Існування у вічній подорожі. Міфи і реальність Дикого Поля

Публикации

Рустем ХалиловQHA media

22 ноября 2018, 17:08

#РАДИО

Рустем ХалиловQHA media

22 ноября 2018, 17:08

Олеся Дем’яненко

Ірина Шевчук

Мамуре Чабанова

QHA – radio «Hayat»

QHA – radio «Hayat» розпочинає цикл програм, присвячених міфам про Південь України. Їхня мета — формування нового розуміння історії Півдня України. Ми відкриваємо простір для розмірковування: наскільки звичні стереотипи відповідають реальності?

І один з цих міфів — про Дике Поле.

Жорстокі дикуни, які не мають ані культури, ані моральних принципів — саме така асоціація виникає де в кого з нас, коли йдеться про Дике Поле. Що ж це за концепція і чому вона саме така, QHA – radio «Hayat» дізнавалося в етнополітолога Володимира Кушніренка.

Пане Володимире, як ви можете окреслити це визначення, цей міф про Дике Поле?

Якщо підійти з наукової точки зору, в історичному контексті поняття Дике Поле з'являється давно, наприклад, у літописах. Але на картах воно вперше з'явилося у 1648 році. Коли на картах Гійома де Боплана була вписана певна територія сучасної України: Лівобережжя, Південь України, Донетчина — вона мала назву Дике Поле. Тобто, у цьому випадку йдеться про певну територію, яка відобразилася на картах, її використовували в поясненні деяких процесів.

Але є й інша сторона. Ця територія наповнилася певним змістом — малозаселеність, необробленість. Територія дуже повільно заселялася слов'янськими племенами, тому й було сприйняття Дикого Поля як дикунства, чогось невизначеного, чогось, що потребує перероблення. Це територія, яка має певний зміст, і зміст цей далеко не позитивний.

Європейська монополія на розвиток цивілізації

Ніщо не виникає на пустому місці. Звідки корінь цього міфу?

Ми можемо лише за допомогою наукового інструментарію — через літописи, певні тексти — реконструювати минуле. З приводу Дикого Поля, якщо брати винятково вузьке його значення з літописів про боротьбу князів Рюриковичів з різними племенами Півдня України, то потрібно було пояснення цієї боротьби: і територіальне, і ідеологічне. У цьому перетині й з'являвся концепт Дикого Поля. Генеза простягнулася десь з часів доби держави Рюриковичів.

Новий етап — це ранній модерн, період пізнього Ренесансу. У цей період починаються дуже цікаві процеси, пов'язані з переосмисленням європейцями самих себе. І цей вплив, потужний, починає досягати Російської Імперії, території Східної Речі Посполитої. На той момент у нас вже були навчальні заклади: Києво-Могилянська Академія, Острозька Академія. Тобто, існують наукові центри, які починають систематизувати певну інформацію і створювати свій науковий нарратив того часу. І це Дике Поле так поступово вкорінилося у різні тексти — і наукові, ідеологічні, ба навіть у дискурсі науковому воно виникало.

Чи був такий переломний момент в історії вкорінення Дикого Поля?

Був. Повернемося до середини XVII ст. Відбулося піднесення Європи. Вона висловлювала претензії на унікальність розвитку європейської цивілізації, яка, на думку європейців, була найвищою формою розвитку людської цивілізації. З'явилася така монополія на розвиток цивілізації. Цей процес був фактором підсилення значення Дикого Поля, яке підходило під цей концепт. З одного боку, була європейська цивілізація, з іншого — щось дике, не цивілізоване, що має бути зміненим.

Тобто, переломним моментом було, коли Європа почала презентувати свій наратив як найбільш досконалий.

І дотепер ми існуємо у цій же парадигмі євроцентризму. Дике Поле дуже сильно резонує з усім, що не було європейським.

Тобто, існувала певна тенденція, яка стосувалася не лише території нинішньої України?

Загальна, але ж вона була утилітарна. Що таке XVIII століття? Це анексія Криму, руйнування Кримського ханства, просування на Кавказ, до Середньої Азії. З часів Петра І Російська Імперія відчувала вплив європейського наративу, і це давало свої результати. Дике Поле стало дуже інструменталізованим. Воно давало можливість пояснити претензії певної групи у відношенні до інших територій, інших груп.

Чому міфи конструюються саме так

Перейдемо до сучасності. Ми й зараз маємо приклади використання стереотипу про Дике Поле. На екрани вийшов фільм з такою назвою, хоча він і про сучасність, а не про минуле.

Зараз конструюються міфологеми, які вкорінюють права одних народів на державність і позбавляють інші народи цієї державності. Тобто, ту форму державності, яка презентована цими народами, вважають чимось таким, що не вписується у такий собі вимір досконалої Політичної системи. Якщо вони цього ніколи не мали, то, що вони можуть мати зараз?! Наприклад, існують держава Рюриковичів, держава Франків чи Речі Посполитої, а з іншого боку, у той же час існують Хасимовське Ханство, Князівство Мансура, Кримське Ханство, Ногайська Орда і тому подібні. Вони сприймаються як щось недоформоване, недоструктуроване.

І коли зараз починають конструювати національні міфи, то через цей концепт Дикого Поля передбачається, що той, хто до нього належить, той нижчий за рівнем розвитку. Тому що міфотворчість присутня в серйозних націоконструюючих процесах. Це перше. Іншу роль грає конфліктологія. Коли виникають певні проблеми, вони часто пояснюються через примітивні образи, які давно існують у побутовому вимірі. Коли в сучасних ЗМІ намагаються пояснити якусь конфліктну ситуацію через протиставлення цих двох світів: «темного, невизначеного…» і «правильного, структурованого, світлого…», щоб довести правоту «світлої сторони» використовують образ Дикого Поля.

Хотілося б торкнутися і наукової сфери. Як ми говорили, у підручниках з історії також прослідковуються сліди міфу про «Дике Поле».

Якщо продовжити раніше сказане, то ми до цих пір залишаємося у такому собі полоні Європоцентризму — ще з XIX століття. І наука також.

Боротьба з таким образом «іншого», як неправильного, триває дотепер.

Але в сучасному науковому світі існує багато серйозних аргументів з приводу того, що інститути влади у кочівників мають форму держави. Тому що вони виконували найголовнішу мету: захист населення від зовнішнього ворога і встановлення певних правил для підтримки внутрішнього порядку і спокою. У рамках наукового диспуту точаться ці питання. Є моделі розвитку цивілізації і ми маємо говорити про плюральність цих моделей.

Чому міфи про Дике Поле підживлюються? Це випадковість, чи навмисно так робиться?

Це спрощене використання давно знайомого поняття в поясненні сучасних процесів. Коли є потреба глибоко і яскраво показати свого опонента з максимально негативного боку. Як можна говорити про права, якщо ви дикуни? Ставлення до кочовиків дотепер залишається неприязним. Дуже важко для «осілого» формату правління сприйняти, що є й інша форма існування — «у вічній подорожі». У конфліктній ситуації дуже зручно використовувати образ Дикого Поля. Тобто, це соціальний дискурс. Але сьогодні немає достатньо досліджень з реконструкції міфу і пояснення інших процесів на Півдні України.