15 листопада у невизнаній Турецькій Республіці Північного Кіпру (ТРПК) відбулися урочисті церемонії з нагоди 42-ї річниці Дня Республіки.

Офіційний прийом відбувся в Президентському комплексі в Лефкоші (Нікосії), де шостий президент Північного Кіпру Туфан Ерхюрман отримав численні вітання.

Ерхюрман, який став президентом наприкінці жовтня, відроджує надію на перезапуск багаторічних зусиль щодо врегулювання кіпрського конфлікту — острова, розділеного на дві частини.

Історія конфлікту розпочалася влітку 1974 року, коли на Кіпрі відбувся військовий переворот. Тоді до влади прийшли прихильники об’єднання острова з Грецією («енозіс») та проголосили створення Грецької Республіки Кіпр.

Це відбувалося на тлі загостреного протистояння між греками та турками-кіпріотами. Обидві громади вели збройну боротьбу одна проти одної.

Туреччина, яка побоювалася об’єднання Кіпру з Грецією та можливих етнічних чисток щодо турків-кіпріотів, висадила свої війська на острів.

За кілька днів Анкара встановила контроль над 35% його території. Свої дії вона обґрунтувала Договором про гарантії незалежності Кіпру від 1960 року, в якому гарантами виступали Велика Британія і Греція.

Однак міжнародна спільнота рішуче засудила цей крок Анкари.

У 1983 році турецька громада оголосила про створення Турецької Республіки Північного Кіпру (ТРПК), яку визнала лише Туреччина.

Протягом 42 років грецькі та турецькі кіпріоти шукали шляхи врегулювання конфлікту. Турецька громада просувала модель конфедерації — союзу двох рівноправних держав.

Грецька сторона наполягала на єдиній федеративній державі з одним громадянством і єдиною міжнародною правосуб’єктністю.

План Аннана

У 2004 році Кіпр мав шанс покінчити з розділенням острова. Генсек ООН Кофі Аннан запропонував створити єдину державу — Об’єднану Кіпрську Республіку — з двох автономних частин, грецької та турецької.

План передбачав створення колективної президентської ради з шести членів — чотирьох греків-кіпріотів і двох турків-кіпріотів. Президію обирав парламент на п’ять років і кожні 20 місяців вона мала визначати президента та віце-президента від різних громад.

Передбачався і двопалатний парламент: Сенат з рівним представництвом обох громад (24 на 24) та Палата депутатів з 48 членів, обраних пропорційно чисельності населення, але з принаймні 12-ма місцями для меншої громади.

Суттєвим було й територіальне врегулювання: скорочення контрольованої турецькою стороною території до 28,5% та повернення близько 85 тисяч греків-кіпріотів на північ.

План також передбачав новий прапор, гімн, федеральну конституцію та комісію примирення — кроки до всеосяжного миру.

24 квітня 2004 року на всьому острові пройшов референдум. Близько 65% турків-кіпріотів підтримали план. Натомість 75% греків-кіпріотів висловилися проти.

Вони вважали його надто вигідним турецькій стороні через відсутність чітких вимог щодо виведення військ і вирішення питання турецьких переселенців.

Попри провал референдуму, турки-кіпріоти отримали позитивний імідж: вони показали світові готовність до єдиної держави.

Після цього Південний Кіпр вступив до ЄС, а Північ опинилася в ізоляції.

Нові шанси на примирення

З обранням Ерхюрмана знову з’явилися можливості для діалогу. Новий президент виступає за створення спільної федерації з рівними політичними правами, ротаційним президентством і механізмами розподілу влади.

Ерхюрман також закликає до активнішої ролі ЄС у мирному процесі. Його перемога стала сигналом, що турки-кіпріоти прагнуть співіснування з греками в одній державі.

Але без кроків назустріч з боку Республіки Кіпр це прагнення залишиться нереалізованим.

На Південному Кіпрі значна частина суспільства досі сприймає будь-який компроміс як поступку Туреччині. Перешкодою є і парламент, в якому майже половина політичних сил виступає проти федерації.

Змінити таке мислення складніше, ніж укласти угоду.

У Туреччині ж зростає тиск з боку націоналістів. Лідер партії Націоналістичної Дії (МНР) Девлет Бахчелі закликав анексувати Північний Кіпр і «закрити питання».

Турецька громада Кіпру зі свого боку наполягає на моделі двох суверенних держав.

Сьогодні Кіпр знову опинився на роздоріжжі. Перемога Ерхюрмана відкрила рідкісний шанс оживити переговорний процес, але успіх залежить від політичної волі обох сторін.

Якщо греки-кіпріоти зможуть подолати страх компромісу, а турки-кіпріоти — зберегти простір для самостійного ухвалення рішень, на острові вперше за десятиліття може з’явитися реальна перспектива миру.

Але якщо цього не станеться, Кіпр ризикує знову втратити можливість, на яку чекало ціле покоління.