25 лютого 2022 року кримський татарин, ім'я якого ми не називаємо з міркувань безпеки близьких родичів, що проживають в окупованому Криму, добровільно мобілізувався зі своїм другом до Сил Територіальної оборони міста Києва — 112 ОБрТрО.

Татарин (позивний військового - ред) два роки воював в піхоті: був стрільцем-помічником гранатометника, пізніше гранатометником. На даний час він — оператор ударних та розвідувальних БпЛА.

Перед черговою ротацією військового на Донбас, журналісту QIRIM.News вдалося поспілкуватися з ним про найзапекліші бої, про сум за Кримом та мрію після завершення війни.

— Розкажіть, будь ласка, в яких гарячих точках Ви побували?

— Піхотинцем брав участь в боях під Святогірськом у 2022 році та під Білогорівкою того ж року.

Згодом на ротації виконували завдання в складі МВГ (мобільно-вогневої групи) міста Києва, звідки вже у 2023 році вирушили знову на Донбас, де з вересня 2023 року до лютого 2024 року воювали в Серебрянському лісі.

Після Серебрянського лісу 7 місяців воювали знову на Донбасі. Напрямок називати поки що не маю права. Тоді я вже був оператором розвіданих та ударних БпЛА.

— Чи можете розповісти про найнебезпечніший момент на війні, коли ви були віч-на-віч зі смертю?

— Найнебезпечніший момент... Запам'ятався перший обстріл. По нас працювали міномети 82 калібру («Васильок»), коли ми з ротним були на відкритій місцевості без укриття.

Після цього обстрілу командир роти, з яким ми разом потрапили під обстріл, отримав важку контузію. Це було 7 липня 2022 року.

Були багатогодинні обстріли протягом чотирьох місяців на одній з висот біля Тетянівки-Святогірська-Ярової з гармат 152 мм, «Градами», авіацією.

Вже потім вони стали нашою буденністю.

Згадуються стрілкові бої та відбиття штурмів у Серебрянському лісі, коли нас штурмували технікою та піхотою.

Це було 25 грудня минулого року. З 06:30 почався масивний артобстріл, о 7:00 два танки прорвали нашу лінію й заїхали в тил. Одразу за ними пішла піхота, з якою ми вже рубались на сокирах.

Тоді неодноразово я мав загинути, але мені пощастило більше, ніж іншим хлопцям. Російська піхота тоді так і не змогла просунутися й пробитися.

Їхню техніку знищили наші розрахунки, FVP -дрони, та й в цілому, без піхоти, яку ми стримали, танки самі по собі нічого не змогли зробити.

Стрілецькі бої були протягом всього дня. Останні групи відходили вже пізно ввечері, близько 22 години, а ми продовжували відстрілюватися.

Там довго розповідати. В цілому, таких ситуацій було багато.

— Скажіть, будь ласка, якою Ви бачите перемогу України?

— Перемога України має лише один вигляд. Це — повна деокупація.

—Чи погоджуєтесь Ви, що наразі неможливо повернути кордони 1991 року військовим шляхом?

— «Неможливо наразі», бо далеко не всі беруть участь у війні, як мали б це робити.

— Коли востаннє були вдома? Як Ви долаєте сум за Кримом?

— Останній раз в Криму був за кілька місяців до повномасштабного вторгнення. Ніяк не долаю, сумую за Кримом, хочу додому, на рідну землю.

— Які у вас плани на життя після війни?

— Мрію відновити виноградні лози часів Кримського ханства, які були знищенні під час першої окупації Криму росією.