під загрозу доступ до дешевого газу.
Хоча претензії Росії на Крим повністю залежать від її
імперської спадщини, тривалі зв’язки між Україною та Кримом сягають давньої
історії. Суттєвий взаємозв’язок між материковою Україною та Кримом з точки зору
географії, економіки, логістики та зв’язку розпочався не в 1954 чи 1991 роках.
Саме цей зв’язок вплинув на рішення Хрущова віддати Крим тодішній Українській
радянській республіці.
До окупації Росією Москва заявляла, що її військові та
військово-морські бази в Криму є гарантами безпеки в регіоні. Зараз ці кораблі
та обладнання запускають ракети по всій території України, знищуючи цивільну
інфраструктуру та людські життя. Тепер очевидно, що окупація Росією була не
волею людей, а першим стратегічним кроком для підготовки до повномасштабного
вторгнення у 2022 році.
Український уряд працює над різними практичними аспектами
реінтеграції: правом, відновленням державного управління, судової та
правоохоронної систем, відродженням економіки, інфраструктури, навколишнього
середовища, культурної спадщини. Ці зусилля дозволять нам забезпечити мирний
перехід назад під владу України.
Нам доведеться відбудовувати та знову робити Крим гостинною,
різноманітною та вільною землею.
