Балкарці — це тюркський народ, який сповідує Іслам і проживає на Північному Кавказі. Під час депортації балкарці були переселені до Центральної Азії, переважно до Казахстану та Киргизстану.

Депортація є частиною широкомасштабної політики сталіна, спрямованої на виселення цілих народностей, яких звинувачували у колабораціонізмі з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни.

Операція з депортації балкарців була проведена секретно і раптово, розпочалася рано-вранці та здійснювалася радянськими військовими та НКВС.

Загалом операція тривала дві години. А 11-го березня Берія доповів сталіну, що «балкарців виселено».

Під прицілом репресій опинилися всі категорії населення: чоловіки, жінки, діти, люди похилого віку. Людей завантажували в товарні вагони та відправляли в місця заслання, де на них чекала важка праця, хвороби та висока смертність.

Депортація мала негативні наслідки для балкарців. Насамперед це фізичне знищення частини балкарського етносу, насильницьке руйнування структури політичного, соціально-економічного, культурного розвитку балкарців та ліквідація державності народу. Під час депортації багато членів сім'ї були розділені.

Умови на засланні були вкрай важкими, балкарці зіткнулися з нестачею продовольства, житла, медичного обслуговування.

Усі спецпереселенці ставилися на облік, з обов'язковою щомісячною перевіркою за місцем проживання у спецкомендатурах. Без санкції коменданта було заборонено відлучатися за межі району розселення. Самовільна відлучка прирівнювалася до втечі і тягнула за собою кримінальну відповідальність. За будь-яке порушення, включно з непокорою коменданту, переселенці зазнавали адміністративного або кримінального покарання.

Депортація залишила глибокий слід в історії та культурі балкарського народу, ставши символом страждання та несправедливості. Ця подія досі залишається предметом історичних досліджень, політичних дискусій та пам'яті народу.

У пострадянський період балкарці були реабілітовані, їхні страждання визнані незаконними, а депортація названа актом геноциду.