23 липня 2022 року Аппаз Куртамет зник в окупованому Генічеську. Згодом стало відомо, що його затримали російські силовики та звинуватили у «фінансуванні терористичної організації» через переказ 500 гривень знайомому, який служив у добровольчому підрозділі. Пізніше справу розглядали в окупаційному суді, де спочатку йшлося про 10 років позбавлення волі, а 20 квітня 2023 року було призначено 7 років колонії. Звинувачення базуються на свідченнях «прихованих свідків» та експертизах від осіб, які співпрацюють з російськими силовими структурами. Нині Аппаз перебуває в колонії у Псковській області.

У 2026 році День матері в Україні припадає на 10 травня — традиційно його відзначають у другу неділю травня. До цієї дати редакція QIRIM/Media підготувала монолог мами Аппаза Куртамета, Айше, про її сина.

Айше Куртамет

«Зараз Аппаз Куртамет перебуває в колонії у Себежському районі Псковської області росії, у селищі Сосновий Бір. Він там вже більше року. І зараз у нас з ним немає зв’язку. Буває так, що зв’язку немає по сім днів. І кожен такий період — це дуже важко.

Інформацію про нього я отримую через доньку. Вона першою виходить з ним на контакт, коли це стає можливим. І саме вона розповіла мені, що його знову виводили зі штрафного ізолятора. Це повторюється не вперше. За час перебування там це вже п’ять або шість разів. Він сам каже, що це там відбувається регулярно. Коли приїжджають якісь перевірки або комісії, то обов’язково когось ізолюють. І це не лише політичні вʼязні — це різні люди.

Після попередніх етапів утримання Аппаза перевели на роботу. Він працює на швейній фабриці, де шиють спецодяг. Його перевели на навчання. І зараз це навчання вже завершується, після чого хлопець має повернутися до роботи. Він намагається триматися, і дуже важливим для нього є спорт. Але Аппазу заборонено відвідувати спортзал при колонії. Йому навіть через фахівців призначали дієту. Після попереднього місця утримання він помітно схуд. Після «Владимирського централу» був дуже виснажений фізично, втратив близько 10 кілограмів.

Харчування там, за його словами, більш-менш нормальне, але все одно цього недостатньо для повноцінного відновлення організму після того, що він пережив. Аппаз намагається знаходити для себе заняття. Він малює. Я нещодавно передала йому фарби та всі необхідні матеріали. Син дуже зрадів. Він малює і показує мені свої роботи. Частина з них завершена, частина ще в процесі. Це для нього спосіб не втратити себе.

Аппаз Куртамет в Києві

Аппаз також читає. Остання книга, яку він читав у ШІЗО, це «Кульбабове вино» Рея Бредбері. Син сказав, що це дуже світла, романтична книга, майже дитяча за відчуттям. Це те, що він тоді мав змогу читати, і це його дуже підтримало. Намагається займатися самоосвітою. Там вони навіть організували щось на кшталт невеликого клубу з вивчення англійської мови. Свого роду speaking club у колонії. Згодом до них приєднався ще один кримський татарин. Вони разом почали вивчати кримськотатарську мову. Я надсилаю йому слова, словники. Він каже, що частково мова забувається, навіть турецька, яку він раніше добре знав.

Аппаз дуже втомлений. Іноді він каже, що в нього є надія на обмін, на звільнення, але вона слабшає. Син перебуває у постійному нервовому стані. Каже, що там дуже різні люди, різні умови. І це все чинить безперервний тиск.

Я бачу, що він знервований. Син часто перепрошує, каже: «не звертай уваги, я просто в такому стані». Іноді тримається добре, а іноді зривається, каже, що починає нервувати, психувати.

Він говорить, що там дуже багато порожніх розмов, багато людей навколо, які постійно щось говорять, але це не дає внутрішнього спокою. Він каже, що втомлюється від цього. Йому хочеться просто читати, займатися собою, розвиватися, а не витрачати час на розмови ні про що.

Малюнки Аппаза Куртамета з колонії

Я передаю йому книги, фарби, слова — все, що можу. І він намагається триматися. Аппаз також дуже переживає, що втрачає темп життя. Що світ змінюється, а він ніби залишається поза часом. Під час рідкісних дзвінків він просить, щоб йому розповідали новини, пояснювали, що відбувається, щоб він не випадав з реальності. Просить розповісти, як працює штучний інтелект.

Його дуже турбує, що його мрії можуть залишитися лише фантазіями. Він каже, що боїться, аби все, що він уявляв і планував, не зникло через плин часу.

Колись він працював, вчився, жив активним життям. Техпідтримка турецькою мовою, викладання кримськотатарської, організація занять, робота у готелях, у хостелах — він встигав займатися багатьма цікавими справами. Завжди був дуже активним, мав багато ідей, хотів щось створювати, змінювати, бути корисним. І з усіма в родині був дуже близьким. Він дуже любить дім, який ми будували разом. В Новоолексіївці доглядав сад, дерева, газон. Це було його місце сили. Після його арешту цей дім у нас забрали.

Аппаз працює в саду

Аппаз — наймолодша моя дитина і єдиний син. Син для матері, як діамант. Власне, як і донька для батька. Я не можу інакше це пояснити. Він дуже світлий, дуже живий, дуже добрий. З дитинства був таким — веселим, активним, завжди з друзями, завжди в русі. Він умів об’єднувати людей, діти тягнулися до нього, він був лідером серед них у простому, людському сенсі.

Коли Аппаз заходив у дім — ставало світліше. Це відчували всі. Його дуже люблять друзі, однокласники. Коли вони його шукали, то писали листи, говорили про нього найкращі слова. Казали, що він дуже хороший, що він уміє дружити. Напевно, я б ніколи не почула, який він хороший друг, якби не їхні листи й ця сумна історія арешту.

Я живу очікуванням сина. І тримаюся за нього. І заради нього».

Всі фото надані Айше Куртамет.