У ПОШУКАХ «КРИМСЬКОЇ ПЛАТФОРМИ»

13 октября 2020, 18:45

Закрыть

Наріман Устаєв

Директор Інституту геостратегії імені Ісмаїла Гаспринського

З якими міжнародними партнерами Україна буде конструювати та запускати «кримський літак»?

Останнім часом все частіше лунають заяви про перспективи створення «кримської платформи». При цьому сама ідея підготовки стратегії деокупації Криму не є новою: пропозиції щодо створення міжнародного формату переговорів по Криму обговорюється вже більше п’яти років. Тому необхідно відійти від сакралізації «розмов про Крим» та перейти до реальних кроків, у тому числі, за підтримки міжнародних партнерів. Відповідні заяви української сторони маємо підкріпити конкретними державними рішеннями, які спрямовані на розв’язання кримського питання.

Лакмусовим папірцем перспективам залучення іноземних держав до «кримської платформи» можуть бути результати голосувань держав у Генеральній Асамблеї ООН, яка, з 2014 року, прийняла вже 7 резолюцій по Криму, ще дві у списку на розгляд.

Комуністична партія Китаю жодного разу не підтримала Україну під час голосувань в ООН. Тому вдячність керівництва МЗС України китайській стороні «за тверду політичну позицію з питання Криму» виглядає абсурдною. Не говорячи вже про масові порушення прав людини та переслідування уйгурів, зокрема за етноконфесійними ознаками, з боку офіційного Пекіну.

Є складнощі й у підтримці України в ООН державами-членами Тюркської ради, яку в МЗС теж пропонують використовувати як майданчик для адвокації питання з деокупації Криму.

Кримськотатарський народ в культурно-цивілізаційному вимірі є частиною великого тюркського суперетносу. Між нашими народами споконвік існують дружні відносини, ми пишаємося внеском представників тюркських народів у розвиток світової літератури, мистецтва, культури, науки.

Але якщо ми говоримо про Тюркську раду як міждержавний формат, тоді необхідно враховувати, що ми маємо різні погляди на демократію, міжнародне право, питання моралі в міжнародних відносинах.

Україна є демократичною державою, прикладом для багатьох країн пострадянського простору. У той час, коли в пострадянських державах - членах Тюркської ради діють режими, які сповідують власне розуміння питання захисту прав людини, а також досі зберігають рудименти колоніальної політики Москви, з якою мають спільні геополітичні та геоекономічні проекти.

Міжнародні партнери мають сприяти Україні у досягненні цілей, а не тягнути її на дно. Чітким є приклад взаємодії України з Турецькою Республікою, яка, серед інших членів Тюркської ради, є єдиним послідовним союзником у захисті суверенітету та територіальної цілісності України.

Азербайджан підтримав Україну під час голосування резолюції ГА ООН “Про територіальну цілісність України” в 2014 році. Інші, а саме Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, а також Туркменістан, який має намір набути членство у вищезазначеній організації, під час голосувань у Генеральній Асамблеї ООН або були проти, або утримувались, або виходили з зали засідань.

Виникає питання: навіщо спрямовувати зовнішньополітичні зусилля України щодо Криму в напрям, який прогнозовано буде неефективним? Не говорячи вже про те, що Росія має намір посилити свою присутність у Тюркській раді. Тому запрошувати до адвокації “кримського питання” такі країні як Китай або центрально-азійські країни, більше схоже на чергову операцію «троянський кінь». Міжнародні партнери мають сприяти Україні у досягненні цілей, а не тягнути її на дно.

В чому полягає формула всеохоплюючого кримського врегулювання?

Коли українські посадовці проводять перемовини з іноземними партнерами, вони мають заявити: на даному етапі ми зробили по Криму все, що могли зробити. Тепер Україна потребує міжнародної допомоги, щоб розблокувати процес.

Необхідно розглядати процес деокупації Криму через призму міжнародного права, безпекових реалій та історичної справедливості. При цьому слід чітко розуміти, що розв’язання кримської проблеми пов’язано із вирішенням питань порядку денного кримськотатарського народу, забезпечення умов для його всебічного розвитку не тільки в Криму, але й в Україні в цілому. В цьому власно й полягає формула всеохоплюючого кримського врегулювання.

Власне, через ігнорування кримськотатарської проблематики у тому числі, виникли умови для російської агресії та окупації Криму.

З метою комунікації вищезазначеної позиції з міжнародними партнерами можна використовувати теорію концентричних кіл.

По-перше, нарешті узгодити позиції суб’єктів національного політичного процесу стосовно статусу АР Крим та міста Севастополь, та на конституційному рівні визначити Крим як кримськотатарську національно-територіальну автономію у складі України.

По-друге, необхідно запросити наших іноземних партнерів, насамперед США, Канаду, Великобританію, Польщу, Балтійські держави, Туреччину до процесу всеохоплюючого кримського врегулювання, «альфою та омегою» якого є майбутнє кримськотатарського народу. Необхідно виходити на міжнародне визнання геноциду кримськотатарського народу російською імперською, радянською та сучасною російською владою.

Нарешті, запропонувати приєднатись іншим заінтересованим міжнародним акторам, державам та міжнародним організаціям.

Наші союзники - це держави, для яких демократія, права людини, свобода слова та справедливість є невід’ємною частиною суспільно-політичного життя.

У фокусі «кримської платформи» мають бути питання безпеки критичної інфраструктури, кібербезпеки, мілітаризації Криму та безпека судноплавства в Азово-Чорноморському басейні та Керченській протоці, використання Росією Криму для забезпечення російських воєнно-стратегічних цілей на тільки в Чорному морі, але й ширше, в Середземноморському регіоні, екологічної безпеки регіону, неможливості використання Україною ресурсів континентального шельфу. Також потребують щоденної уваги питання захисту прав людини, боротьба з організованою злочинністю, відмивання грошей, незаконний обіг наркотичних препаратів та зброї.

Всі ці питання мають бути складовими єдиної «кримської платформи». А вже потім, маючи загальне розуміння картини, необхідно виокремити напрями і працювати по кожному треку окремо.

Україна має пояснити потенційним партнерам реальну користь від їх участі в роботі «кримської платформи» та роль Криму в контексті формування безпекового простору в Східній Європі, на Південному Кавказі, Азово-Чорноморському та Середземноморському регіонах, та артикулювати формулу: деокупація Криму є обов’язковою умовою для рішення безпекових завдань у вищезазначених регіонах.

Усвідомлення цього забезпечить умови для успішного досягнення зовнішньополітичних цілей нашої України.