20 лютого 2014 року – офіційна дата початку окупації Криму росією. У вересні 2015 року її закріпила законом Верховна Рада. Саме 20 лютого відбулося порушення збройними силами росії порядку перетину кордону. Тоді, 12 років тому, поки увага світу була прикута до подій у центрі Києва, розстрілу учасників Революції Гідності, російська федерація розпочала захоплення півострова. Про те, як починалася окупація Криму і чому це сталося QIRIM.News поспілкувалися з головою Меджлісу Рефатом Чубаровим і капітаном І рангу у відставці, керівником безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія 21» Павлом Лакійчуком, які були свідками тих подій.

«Відсутність державної політики щодо Криму»

Події лютого-березня 2014 року, що призвели до окупації Криму російськими військами, слід розглядати не лише крізь призму загарбницьких планів росії, спрямованих на відродження колишньої імперської величі, а й через пошук відповідей на питання «чому це стало можливим?», каже в розмові з QIRIM.News голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

Рефат Чубаров. Фото: Facebook/Рефат Чубаров

Серед ключових факторів, на його думку, була відсутність державної політики щодо Криму та уникнення відновлення прав кримськотатарського народу. Чубаров каже: головною передумовою стала відсутність у Києва послідовної стратегії стосовно півострова, який на момент проголошення незалежності України вже мав статус автономії.

«Ще у лютому 1991 року, коли Верховна Рада УРСР під тиском Москви ухвалила Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки», а також і в наступні роки незалежності українські політики припускалися системної помилки. Попри численні проблеми у відносинах із Сімферополем, Київ вперто уникав відновлення прав кримськотатарського народу, який у той період масово повертався на батьківщину з місць вигнання», – зазначає голова Меджлісу.

Аж до 2014 року будь-які намагання демократичних сил України розпочати процес відновлення колективних прав корінного народу, а також відродження ідентичності етнічних українців, системно торпедувалися згуртованими промосковськими силами в центрі, розповідає Рефат Чубаров. Вони були широко представлені в парламенті та уряді України, не кажучи вже про владу в самому Криму.

«Інституційна бездіяльність під час кризи»

Відповідно, за словами Чубарова, на початок 2014 року Крим з його вже сформованою антиукраїнською владою виявився найвразливішим регіоном України.

«Без перебільшення, у лютому-березні 2014 року жоден з державних інститутів чи органів, покликаних, згідно з Конституцією та законодавством, захищати територіальну цілісність України, не виконав свого завдання», – переконаний голова Меджлісу.

«Чорноморський флот рф став ключовим інструментом окупації Криму»

Перебування Чорноморського флоту рф та безлічі його підрозділів по всьому Криму стало ключовим інструментом окупації Криму, каже Рефат Чубаров. Російський флот слугував «законним» прикриттям для постійної присутності тисяч російських військових на українській території, утримання стратегічних портів та інфраструктури, розгортання засобів радіоелектронної боротьби та розвідки безпосередньо всередині України.

«Севастополь, завдяки флоту, перетворився на головний осередок просування ідеології «русского мира». Багато відставних офіцерів флоту залишалися жити в Криму, займали посади в місцевих органах влади та формували проросійський адміністративний апарат. Через «будинки офіцерів», флотські газети та телебачення транслювалася пропаганда, яка героїзувала імперське минуле та нівелювала українську ідентичність. Флот прямо чи опосередковано підтримував воєнізовані казачі формування та радикальні організації, які згодом стали основою «самооборони Криму», – розповідає голова Меджлісу.

Важливим контекстом стала міжнародна ситуація, зауважує Рефат Чубаров. Після завершення «холодної війни» в Європі сформувалася система, в якій пряме військове протистояння між великими державами вважалося малоймовірним.

«Попри подальші санкції та дипломатичний тиск, на етапі вторгнення російських військ та окупації Криму ані міжнародною спільнотою, ані провідними державами світу не було вжито швидких і жорстких заходів стримування, що також вплинуло на динаміку подій», – наголошує він.

«Розгортання російських сил здійснювалося завчасно»

У перші місяці окупації півострова в 2014 році росіяни почали роздавати своїм військовим медалі за загарбання Криму. На зворотному боці цих медалей був напис «За повернення Криму» і дата 20.02.2014 – 18.03.2014. Капітан І рангу у відставці, керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія 21» Павло Лакійчук у розмові з QIRIM.News зазначає: медалі окупанти виготовили завчасно, замовлення на них надходило ще у грудні 2013 року.

«Тому можна говорити, що це дата, яка була за планом початком російської операції. Але для того, щоб розпочати військову операцію у формі, в якій планувалося загарбання Криму, росіяни очікували на спротив Збройних сил України, якого насправді не відбулося. Окупація пройшла за найкращим для них сценарієм, на жаль», — каже Лакійчук.

«До санаторію Чорноморського флоту в Ялті прибула велика кількість «специфічних осіб»

Капітан І рангу у відставці згадує: перші дзвіночки він почув з Ялти, коли сам перебував у Севастополі.

«Коли ділили Чорноморський флот, то росіянам дісталися бази в Севастополі та Феодосії, аеродроми «Гвардійське» і «Кача» та ще декілька об'єктів, розкиданих по території Криму, невеличких, насправді, але, як виявляється, контрольних точок. Зокрема, два об'єкти в Ялті, там їхній вузол зв'язку супутниковий і санаторій Чорноморського флоту», — пояснює Лакійчук.

Павло Лакійчук. Фото: Facebook/Павло Лакійчук

За його словами, 17 лютого він дізнався, що до санаторію Чорноморського флоту в Ялті прибуває велика кількість «специфічних осіб».

«Це люди, як кажуть, кавказької національності і «казачки». Фактично чеченці і казачі парамілітарні угруповання. Їх почали переправляти до Криму. І в Ялті була одна з локацій, де вони концентрувалися перед застосуванням», — зазначає Лакійчук.

«На аеродром «Гвардійське» прибула група російських спецпризначенців»

Крім цього, розповідає, 17-18 лютого відбулася дивна, на перший погляд, подія. Транспортний літак АН-26, який прямував з Анапи, мав приземлитися на аеродромі «Кача», але попросив посадку на «Гвардійське».

Військовий експерт пояснює, що для кораблів діяв так званий сповіщувальний режим контролю, коли все приймалося «на слово». Тобто, зайшов корабель, прикордонники запитують:

«А що там у вас? Вантажів і пасажирів немає?» «Так, немає, приймаємо на віру». А щодо авіації — працював дозвільний контроль. Тобто, прикордонники перевіряли пасажирів, членів екіпажу літаків, а також вантажі. Коли літак прибував за графіком, його приймав прикордонний наряд. А тут кажуть: «На «Качу» ми не сідаємо, прямуємо на «Гвардійське». Їм відповідають, що так не вийде, в повітряному просторі України слід діяти згідно з повітряними правилами України. Вони через декілька хвилин вийшли і кажуть: «Ми з технічних причин йдемо на «Гвардійське», – переповідає Лакійчук.

І додає, що технічні причини – це загроза аварії, виключна подія, дозвіл надається безапеляційно. І їм тоді надали дозвіл сідати на аеродромі «Гвардійське».

«Але ж треба розуміти, якщо там прикордонники чекали, то на «Гвардійське» треба було їхати. Коли прикордонники приїхали за пів години, літак вже стояв порожній, нікого в ньому не було — ні людей, ні вантажів. Як потім стало відомо, на цьому літаку прибула група російських спецпризначенців. Саме тому вони так маневрували», — згадує капітан І рангу у відставці.

«У Севастопольську бухту прибули російські десантники»

А 19 лютого, розповідає, вже почалися заходи великих десантних кораблів у Севастопольську бухту. І оскільки діяв сповіщувальний режим контролю, їх не перевіряли.

«Бачимо, що великий десантний корабель заходить завантажений під зав'язку, видно тоннаж судна, повідомляють про те, що пасажирів і вантажів немає. І ці судна стають у Севастопольську бухту на місце стоянки. Вночі там вже працюють підрозділи протидиверсійних сил і засобів, скидають гранати, це боротьба з можливими підводними диверсантами. Як згодом зʼясувалося, на цих десантних кораблях у Севастополь прибули російські десантники, псковські десантники, один з найбільш підготовлених полків», — зазначає Лакійчук.

За його словами, тоді у повітрі напруга відчувалася, але чогось екстраординарного не відбувалося. Лише 22 лютого росіяни несподівано рушили колонами з Козачої бухти, що на мисі Херсонес. Це була 810 бригада морської піхоти, яка й нині воює проти України.

«Рушили колони БТР, ми почали запитувати, що відбувається. У Севастопольській міській адміністрації сказали, що «чорноморці» повідомили, що у зв'язку з тим, що в Україні нестабільна ситуація, морською піхотою введено підвищений ступінь бойової готовності. І колони прямують у частини Чорноморського флоту для підсилення караулів від можливих провокацій з боку «українських екстремістів і націоналістів». На жаль, Севастопольська адміністрація фактично вже діяла на боці ворога», — констатує Лакійчук.

Російські військові у Криму, 2014 рік. Ілюстративне фото

Перші дні до 23 лютого переміщення російських військових відбувалося переважно під виглядом Чорноморського флоту. А згодом через Керченську поромну переправу пішли пороми з бойовими машинами і колони техніки.

«По три-п’ять десятків йшли, то зрозуміло, хто це. Але частина з них, російські десантники, були демонстративно у новій зимовій формі без жодних ознак, машини були без номерних знаків. (…) В цілому, це «секрет полішинеля», що це невідомі люди. Російська форма, російська зброя, російська техніка, всі ж розуміли. І в москві, і в Криму, і в Києві», — розповідає Лакійчук.

А далі, каже, ключові події відбувалися у Сімферополі довкола парламенту Криму і Кабінету міністрів Автономної Республіки Крим. Тому, що влада у Севастополі перейшла на бік окупантів.

Сімферополь, 26 лютого 2014 року. Фото: Stanislav Yurchenko (RFE/RL)

Таким чином, резюмує голова Меджлісу Рефат Чубаров, можливість російської окупації Криму у 2014 році була зумовлена сукупністю факторів.

«Російська окупація Криму стала можливою внаслідок збігу вразливості Української держави і нахабності російської агресії при порушенні всіх норм міжнародного права та безпорадності міжнародної спільноти», — наголошує він.