21 листопада 2013 року на Майдані Незалежності у Києві розпочалися перші акції протесту. Причина – уряд Миколи Азарова оголосив про відмову від Угоди про асоціацію України з ЄС. За лічені години на головній площі столиці зібралися тисячі людей, які виступили «проти».

Одним з учасників акції був нинішній заступник генерального директора Українського інституту Алім Алієв.

«В ніч з 21 на 22 листопада, коли сталося побиття студентів, я був на Майдані біля стели. З другом ми були там до 3-ї ночі, але пішли спати, бо було холодно. А вже о 4-й ранку відбулося побиття, і багатьох студентів розігнали дубинками», - згадує Алієв.

Алім Алієв під час протестів на Майдані

У той час на Майдані Незалежності постійно перебували протестувальники, переважно студенти. Озброєні бійці спецпідрозділу “Беркут” оточили їх, застосували вибухові пакети, били ногами. Як наслідок - десятки поранених мирних активістів. І це стало переломним моментом у протистоянні з владою.

«У ніч побиття студентів я була на Майдані. Ми часто чергували, але тієї ночі вже почали помічати скупчення “Беркута” та військових на вулиці Інститутській (нині вулиця Героїв Небесної Сотні - ред.). Через холод я поїхала додому, але пізно вночі почула про розгін студентів. Уже наступного ранку весь Київ зібрався на Михайлівській площі», - згадує нинішня очільниця Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим (АРК) Таміла Ташева.

Таміла Ташева під час протестів на Майдані

1-го грудня, у відповідь на силовий розгін мирних протестувальників, на Майдан вийшло, за різними підрахунками, близько мільйона людей. Вони зайняли майже весь центр столиці. Тоді цю акцію назвали “Маршем мільйона”. Громадяни вимагали не лише євроінтеграції, а й відставки тодішнього президента України Віктора Януковича та очільника уряду Азарова.

«Після побиття студентів це вже було не про Януковича чи підписання європейського акту. Це стало про боротьбу проти тотальної несправедливості та протиправних дій проти молоді. Ми зрозуміли, що Україна рухається тоталітарним шляхом», - зазначив Алієв.

Після побиття студентів протести почали набирати обертів. Тисячі людей виходили на Майдан, з’являлися барикади, організовувалися групи самооборони. Згодом з’явилися перші жертви революції.

«У ніч масових убивств я перебувала в госпіталі біля “Дружби народів”. Туди почали привозити поранених. Хлопці у відчаї розповідали про поранення і загибель своїх друзів. Ми організували збір ліків і матеріалів для допомоги постраждалим», - розповідає Ташева.

В акціях на Майдані брали участь люди з усіх областей України. З Криму до Києва одні групою приїжджали на потягах, інші – колонами на авто. Тут був особливий куточок з кримських татар, згадує заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз.

«Кримські татари завжди були з Україною у її прагненні приєднатися до Європи. Ми боремося за майбутнє разом з українцями і не бачимо іншого шляху…Наше єднання з українцями є природним і історичним. Для кримських татар іншого майбутнього не існує», - каже політик.

Ахтем Чийгоз

Розповідає, що після прибуття до Києва на підтримку Майдану, він спілкувався зі студентами й зрозумів, що «цей Майдан не має бути партійним».

Тоді на Майдані кожен намагався підтримувати один одного. Таміла Ташева волонтерила.

«Допомагала робити бутерброди, стояла ночами, адже фізична присутність людей була дуже важливою. Більшість працювали вдень, тому приїжджали на Майдан ввечері або вночі, щоб підтримати протестувальників і запобігти розгону Майдану спецпідрозділами», - поділилася спогадами Ташева.

Чийгоз підкреслив, що на Майдані завжди був присутній кримськотатарський прапор.

«Ми підтримували українців, готували плов для киян, виступали зі сцени, привозили нашу музику і барабани. Українці завжди тепло нас приймали, ми відчували себе братами», - розповідає політик.

Паралельно з Києвом, у Сімферополі на підтримку європейського курсу теж проводилися акції. З українськими, кримськотатарськими та європейськими прапорами жителі півострова виходили на центральну площу кримської столиці.

«Події Євромайдану мешканці Криму сприймали дуже позитивно. Це надихало, хоча влада Криму, яка фактично була проросійською, робила все, щоб дискредитувати цей рух… Перша велика акція…в Криму», у Сімферополі, зібрала близько 150–200 людей. Ми анонсували її біля Ради міністрів Криму і провели ходу до Представництва Президента України», - згадує співкоординатор громадського руху «Євромайдан-Крим» (2013-2014 рр.) Сергій Ковальський.

Cергій Ковальський (другий справа) під час протестів у Криму

При цьому, акція на Майдані відрізнялася від попередніх, згадує Ахтем Чийгоз. Каже, у повітрі відчувалася війна.

«Ми розуміли, що цього разу ситуація буде значно складнішою, ніж раніше. Вже тоді ми бачили, що проросійська влада не лише підтримується росією, а й має її представників всередині системи», - зазначив політик.

Боротьба за європейські цінності триватиме три місяці і отримає назву – Революція Гідності. Протягом кількох місяців понад 100 протестувальників – Небесна сотня - загине. В той час, коли на Майдані оплакуватимуть Героїв, в Криму розпочнеться окупація півострова росією, яка триває майже 11 років.

«26 лютого 2014 року відбулася остання велика проукраїнська акція в Криму. Меджліс кримськотатарського народу закликав людей зібратися біля Верховної Ради Криму. Ми бачили протистояння між українцями, кримськими татарами та проросійськими групами. Нам здавалося, що ця акція завершилася перемогою, але вже наступної ночі розпочалося захоплення адмінбудівель», - пригадує Таміла Ташева.

За словами Ахтема Чийгоза, відмінність між 2004 і 2014 роками для кримських татар полягає в тому, що у 2004 році Майдан допоміг кримським татарам чітко окреслити, що “Україна — це не росія”. А у 2014 році вони вже були господарями своєї землі й знали, що «росія більше не зможе претендувати на Крим».

«Війна назавжди відірвала Україну від росії. Ми також змінили ставлення Європи та великих держав до України. Ми зробимо так, що росія більше не буде в тих кордонах, у яких вона є зараз», - зазначає політик.

На думку Аліма Алієва, Революція Гідності — «це точка, з якої ми повернули собі державу. Це був момент, коли почалося формування української політичної нації. На Грушевського люди різних ідеологій, які до того були опонентами, працювали разом, бо розуміли спільну загрозу».

Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в межах проекту міжнародної організації Internews Network