Перейдемо до сучасності. Ми й зараз маємо приклади використання стереотипу про Дике Поле. На екрани вийшов фільм з такою назвою, хоча він і про сучасність, а не про минуле.
Зараз конструюються міфологеми, які вкорінюють права одних народів на державність і позбавляють інші народи цієї державності. Тобто, ту форму державності, яка презентована цими народами, вважають чимось таким, що не вписується у такий собі вимір досконалої Політичної системи. Якщо вони цього ніколи не мали, то, що вони можуть мати зараз?! Наприклад, існують держава Рюриковичів, держава Франків чи Речі Посполитої, а з іншого боку, у той же час існують Хасимовське Ханство, Князівство Мансура, Кримське Ханство, Ногайська Орда і тому подібні. Вони сприймаються як щось недоформоване, недоструктуроване.
І коли зараз починають конструювати національні міфи, то через цей концепт Дикого Поля передбачається, що той, хто до нього належить, той нижчий за рівнем розвитку. Тому що міфотворчість присутня в серйозних націоконструюючих процесах. Це перше. Іншу роль грає конфліктологія. Коли виникають певні проблеми, вони часто пояснюються через примітивні образи, які давно існують у побутовому вимірі. Коли в сучасних ЗМІ намагаються пояснити якусь конфліктну ситуацію через протиставлення цих двох світів: «темного, невизначеного…» і «правильного, структурованого, світлого…», щоб довести правоту «світлої сторони» використовують образ Дикого Поля.
