«На професії режисера популярності не заробиш, але ти твориш популярність інших». Режисер Длявер Дваджієв про творчість і реалії

Публикации
Дар'я Комарницька
20 сентября 2019, 07:34
Дар'я Комарницька
20 сентября 2019, 07:34

Заір Баккал,
Тетяна Іваневич

Режисер Длявер Дваджіев останні роки працює в кримськотатарській продакшн-студії «QaraDeniz» в Криму і займається зйомками музичних кліпів і скетчів.

В розмові з QHA media він розповів, що стало найбільшою проблемою при зйомках першого кримськотатарського фільму-казки «Хидир Деде», що саме хотіли показати в кліпі на пісню «Гузель Кирим», які режисери стали для нього взірцем в роботі та як він ставиться до критики своєї творчості і того, що режисер перебуває «в тіні» популярності музикантів і акторів.

Однією з найбільш значимих ваших робіт є зйомка першого кримськотатарського фільму-казки "Хидир деде". Що стало найнесподіванішим чи найскладнішим на зйомках?  

Кримська продакшн-студія «Qaradeniz Production» випустила фільм-казку «Hidir dede» у 2018 році. В основі фільму — кримськотатарська легенда про «Хидир-деде» — мудрого старця, який під виглядом незнайомця міг приходити у будь-який будинок. Це казка про добро і зло, дружбу і кохання, підступність і справедливість. Зйомки проходили в Криму, а в масових сценах задіяли близько 500 осіб. У картині відобразили культуру і традиції кримських татар XVIII століття.

Ми почали шукати куточки в Криму, які могли б бути заміною декораціям, адже будувати спеціальні декорації було б дуже дорого. І тут проявились проблеми. Начебто є село, начебто будинки стоять кримськотатарські, і водночас - сьогодення: супутникова антена, залізні паркани, пластикові вікна, і ще купа сучасності, яку ти жодним чином прибрати не можеш. І такі чудові локації, які ще років десять тому могли б сприяти нашим зйомкам, на сьогодні їх просто немає. Напевно це було одним з найбільших проблем - де і як знімати наш фільм-казку.


Музику до фільму робив композитор і аранжувальник Ролан Салімов.

«Коли я отримував епізоди з цими треками, я розумів, що фільм врятований лише завдяки музиці», -  згадує Дваджієв.

До речі, з Роланом Салімовим Дваджієв співпрацював і при створенні кліпу на найвідомішу кримськотатарську пісню «Гузель Кирим» («Прекрасний Крим», народна пісня про важке життя у вигнанні та тугу за батьківщиною). Длявер виступив режисером, а Салімов був аранжувальником пісні і сам взяв участь у виконанні, поряд з іншими відомими співаками.

«Я спочатку не розумів, як цей кліп зняти. Але коли я почув пісню, я уявив саме те, що ви побачили в кліпі. Я уявив Крим того чорного дня 1944 року. Хотілось показати, про що саме співається в цій пісні. Тому що в кінці, коли ці бабусі і дідусі приходять до своїх домівок і відкривають двері, це було не просто так. Спочатку ми намагались показати глядачу, як всім було весело, що кримськотатарський народ не просто так існував там в горах. У нас своя велика культура, ми працелюбний, красивий народ, а наприкінці показати, що наші бабусі і дідусі все ж таки повертаються до руїн того життя, яке було на початку кліпа», - каже Дваджієв.

Назвіть трьох кінорежисерів, чиї роботи для вас є прикладом або орієнтиром?

Я люблю Квентіна Тарантіно, всі його фільми, побудова діалогів, дуже довгих кадрів - це неповторний талант. Це просто роботи, коли ти дивишся і думаєш - як все ж таки класно у нього вийшло. Це Леонід Гайдай, його комедії ми можемо переглядати знову й знову. Вони атмосферні, вони дуже цікаві, вони не набридають. Третього режисера я відкрив для себе недавно, десь роки три-чотири тому, це Олексій Балабанов. Я подивився навіть по його біографії - наскільки це була неординарна людина, і передивляючись його фільми, іноді навіть ті ідеї,  бандитські прийоми, які ми використовуємо в скетчах, я, напевно, запозичую з балабанівських фільмів.

Який кліп чи скетч для вас найбільш успішний?

Знаєте як буває: знімеш скетч, випустиш його в ефір, а потім він тобі просто перестає подобатись. Але є такі, які «зайшли», ми так говоримо. Люди подивились, дали відгуки, він набрав якісь перегляди, було багато коментарів, і ми розуміємо, що це людям більше подобається. А такого, щоб сидіти і захоплюватись якоюсь своєю роботою - такого немає.

Як сприймаєте те, що актори і співаки, яких ви режисуєте, відомі і популярні, а режисер – залишається за кадром?

Була ситуація, коли хлопців зустріли незнайомі люди, вони захоплено розпитували їх, а мене просто спитали «А ви що хочете?». Не те, що це було неприємно, але зрозуміло, що у кожної творчої людини присутнє певне марнославство. А з іншого боку, ти ж розумієш, що ти режисер і ти за кадром. Ти вже себе одразу програмуєш на це - що ти та людина, яка знаходиться позаду, тебе не знає суспільство, ти не йдеш в маси і на цій професії ти ніколи такої популярності не заробиш.

Колись це ображало, а потім звикаєш, що ти - та людина, яка повинна створювати їх (акторів) і їхня популярність інколи певною мірою залежить від тебе. Інколи здається - яко вкластися більше в свою роботу, то про цих хлопців більше дізнаються.

А загалом як ставитесь до критики на свою адресу?

Це круто, це такий собі адреналін, він потрібний. Чим сильніше людина критикує, тим сильніше мені хочеться творити. Та людина говорить "припини це робити", а мені навпаки, більше хочеться робити саме це. Якщо таких людей не буде - от тоді буде проблема. Це мотивація.

Длявер Дваджіев - 34 роки. Закінчив Таврійський національний університет, факультет радіофізики і електроніки. Чотири роки працював в школі вчителем фізики. Після чого кардинально змінив сферу діяльності і зайнявся операторською роботою. Спочатку знімав весілля, а потім влаштувався в перший кримськотатарський телеканал ATR, де пройшов шлях від оператора до керівника продакшн-студії ATR.

У 2015 році, коли телекомпанія не отримала ліцензію Роскомнагляду та змушена була переїхати до Києва, Дваджіев з сім'єю залишився в Криму.

Ви плануєте зняти перший кримськотатарський телесеріал...

Наш новий серіал вже анонсований. Він буде в стилі сіткому. Поки я нічого про нього не можу розповісти, тому що він ще на етапі розробки сценарію.

А щодо подальшої роботи. Не те що мене не приваблюють художні фільми, але я ближчий до музикальних кліпів. Це круто. Музика повинна бути, вона повинна бути різних напрямків. Її повинні писати наші композитори, але вони припиняють це робити, бо їх нічого не мотивує. Вони пишуть пісню, вкидають її кудись в соцмережу і на щось очікують. Ні, треба вчинити так, як вчинив Мустафа Емір. Він написав пісню, потім вклав в неї ще грошей для того,  щоб випустити кліп.

 Чи мрієте про кінопремії?

Якби я сказав, що це моя мета - це було б надто гучно. Але це моя мрія. Тому що кіно - це іспит всіх твоїх зробленних робіт.