І саме тут збереглася, певно, найцікавіша пам’ятка золотоординської доби на кримській землі — мечеть хана Узбека.

За тих часів місто Крим було багатим і успішним: тут перетиналися торговельні шляхи з глибин Азії до Європи, яка починалася зовсім поруч з цим місцем, варто було лише виїхати трохи за межі міста в напрямку Кафи, генуезького порту. Між цими містами тоді якраз і проходив кордон двох цивілізацій — ісламського Сходу й християнського Заходу. Крім тюрків, у місті Крим, яке сусіди-генуезці називали Солхатом, мешкали вірмени, греки й італійці. Як здавна повелося на півострові, місто було багатоконфесійним — у ньому проживали мусульмани, християни та іудеї.

Мухаммед-Узбек (1282 - 1342) — праправнук грізного хана Батия. Серед золотоординських ханів він перебував на престолі найдовше — майже 30 років, з 1313 по 1342 рр. За його правління Золота Орда зазнала найбільшого розквіту.

Правитель величезної імперії прийняв іслам, тому поряд із тюркським іменем Узбек, яке він носив від народження, почав іменуватися мусульманським ім‘ям Мухаммед. Незабаром хан оголосив іслам офіційною релігією Золотої Орди; йому довелося подолати потужний спротив прихильників старих вірувань та вдатися до репресій проти найзатятіших опонентів релігійної реформи.

У степах, які простягалися на південь від Києва, повторилася приблизно та ж історія, відома нам з часів хрещення Русі князем Володимиром понад три століття до того. В обох випадках авраамічна релігія поступово витіснила язичництво й стала панівною. У Криму про цю подію нагадує саме згадана нами мечеть, зведена Узбеком майже одразу після того, як він зійшов на престол.

Вхідний портал мечеті прикрашений вишуканим рослинним орнаментом і написом, з якого ми дізнаємося дату її будівництва: 714 рік гіджри, що відповідає 1314-1315 рр. за звичним нам календарем. Занотовано, що святиню збудував за наказом Мухаммеда Узбек-хана будівничий Абдул-Азіз ібн Ібрагім ель-Ербелі.

евно, останній походив з міста Ербіль в сучасному Іраку. І портал входу, і міхраб, і капітелі колон виконані в малоазійській сельджуцькій традиції, поширеній і в тогочасному Криму. Всередині споруда тринефна, з двома паралельними рядами стрілчастих арок і вісьмигранних колон. Південна стіна прикрашена різьбленим міхрабом. Двоскатний дах мечеті покритий черепицею, у її північно-східному куті височіє мінарет з балкончиком-шерфе, на який ведуть гвинтові сходи.

Навколо колись гомонів ремісничий квартал, але майстри-ремісники поступилися місцем ученим і студентам — район був знесений, а натомість зведене медресе — вищий релігійний навчальний заклад. Його збудували майстри з Анатолії коштом багатої мешканки міста Крим Інджибей-хатун у 1332-33 рр. А в 1371, коли ця поважна пані померла, одна худжра (невелика келія) всередині медресе була перетворена на мавзолей-дюрбе, у якому фундаторка високої школи знайшла вічний спочинок. Дюрбе прикрасили майоліковими кахлями з арабесками у вигляді зірок.

Можна бути певним, що споруда була затишною: всередині медресе знаходився двір, до якого виходили три склепінчастих айвани (приміщення у вигляді глибокої ніші). Між айванами розташовувалися худжри-келії та підсобні приміщення. Двір був оточений галереєю з колонами, вимощений кам’яними плитами, а в його центрі облаштовані два колодязі. Викладачі та учні могли втамувати спрагу не лише до знань.

Минуло ще близько півстоліття, і зі Старим Кримом відбувся якийсь катаклізм — чи то ворожий напад часів міжусобиць у Золотій Орді, чи може землетрус, що стався 1423 р., але й мечеть, і медресе, як і все місто, зазнали руйнування. Мусульманська громада там залишилася, але вона змогла підтримувати лише дюрбе, довкола якого згодом влаштували ще кілька поховань.

Старий Крим так і не зміг більше відродитися в своєму колишньому блиску. А от мечеть Узбека відновили, хоча за зовсім інших історичних обставин. На початку XVI століття місто вже не було столицею краю, та й Золота Орда давно зникла з мапи світу. На Кримському півострові постала нова держава — Кримське ханство.

Але минуле краю нові хани пам’ятали добре. У 1512-13 роках хан Менґлі-Ґерай відбудував будинок молитви, зведений Узбеком, і навіть перетворив його на соборну мечеть. Те, що ми бачимо нині — результат відродження у XVI столітті. Тоді старий, “узбецький” портал входу був використаний при відновленні споруди. Мечеть змістилася у просторі — її добудували впритул до медресе.

Остання за часом суттєва реставрація давньої споруди відбулася в 1984-85-х роках після ґрунтовних археологічних досліджень. Її руїни в черговий раз повернулися до життя. Наприкінці 1980-х мечеть передали віруючим, і тепер вона слугує за своїм прямим призначенням.