Акварельні календарі Ельзари Галімової — це не просто ілюстрації з краєвидами Криму. Це спроба відновити півострів таким, який він був до примусової депортації кримськотатарського народу в 1944 році, без радянської перебудови міст і сучасної російської окупації. У своїх роботах художниця звертається до чорно-білих світлин Криму другої половини ХІХ століття та першої половини ХХ століття й «оживляє» їх кольором, світлом і власною уявою. Так з’явилися три календарі — по одному щороку, кожен з яких — це 12 акварелей про втрачений дім.

Фото: календар Ельзари Галімової на 2025 рік. Олександра Єфименко

Ідея календарів виникла в Ельзари з дуже особистого відчуття віддаленості від Криму. Наприкінці 2023 року вона гостро усвідомила, що вже понад рік не була вдома, і почала повертатися до пейзажів півострова через старі фотографії.

«Десь із літа я почала дуже багато дивитися на свої фотографії, потім — на старі знімки Криму загалом. Я шукала їх у Pinterest, у різних джерелах, просто дивилася, як виглядав Крим. Я зберігала ці фото в окрему теку, а потім якось у поїзді заскетчила одну з них. Подивилася і подумала: прикольно виглядає. І тоді я підбігла до подруги й сказала, що хочу собі власний календар. Це був кінець листопада 2023 року, часу майже не залишалося, але цей імпульс був дуже сильний».

Перший календар вона малювала буквально навздогін новому року. Проєкт підтримали друзі — одна з них взялася за верстку дизайну. Те, що починалося як «для себе і близьких», несподівано зацікавило десятки людей.

«Я не встигла до 1 січня і просто написала пост, що мені треба ще кілька малюнків. Пообіцяла, що за тиждень усе дороблю. Я думала, що це історія тільки для дуже близьких людей. Але мені почали писати знайомі й незнайомі люди, колеги, друзі. Для мене це був шок. І тоді я відчула: вау, це комусь важливо, я хочу продовжувати».

Фото: календар на січень 2025. Олександра Єфименко

Основою для ілюстрацій стають чорно-білі фотографії Криму до 1944 року — найпізніші з них датовані 1943-м. Зокрема, Ельзара звертається до робіт німецького фотографа Герберта Ліста. Але естетика для неї — не єдиний критерій: кожна ілюстрація супроводжується глибоким зануренням в історію зображеного місця.

«Я беру фотографії Криму саме до депортації. Часто це місця, яких більше не існує: вони знищені, перебудовані або спотворені. Мені важливо не просто перемалювати картинку, а зрозуміти, що за нею стоїть — прочитати про це місце, знайти книжки, статті. І ще — уявити, як міг виглядати Крим, якби не геноцид і окупація. Це спроба зафіксувати пам’ять про те, що було, і показати, наскільки все змінилося».

Фото: Амєт Калафатов. З відкритих джерел

Окреме місце в календарях займають роботи, пов’язані з родинною історією художниці. Єдина ілюстрація з людьми — це переосмислення фотографії її прадіда Амєта Калафатова з дітьми, зробленої на початку ХХ століття. Саме з цієї фотографії, вписаної у різні кримські пейзажі починається кожен її календар.

Фото: Ельзара тримає в руках фото частини своєї родини. Юрій Стефаняк

«Ця фотографія мене дуже зачепила. Там підписані імена — Амєт Калафатов і його діти: Гулізар, Мустафа, Рефат, Аніфє. І ці імена для мене дуже близькі, бо Рефат — це ім’я мого тата, Гулізар і Мустафа — імена моїх рідних дяді і тітки. Це люди, які не вижили в 40-х роках — або через війну, або через депортацію. Моя бабуся, яка пережила й війну і депортацію потім називала своїх дітей цими іменами, щоб зберегти пам’ять про мою родину. Я не знаю, як виглядав будинок моїх прадідів, тому кожного року я його вигадую. Це моя фантазія про дім».

Фото: світлина родини на головній сторінці календаря Ельзари. Олександра Єфименко

Малювання стало для Ельзари способом втриматися ще з часів спалаху «COVID-19». Художниця працює з аквареллю — без академічної художньої освіти. Ельзара розповідає, що вся її родина пов’язана з творчістю: прадідусь Амєт займався орнаменталістикою на металі (техніка – чеканка), дядьки працюють як художники. В родині Ельзари багато рідних мають хист до малювання.

«Я не малювала з підліткового віку і повернулася до цього лише у 2020 році. Я вчилася з YouTube, пробувала, помилялася. Мені подобається акварель — її прозорість, легкість. Можливо, це трохи романтизація, але мені зараз дуже важливо бачити щось світле. В цих малюнках для мене є підтримка, можливість хоча б на якийсь час сконцентруватися на важливому й теплому».

В одному з календарів Ельзари Галімової на 2025 рік з’являється провулок старого Сімферополя, за яким проглядається силует мечеті Токал Джамі. Цей малюнок — історія місця, яке багаторазово змінювало своє призначення і втратило первинний сенс. Колишню мечеть у різні десятиліття перетворювали то на гімназію, то на військове училище, а згодом — на звичайний житловий будинок. Сьогодні будівля так і не повернута мусульманській громаді й перебуває в занедбаному стані, загублена в просторі старого міста. Для художниці це один з прикладів того, як у Криму зникали осередки рідної культури.

Фото: мечеть Токал Джамі на малюнку в календарі за 2024 рік.Олександра Єфименко

«Зараз вона перебуває у вкрай занедбаному стані. Коли дивишся, як це місце виглядає сьогодні, стає моторошно — це простір, у якому не хочеться перебувати. Але якщо читати про нього, дізнаватися деталі, з’являється розуміння, наскільки багатою й важливою була ця історія. Саме тому мені хочеться не лише уявляти, як це могло виглядати, а й розповідати про ці місця іншим», — говорить художниця.

Фото: те що залишилося від Токал Джамі в Сімферополі. Крим.Реалії

Фото: Ельзара Галімова. Юрій Стефаняк.