Основним елементом захисту територіальної цілісності звичайно є армія. Питання військової коаліції чи військових союзів – це питання якогось певного часу. Але вже зараз збільшення присутності кораблів НАТО в Чорному морі, чіткі сигнали американських партнерів, британських, держав Європейського Союзу, що НАТО готове до спротиву Росії у разі продовження агресії – це і є тою відповіддю на політику Росії.
І саме Україна через спротив показала, що можна чинити опір переважаючій країні, яка має сильнішу військову міць, більшу армію, ядерну зброю. По-друге, саме через нас міжнародна спільнота зрозуміла, що з Росією домовлятися важко, а може й неможливо. І по-третє, те, що у нас відбувається в світі – перегляд світового порядку, в тому числі стосовно ракет середньої і малої дальності, в тому числі щодо безпекової ситуації на Балтиці і в Чорному морі – це говорить, що світ розуміє реальність загрози від Росії.
Країни чорноморського басейну зміцнюють свої військові потужності шляхом тіснішої взаємодії з НАТО, шляхом переозброєння, шляхом зміцнення своїх військово-морських сил. Ми знаємо про плани Туреччини будувати додаткову військово-морську базу на Чорному морі. Ми знаємо про те, що створюється система протиракетної оборони на території Румунії. Ми бачимо посилення військової присутності в регіоні держав НАТО через заходи кораблів і через підтримку України.
В даному випадку ми можемо неформально говорити, що саме зміцнення цієї міжнародної взаємодії військово-політичного характеру – воно і є елементом тиску на Росію. Зараз Росія буде втягуватися в гонку озброєнь. А гонка озброєнь – це додаткове навантаження на бюджет, це падіння рейтингів, це зубожіння населення, це втрати тих нафтодоларів і газодоларів, які традиційно були елементом прибутку. Розумні люди там над цим замислюються. Але що робиться в голові Путіна – це тільки він знає.
Зараз в тому числі спротив України і розуміння міжнародною спільнотою що таке Росія, що таке Путін і наскільки вони вийшли за рамки існуючого світового порядку і міжнародного права, говорить про те, що світ готовий до спротиву Росії. Ніхто не буде терпіти далі тих агресивних дій, які Росія фактично веде з 1991 року.
Події в Криму – це вже військова агресія. А перед тим була агресія (з боку РФ) культурна, інформаційна, політична, бізнесова інтервенція – це все було, про це просто не говорилось. Зараз ми можемо про це відверто говорити, тому що в нас так само розплющились очі. І суспільство так само по-іншому дивиться на ту ж Росію.
А питання «Чи треба буде воювати в Криму?» - це питання якоїсь перспективи. Зараз ми не готові сказати відверто, що ми готові воювати. Ми використовуємо весь потенціал дипломатії, дипломатичного тиску і санкцій – і зараз це основний аргумент.
