Залучення НАТО до деокупації Криму. Чому про це заговорив Порошенко?

Публикации
Тетяна ІваневичQHA
29 марта 2019, 19:12
Тетяна ІваневичQHA
29 марта 2019, 19:12
Тетяна ІваневичQHA

Слово «НАТО» прозвучало в контексті деокупації Криму. Про те, що Україна зараз обговорює платформу звільнення півострова саме з країнами-членами Альянсу акцентував Президент і Верховний головнокомандувач Петро Порошенко на зустрічі з виборцями в Тернополі минулого понеділка.

Говорячи про ключове значення Мінського формату і введення миротворців ООН на Донбас для деокупації територій, Порошенко перейшов до Криму, наголосивши, що тиск міжнародних санкцій, шалені втрати російської економіки і міжнародна єдність змусять Росію сісти за стіл переговорів щодо обидвох регіонів.

«Миротворці ООН, увійшовши на Донбас, вичавлять окупаційні війська РФ з українських територій… Також маємо платформу деокупації Криму. Вона сьогодні детально обговорюється з нашими партнерами - країнами-членами НАТО.  Ми твердо переконані, що ні інциденти, які є актом агресії проти нашої держави в Азовському і Чорному морях, в Керченській протоці, де-факто окупація Керченської протоки, не є прийнятними - мають бути вжиті рішучі заходи щодо деокупації і забезпечення свободи мореплавання і подолання і ліквідації наслідків незаконної анексії Криму… І у Росії не буде іншого виходу як сісти за стіл переговорів і виконувати ті міжнародні угоди, які були підписані в тому числі і за участі РФ. Ми маємо план, ми маємо графік, ми маємо сили, ми маємо міжнародну підтримку і це є абсолютно реалістичний план».

Реакція Росії на ці слова була миттєвою – вже наступного дня проросійські представники Криму виступили із емоційними заявами. Щоправда, логічного обгрунтування позицій заяви не містили. Навіть дивно, як могла збурити інформаційний простір одна фраза українського президента, сказана надвечір на мітингу в одному з обласних центрів.

«Депутат» Держдуми від Криму Михайло Шеремет назвав пропагандою і утопією плани Києва і НАТО щодо повернення півострова.

«Ніякої перспективи повернення Криму під українську юрисдикцію немає. Головна мета всієї цієї пропаганди - створення з Росії образу ворога, заснованого на утопічних ідеях», - заявив він РІА Новости.

Перший віце-спікер кримського парламенту Юхим Фікс був ще категоричніший в судженнях і закликав НАТО не вплутуватися в авантюру зі створенням міжнародної платформи по поверненню кримського півострова під юрисдикцію України.

«…Нехай створюють все що хочуть. У нас ніяких проблем немає. Це просто марна трата часу. Не варто НАТО вплутуватися в чергову авантюру київської влади».

Якоїсь особливої оптимістичної чи войовничої реакції українських експертів на перспективи залучення НАТО до повернення Криму помічено не було. Приміром Директор військових програм Центру Разумкова (Україна) Микола Сунгуровський в інтерв’ю ЗМІ заявив, що Київ поверне Крим тільки в тому випадку, якщо Росія захоче його віддати.

На його думку, ні Київ, ні НАТО не зважаться воювати з угрупованням російських військ, розміщеним на півострові.

«З тим угрупованням, яке зараз перебуває в Криму, ні Україна, ні НАТО не будуть воювати, тому що там вже розміщена ядерна зброя. Воювати з цим угрупованням - це означає початок ядерної війни», - заявив Микола Сунгуровський.

Втім, можна припустити, що зараз експерти до будь-яких заяв політиків, особливо несподіваних або резонансних, ставляться обережно, списуючи їх на передвиборчий запал, і очікуючи розвитку теми в більш спокійній, післявиборчій обстановці.

Кримський шлях від дипломатії до зброї?

Україна впродовж всіх п’яти років наголошувала, що шлях повернення Криму може бути лише політико-дипломатичним.  За цей час практично всі світові інституції висловили засудження анекції і підтвердження приналежності Криму Україні. Тільки за останні роки Генасамблея ООН тричі приймала «кримські резолюції», в яких Росія була визначена як окупант, а Крим як «тимчасово окупована українська територія».

Росія ж увесь цей час продовжувала активну мілітаризацію Криму, перетворюючи його на «непотопляємий авіаносець», і уникала будь-яких дво- чи багатосторонніх переговорів, повторюючи, що питання Криму «закрите».

Військовий варіант вирішення проблеми Україною і міжнародним співтовариством виключався як неприпустимий і через можливі численні жертви серед військових і цивільних, і у зв’язку з неспівмірним співвідношенням сил України і РФ в цьому регіоні. Ще одним фактором стримування військових настроїв є побоювання неадекватних дій Росії, яка в усіх незрозумілих ситуаціях починає нагадувати про «ядерний чемоданчик».

Крім того, початок Україною будь-яких військових рухів по звільненню Криму, напевно б, розцінювався і Росією, і деякими країнами як акт агресії, навіть попри те, що йшлося б про повернення власної території, окупованої сусідньою країною.

Але відкритий акт агресії Росії проти українських кораблів в листопаді 2018 року дещо змінив акценти. Збройна атака російських кораблів від прапором РФ проти українських військових кораблів була на рівні ООН визнана актом збройної агресії Росії проти України.

І  можна зауважити, що саме з того часу з’явилась військова нотка в розмовах про деокупацію Криму.

В середині березня українська сторона запропонувала включити питання деокупації Криму в Мінський процес, таким чином поставивши знак рівняння між збройною російською агресією на Донбасі і окупацією Криму. А значить допускаючи такі самі інструменти в шляхах вирішення кримського питання, що й донбаського.

Трохи пізніше Петро Порошенко публічно заявив про намір активізувати питання повернення Криму одразу після президентських виборів.

А 18 березня, в п’яті роковини анексії, була оприлюднена Заява Північноатлантичної ради (найвищий політичний орган, що ухвалює рішення в НАТО) стосовно ситуації в Криму.

«Ми рішуче засуджуємо цей акт (анексію), який ми не визнали і не визнаємо. Ми закликаємо Росію повернути контроль над Кримом Україні. Ми підтверджуємо нашу цілковиту підтримку суверенітету і територіальної цілісності України в межах її кордонів і територіальних вод, визнаних на міжнародному рівні. Крим – це територія України».

НАТО закликало Росію припинити будь-які спроби легітимізувати або нормалізувати незаконну і нелегітимну анексію Криму, припинити репресії та будь-які незаконні дії щодо українських громадян в Криму.

І саме через тиждень після цієї заяви Петро Порошенко озвучив інформацію про обговорення шляхів деокупації Криму з Альянсом.

А вже наступного тижня 3-4 квітня у Вашингтоні відбудеться міністерська зустріч НАТО. Державний секретар США Майк Помпео, виступаючи в Конгресі, висловив сподівання, що США і союзники по НАТО оголосять нові заходи проти Росії через ситуацію в Україні.

"Нам потрібно зробити більше. Я сподіваюся, що на наступному тижні, коли мої колеги по НАТО будуть тут, ми зможемо оголосити про нову серію заходів, які ми спільно зробимо, щоб дати відсіч діям Росії в Криму, Азовському морі і регіоні".

Помпео також зазначив, що не впевнений, що США роблять достатньо для вирішення ситуації навколо Криму, однак наголосив, що Вашингтон продовжить вибудовувати політику таким чином, щоб в кінцевому підсумку Крим повернувся до складу України.

По ланцюжку цих подій можна стверджувати, що заява Порошенка про Крим і НАТО навряд чи була емоційним сплеском чи передвиборчою риторикою. Скорше йдеться про привідкриття завіси над якимись невидимими поки що процесами.

Примус до Криму

Те, що питанням деокупації півострова зацікавився в першу чергу військовий Альянс, додало інтриги і стало новиною. Чи означає це, що для повернення Криму будуть задіяні союзницькі війська і ситуація дійде до фази «Бій в Криму – все в диму», наразі сказати складно. Але як мінімум, залучення НАТО до перемовин може означати, що міжнародна спільнота нарешті оцінила реальність військових загроз з боку Росії не лише для України, але й для країн Альянсу. І намагаючись захистити себе, НАТО, хочеш-не хочеш, змушене буде захищати і Україну.

Крім того, силовий тиск на Росію сприятиме її договороздатності, додавши ефективності і переконливості політико-дипломатичним методам. Нещодавно в інтерв’ю QHА media заступник глави Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров заявив, що вже зараз необхідно говорити про можливе військове вирішення питання і про готовність України повертати Донбас і Крим і цим шляхом також.

«Звичайно, військовий шлях повинен бути обов’язково під прикриттям НАТО. Один на один, я думаю, Росія візьме гору, якщо буде воювати з Україною».

Водночас, Північно-Атлантичний альянс має в своєму розпорядженні не лише військові інструменти.

Українські партнери все активніше заявляють про необхідність більш дієвої підтримки України з боку Альянсу, в тому числі, щоб убезпечити Україну від розширення російської агресії. Екс-міністр національної оборони Польщі Януш Онишкевич в інтерв’ю Укрінформу, висловив думку, що Північноатлантичний альянс повинен прийняти якусь форму декларації про підтримку України, що у випадку подальшого порушення суверенітету України Київ зможе розраховувати на допомогу від Альянсу.

“Не йдеться про перекидання в Україну військ НАТО. А про матеріальну, інфраструктурну, а можливо і фінансову підтримку з боку Організації”,- заявив Онишкевич.

До речі, про доцільність запровадження якоїсь програми допомоги України на зразок ленд-лізу в розмові  з QHА media говорив і Михайло Самусь. Розмова відбулась одразу після російської атаки на українські кораблі. На його думку, зростання загроз з боку Росії й іншим країнам, її посилення і агресивні дії в Азово-Чорноморському регіоні, цілком дозволяють Україні розраховувати на більш потужну збройну підтримку з боку союзників.

- Я думаю, вже настав час виходити на більш потужні механізми щось на кшталт «ленд-лізу», який діяв в часи Другої світової війни. Тобто наші союзники можуть нам передати зброю в користування і можливо на безоплатній основі на певний час.

Але «озброїти» не означає «воювати». Тож, можливо, напочатку залучення НАТО до деокупації українських територій, і в першу чергу, Криму, буде сконцентровано саме на посиленні українських збройних сил і зміні балансу в Азово-Чорноморському регіоні.

Чи будуть надані озброєння застосовуватись в подальшому для відновлення українського суверенітету в Криму, наразі сказати ніхто не береться. Але вже очевидно, що вони будуть використані як засіб тиску і примусу Росії до деокупації українських територій.

Щоправда, зараз будь-які шляхи підтримки України впираються в 31 березня – дату президентських виборів в Україні. Від їхніх результатів залежить чи збережеться нинішній курс на безумовну деокупацію і Донбасу, і Криму, чи нова влада змінить пріорітети і позиції, «забувши» про Крим, або «обмінявши» його на Донбас.

Українські вибори наближаються на фоні посилення і Росією, і країнами НАТО своєї військової присутності в Чорному морі, та на фоні проведення Росією в Криму і навколо нього масштабних сухопутних та морських навчань і маневрів.