Під час обстрілів та бомбардувань Маріуполя мешканка передмістя сімдесятирічна Л. переховувалася з сусідками в погребі. На поверхню виходили рано вранці або як смеркало. За умови, що припинялися обстріли та бомбардування. Коли закінчилася їжа, рвали на городах першу зелень, збирали бруньки фруктових дерев та кущів, їх жували та заварювали окропом як чай. Дощову воду збирали в розставлені по ділянці ємності, потім кип’ятили. Приблизно в середині березня Л. з сусідками вибралася з підвалу і пішла збирати воду. Несподівано побачила кількох осіб в військових одностроях. Отримала удар чимось важким по голові. З неї здерли одяг і по черзі зґвалтували. За її словами, ґвалтівників було п’ятеро, вони були слов’янської зовнішності, говорили російською мовою. Від них сильно тхнуло алкоголем. Якісь знаки на військовій формі вона не запам’ятала – через шок та сутінки. Вона попросила нападників застрелити її, але вони проігнорували це прохання і пішли. Сусідка принесла їй якийсь одяг замість подертого. Невдовзі по гуманітарному коридору вони вибралася із зони бойових дій і дісталася західноукраїнського міста, де мешкала її сестра. Наступного дня після прибуття її поклали в лікарню, потрібна була операція для усунення пошкоджень, завданих ґвалтівниками. Операція пройшла вдало. Приблизно через тиждень після операції вона виїхала за межі України, її прихистила онука. Цю історію QIRIM.News розповіла рідна сестра Лідії М., дані якої є в редакції. Про те, як діяти далі, щоб домогтися ідентифікації, розшуку та покарання злочинців, запитали в правозахисників.
Сьогодні в Україні воєнні злочини та злочини проти людяності, вчинені російськими окупаційними військами, окрім правоохоронних органів фіксують волонтери 20 громадських організацій. Вони об’єдналися в ініціативу «Розірвати коло безкарності за воєнні злочини Росії» , яка ще називається «Трибунал для Путіна». Вони працюють в різних регіонах країни, а Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) має свої громадські приймальні в семи містах країни від Донеччини до Закарпаття. Як пояснив активіст організації Truth Hounds Роман Коваль, робота з фіксації злочинів відбувається у два етапи. Перший – дистанційний, під час якого вивчаються відкриті джерела: повідомлення ЗМІ, органів місцевого самоврядування та в соцмережах. Наступний – виїзд моніторів на місце подій для докладного опитування свідків та потерпілих, фото- та відеофіксації місць та наслідків злочинів.
Виконавчий директор Центру громадянських свобод (ЦГС) Олександра Романцова в коментарі QIRIM.News наголосила, що найскладніше фіксувати саме факти зґвалтувань.
Жінки не готові говорити про це, досвід інших військових конфліктів свідчить, що жертви можуть заговорити про те, що з ними сталося, через багато років. Адже вони прагнуть забути про пережитий жах, - сказала Романцова.
Для спілкування з родичами протеріплих від сексуального насильства у деяких правозахисних організацій є підготовлені психологи і юристи. Вони навчають родичів і друзів жертв розмовляти з ними так, щоб не поглибити травму. Але навіть у випадку, коли жертва, що вижила, не хоче говорити на камеру чи надавати свої дані, фіксація злочинів можлива. Як пояснила QIRIM.News адвокат Харківської правозахисної групи Тетяна Самодерженкова, можна заповнити анкету, форма якої зберігається і на сайті Офісу Генпрокурора, і на сайті Харківської правозахисної групи. Самодерженкова радить сестрі потерпілої жительки Маріуполя самостійно заповнити анкету яка стане підставою для подальших юридичних дій правоохоронців. І запевняє, що ніхто не зможе дізнатися персональні дані тих, хто звернувся із повідомленням про злочин.
Свої особливості має робота з фіксації воєнних злочинів та злочинів проти людяності на окупованих територіях. Там немає можливості докладно перевірити інформацію про порушення прав мешканців захоплених ворогом населених пунктів.
Ми усвідомлює, що в умовах війни повнота дослідження істотно поступається зібраному в мирний час. Прагнемо, щоб в кожному населеному пункті була своя, надійна людина, якій довіряємо, – зазначив Олександр Данилов, який керує моніторами на окупованій Херсонщині.
За його словами, навіть у випадку відключення інтернету фіксація злочинів триває. Передача інформації відбувається пізніше, але всі відомості, зібрані моніторами, стануть предметом розслідування. Зібрана правозахисниками інформація – основа для роботи як українських, так і міжнародних прокурорів.
Інформація про воєнні злочини надійде до Міжнародного кримінального суду, до комісії по Україні, створеної Радою ООН з прав людини. А також до української прокуратури, – каже Олександра Романцова. Проте, розраховувати на швидкий результат роботи правоохоронців і судів не варто. Як зазначив міністр юстиції Денис Малюська, перші судові рішення по справах про воєнні злочини з’являться через один-два роки.
