Учора в Києві я зустрівся з одним з кримських політиків, з яким знайомий, страшно й сказати, понад тридцять років. Розмова, звісно, точилася про Крим — про його сьогодення й майбутнє.

Під час бесіди він неодноразово наголошував: «Захід повинен мати єдиний план дій на етапі “зміни влади” після смерті путіна».

З цим, безперечно, я не можу не погодитися. Відтак спробую викласти власні міркування на цю тему.

Смерть диктатора путіна неминуче стане поворотним моментом не лише для самої Росії, а й для всього світу. Уже сьогодні очевидно: різні сценарії розвитку російсько-української війни після його відходу потребуватимуть від України та міжнародної спільноти не спонтанних рішень, а готовності діяти відповідно до заздалегідь виробленого й узгодженого Україною і партнерами стратегічного плану.

Путінська система є вертикаллю влади, яка зцементована принципом особистої відданості. Вона тримається на страху, корупції та рабській лояльності. Коли її вершина впаде, у самій піраміді почнеться боротьба за владу. Конкуруючі угруповання - силовики, олігархи, регіональні еліти спробують узяти під контроль ресурси й символічну спадщину «великої держави». На периферії можуть спалахнути заворушення: у національних республіках, де приниження від насильницької русифікації досягло крайності, активізуються національні сили, а подекуди і збройні виступи. У цей самий час російська армія, виснажена поразками й моральною розгубленістю, може втратити керованість.

У такій ситуації нова влада в москві, прагнучи виграти час, скоріш всього намагатиметься заморозити війну. Вона може запропонувати переговори, перемир’я або “тимчасове припинення бойових дій”. Формально нібито задля миру, фактично - для стабілізації внутрішнього становища й збереження контролю над країною.

Саме тому Захід не має права дозволити втягнути себе у пастку “тимчасового миру”, не підкріпленого реальними кроками. Щоб уникнути цього, вже зараз, сьогодні, Україна та її партнери повинні мати чітко розроблений План.

Ключові положення цього Плану:

1. Негайне припинення вогню. Жодне перемир’я не може відбутися без повного виведення російських військ із території України, включно з Кримом.

2. Екстрадиція незаконних переселенців. Усі громадяни росії, іноземці та особи без громадянства, які оселилися на окупованих територіях України, мають бути виведені за межі Української держави.

3. Міжнародний контроль. На лінії державного кордону між Україною та росією мають бути розміщені місії ООН, ОБСЄ та міжнародні спостерігачі.

4. Невідворотність покарання за воєнні злочини. Жодна особа, причетна до злочинів проти України та її громадян, не може уникнути відповідальності. Водночас уповноважені органи міжнародного правосуддя можуть укладати спеціальні персональні угоди з представниками нового російського режиму щодо пом’якшення їм покарання. Але лише у разі їхнього реального сприяння виконанню Плану.

5. Підтримка права народів росії на самовизначення. Йдеться про визнання легітимних прагнень народів, десятиліттями пригнічених Москвою: чеченців, інгушів, татар, башкортів (башкирів), народів Дагестану, народів Сибіру й Далекого Сходу тощо. Їхня можлива незалежність або нові конфедеративні форми російської державності мають бути прийняті Заходом як неминучий та обов’язковий етап деколонізації росії.

6. Демілітаризація і демократизація. Нова росія може розраховувати на повернення у міжнародне співтовариство лише після виплати компенсацій та репарацій в обсязі, що покриють збитки, завдані російською федерацією Україні та її громадянам; справжньої трансформації - реформування армії та силових структур, проведення вільних виборів і ухвалення нової Конституції.

Саме такий, заздалегідь узгоджений План дозволить уникнути помилок початку 1990-х, коли розпад СРСР не супроводжувався демонтажем російської імперськості. Цього разу міжнародна спільнота мусить діяти рішуче. Інакше москва повернеться знову, цього разу, аби вже не зупинятися.