Люди, які повернулися з незаконного російського ув’язнення поза процедурами обміну, опинилися у правовому вакуумі, що позбавляє їх доступу до належної правової, соціальної та медичної підтримки.

Про це йшлося під час пресконференції «Без статусу — без прав», яка відбулася сьогодні, 30 квітня у Києві, передає QIRIM.News.

Учасники заходу, серед яких були колишні бранки кремля Наталія Шило, Людмила Шумкова на своєму прикладі розповіли про те, з якими проблемами вони стикаються.

Вчителька з Горлівки Наталія Шило, яка чотири роки перебувала в полоні росіян на окупованих територіях, повідомила, що найбільшу допомогу вона отримала від недержавних фондів та громадських організацій.

«Всі гроші від держави пішли на адвоката. Він витягнув мене звідси. Я вдячна більшою мірою громадській організації за надану допомогу», — розповіла вона.

Людмила Шумкова, яку незаконно утримували протягом двох місяців росіяни в окупованому на той час Херсоні, поскаржилася, що колишнім політв’язням важко довести державним органам, що вони були у російському полоні.

За її словами, процедура визнання статусу людини, яка була позбавлена волі внаслідок збройної агресії, складна. Проблема полягає у тому, що часто неможливо це документально підтвердити.

Жінка зазначила, що у неї не було жодного родича, який би міг на підконтрольній Україні території подати заяву про викрадення. А після звільнення Херсона були складнощі зі збором пакета документів для подання заяви про позбавлення особистої свободи.

«Після звільнення (Херсона) ми подавали заяву в поліцію. Я сама ходила в органи поліції, відкривалося провадження, збір документів займає дуже багато часу.

Бувають проблеми з отриманням витягу від слідчих», — зауважила вона.

За словами Шумкової, державні органи вимагають, щоб людина, яка подає документи про свій полон, довела, з якої причини її затримали окупанти і те, що вона займалася політичною діяльністю.

«Однак окупанти не говорять причину затримання. Людина сама має здогадатися, на яких підставах її затримали», — наголосила вона.

Голова правління громадської організації «Об'єднання родичів політв’язнів Кремля» Ігор Котелянець зазначив, що Закон України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» визнає жертвами лише тих, які займалися громадською політичною діяльністю або можуть довести, що за політичні мотиви їх затримали.

«Росія зараз хапає всіх: атовців, журналістів, людей, які не належать до визнаних у рф офіційних релігій. Для того, щоб бути ув’язненим на окупованій території не потрібно більше бути активістом.

Будь-яка людина: звичайний фермер, підприємець, працівник заводу, людина, яка має в серці Україну, але не ходила на жодні акції, потенційна жертва рф. Не менше 20 тисяч цивільних перебувають в незаконному ув’язненні.

Комісія при Міністерстві розвитку і громад продовжує оцінювати кейси людей, які потребують допомоги та вимагає, щоб вони довели, що окупант мав прихований мотив затримання або що людина займалася активістською діяльністю», — розповів він.

Окрім зміни цього підходу, Котелянець закликав державу знайти для українців, які перебувають у російському полоні, державу-покровительку.

Він зазначив, що до повномасштабного вторгнення Україна мала посольство, консульства в рф, які займалися питанням політв’язнів, дипломати відвідували їх, зустрічалися з їхніми адвокатами.

«Цим тепер могла би зайнятися нейтральна держава, яка б цікавилася долями політв’язнів», — наголосив голова правління громадської організації «Об'єднання родичів політв’язнів Кремля».

Котелянець також розповів про недостатній обсяг підтримки для колишніх політв’язнів. Він закликав змінити суму підйомної допомоги, яка з 2018 року становить 100 тисяч грн.

«За ці роки інфляція з’їла половину цієї суми. У 2018 році це було 5 тисяч доларів, а зараз дві з половиною. Ми просимо визначити нову суму підйомних та прив’язати, наприклад, до прожиткового мінімуму», — заявив він.

Ця стаття/матеріал стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.