36 років тому, 14 грудня, помер радянський дисидент, творець радянської водневої бомби та лауреат Нобелівської премії миру Андрій Дмитрович Сахаров.

Сахаров наважився говорити правду в умовах радянського режиму. Він, маючи повну підтримку держави через те, що був «батьком радянської бомби», обрав совість замість привілеїв та правду замість брехні.

Сахаров народився у 1921 році в москві в родині викладача фізики та домогосподарки. Його науковий шлях — це навчання в Московському державному університеті, здобуття ступеня доктора фізико-математичних наук, а згодом й академіка (у 32 роки).

Він брав участь у проєктуванні та розробці радянської водневої бомби за схемою, названою «слойкою Сахарова». Однак згодом він виступав за припинення випробувань ядерної зброї та її застосування.

Сахаров став відомим в СРСР поборником прав людини, відкрито виступав проти політичних репресій, порушення прав людини та війни в Афганістані.

Він публічно захищав ув’язнених дисидентів, підписуючи листи, голодуючи й протестуючи навіть під загрозою арешту. За свою правозахисну діяльність його позбавили всіх державних нагород і вислали до Горького (нині Нижній Новгород), де він провів сім років під домашнім арештом.

Однак мало хто знає, наскільки глибоко Сахаров розумів і підтримував кримських татар. Вже у 1970-ті, коли про це було смертельно небезпечно говорити, він відкрито назвав депортацію кримськотатарського народу 1944 року злочином сталінізму й вимагав повернення людей на історичну батьківщину – до Криму.

У своїх текстах і листах (зокрема, в «Роздумах про прогрес, мирне співіснування та інтелектуальну свободу» та пізніших заявах) Сахаров писав про право кримських татар на національне відродження й повернення.

Він підписував листи на захист кримськотатарських активістів — Мустафи Джемілєва, Роллана Кадиєва, а також відомого дисидента, одного зі співзасновників Української Гельсинської групи й борця за права кримських татар — Петра Григоренка. У 1974 році, коли Джемілєва судили в Омську, Сахаров прилетів на процес, хоча йому погрожували арештом.

Разом з дружиною Оленою Боннер і ще кількома правозахисниками він став біля будівлі суду з плакатами: «Свободу Мустафі Джемілєву!» та «Повернення кримських татар – справа честі СРСР!»

Так вони простояли кілька годин під дощем. Міліція кілька разів намагалася відтіснити їх, погрожувала арештом, однак Сахаров говорив: «Арештуйте – тоді весь світ дізнається, що в Омську судять людину за те, що вона хоче повернутися додому».

Увечері того ж дня він дав інтерв’ю західним кореспондентам просто на вулиці, передав через них заяву, яку зачитали по «Радіо Свобода» і BBC. Ця акція стала сенсацією – вперше радянський академік, творець водневої бомби, публічно протестує на захист кримськотатарського лідера.

Суд в Омську засудив Джемілєва на 2,5 роки таборів (замість можливих 7), а після повернення Сахарова до москви почали готувати справу проти нього самого.

Протягом 1974–1976 років радянський академік написав щонайменше сім відкритих листів на захист Джемілєва та інших кримськотатарських активістів. У 1975 році він мав отримати Нобелівську премію миру в Осло, але не зміг поїхати, замість нього на врученні була Олена Боннер.

І через неї Андрій Сахаров передав спеціальну заяву, де окремо згадав Мустафу Джемілєва і вимогу повернення на батьківщину кримських татар.

У 1976 році, коли Джемілєва після відбуття терміну знову заарештували (вже вчетверте), Сахаров оголосив триденне голодування. Навіть у горьківському засланні (1980–1986) він продовжував згадувати Джемілєва.

У листі до Академії наук СРСР від 1983 року Андрій Сахаров писав:

«Я вважаю своїм обов’язком нагадати про долю Мустафи Джемілєва та тисяч кримських татар, які досі позбавлені права жити на своїй землі. Поки це не буде виправлено – уся наша країна нестиме моральну відповідальність».

Коли 1987 року Джемілєва звільнили й дозволили виїхати до США, він у першому ж інтерв’ю сказав: «Сахаров був для нас не просто захисником – він був голосом, який ми чули навіть з таборів і заслань».

В інтерв'ю QIRIM.News Мустафа Джемілєв згадав про особисті зустрічі з Андрієм Сахаровим:

«Андрій Сахаров — видатний вчений, фізик, творець першої водневої бомби Радянського Союзу. У 1968 році в The New York Times вийшла його стаття «Роздуми про прогрес, мирне співіснування та інтелектуальну свободу», яка швидко поширилася серед радянських дисидентів.

У ній він називав проблему кримських татар однією з найважливіших для Радянського Союзу.

Інтерес Сахарова до нашої долі значною мірою пов’язаний з його дружбою з Петром Григоренком — саме той розповів йому про трагедію кримських татар. Сахаров часто згадував нас у інтерв’ю та публічних заявах.

Довгий час я не мав можливості зустрітися з ним особисто через перебування у в’язницях. Але в 1986 році, після звільнення з магаданської тюрми, ми з дружиною Сафінар приїхали до москви й нарешті побачилися з академіком Сахаровим. Це була наша перша зустріч.

Тоді в його домі зібралося багато людей: друзів, журналістів. Йому щойно дозволили повернутися до москви з горьківського заслання.

Журналісти розпитували про долю кримських татар, і Сахаров вказав на мене: «Ось серед моїх гостей — Мустафа Джемілєв, який щойно вийшов з тюрми». Він надав мені слово і я розповів про наші проблеми.

Сахаров був надзвичайно сміливою, але водночас скромною людиною.

Я бачився з Андрієм Дмитровичем ще раз у москві, коли він уже став народним депутатом.

У грудні 1989 року я був на його похоронах. Олена Боннер попросила мене стояти біля труни», — згадує Джемілєв.

Стосовно України Сахаров мав чітку позицію: він вважав, що справжня демократія в СРСР неможлива без права націй на самовизначення, включно з правом на вихід із Союзу.

У 1989-му, вже будучи народним депутатом СРСР, він виступав за скасування 6-ї статті Конституції про керівну роль КПРС і за нову союзну угоду, яка б враховувала волю республік, зокрема України.

Останній рік життя Сахарова збігся з початком «перебудови» і пробудженням України. Він підтримував Народний Рух України, листувався з Левком Лук’яненком та В’ячеславом Чорноволом.

Його промова на Першому З’їзді народних депутатів СРСР у травні–червні 1989 року, де він вимагав демократизації та децентралізації, стала потужним поштовхом для національних рухів.

Андрій Сахаров помер 14 грудня 1989 року. За два роки розпався СРСР. Україна стала незалежною. Кримські татари почали масово повертатися додому – хоч і зіштовхнулися з новими випробуваннями.

Сьогодні, коли Крим знову окупований, а кримські татари зазнають репресій, слова Сахарова звучать особливо гостро. Він був одним з небагатьох росіян свого часу, хто беззастережно визнавав історичну справедливість повернення кримських татар і право України на свободу.

Він казав: «Я захищаю не тільки свої права – я захищаю права всіх людей». І робив це академік до останнього дня.