Юлія Дідевич каже про себе просто: «Я — художниця і я малюю стільки, скільки себе пам’ятаю». Вона з Києва, працює з живописом і поступово вибудувала власну візуальну тему, де поруч з міськими та символічними сюжетами з’являється Крим і образи кримських татарок у традиційному вбранні. Ці роботи не оформлені як окрема програма, але регулярно повертаються у її практиці як повторюваний мотив. Розповідає, що малює з дитинства і ніколи не сприймала це як щось випадкове.

«Я завжди малювала. Мені здається, як кожна людина в дитинстві щось малює. Просто хтось потім перестає, а я продовжила».

Освіту Юлія здобула в Києві, поступово переходячи від навчання до власної практики живопису. Важливим для неї було не стільки академічне середовище, скільки можливість постійно працювати з малюнком та живописом.

«Я вступила спочатку до художньо-педагогічного коледжу, потім в Академію мистецтв. Я тоді вже зрозуміла, що хочу займатися тільки живописом і створювати роботи».

Фото: в майстерні. Олександра Єфименко

З часом мисткиня відійшла від академічної системи і сфокусувалася на власній практиці, яка сьогодні існує переважно поза інституціями — через соцмережі та онлайн-платформи продажу мистецтва. Тема Криму з’явилася в її роботах як особистий досвід дитинства і простір пам’яті, до якого вона постійно повертається.

«Крим — це для мене спогади з дитинства. Я їздила туди з батьками, з родичами. Це відчувалося як невід’ємна частина країни і як частина мене. Я дуже люблю спеку, море, цей клімат».

Художниця згадує, що в дитинстві звертала увагу на культурні відмінності, зокрема на мовне середовище.

«Я маленька заходжу в книжковий магазин у Євпаторії — і там немає української книжки. Все російська література. Я питаю дядька, до якого я їздила в гості в дитинстві, де знайти українську, а він каже: “А хто її тут буде читати?” Тоді це було дивно, а потім ти починаєш розуміти, що відбувалося».

Фото: дві роботи Юлії, натхненні Кримом. З особистого архіву художниці

Після окупації Криму її відчуття цього простору не зникло, а перетворилося на внутрішнє повернення через живопис.

«Коли сталася окупація, я думала, що якось все пройде швидко. Все раз і закінчиться. Але з часом зрозуміла, що дуже сумую за Кримом. І воно почало виходити в роботах. Я дуже чекаю звільнення Криму, коли організую там свій перший пленер».

Окремим напрямом стали образи кримських татарок у традиційному вбранні, які художниця створює на основі візуальних джерел і власної інтерпретації.

«Я заходжу в Pinterest або шукаю старовинні світлини й дивлюся, як виглядає костюм, як виглядає одяг. Я не змальовую один в один. Я дозволяю собі змінювати, придумувати композицію».

Водночас вона говорить про обережність у роботі з цими образами, оскільки для неї важливо не помилитися у культурних деталях.

«Для мене це складне питання — як намалювати так, щоб це був саме кримськотатарський одяг. Я думаю, як зробити, щоб це не було, наприклад, осетинське, татарське чи інше вбрання, бо вони частково схожі. Я боюся помилитися в деталях костюма».

У роботах Юлії Дідевич кримські татарки з’являються не як ілюстративний мотив, а як частина ширшого символічного простору, де поруч існують інтер’єри, умовні сцени та образи птахів. Ці елементи вона розглядає як спосіб працювати з емоційним і візуальним значенням образів, а не як буквальне зображення реальності.

«Птахи для мене — це щось між реальністю і сном. Це мова символів у живописі. Мені подобається цей естетичний аспект, але є і символічне значення».

Фото: робота Юлії, портрет Сергія Параджанова з птахом. Олександра Єфименко

Перший твір, у якому з’явився Крим як тема, Юлія продала невдовзі після того, як опублікувала його онлайн. Ця робота не була частиною запланованої серії, однак стала відправною точкою для подальших звернень до кримської тематики.

«Перша робота була “Душа Криму”. Її одразу купили. Мені написала жінка і сказала, що хоче її придбати. Не знаю, хто це, але знаю, що робота поїхала в США».

Фото: картина "Душа Криму". З особистого архіву художниці

Після цього тема Криму почала періодично повертатися в її практику, але не як системна серія, а як повторюваний мотив, що виникає паралельно з іншими сюжетами.

«Я постійно повертаюся до Криму. Попрацюю з іншою темою — і знову пишу щось про Крим. Це як внутрішній якір».

Окремий блок робіт художниці пов’язаний з темою війни, яку вона намагається осмислювати через узагальнені образи. Серед них — робота «Чорна ріка», де війна подається не як конкретна подія, а як повторюване явище з власною символічною логікою. Це полотно стало її дипломною роботою.

Фото: дипломна робота Юлії на тему війни. Олександра Єфименко

«Я хотіла зобразити війну, не зображуючи конкретних знаків чи форм. Це робота про війну як таку. Там є символізм, що вона розвернута в один бік, і з цього є відчуття точки неповернення. Це не про одну конкретну війну, а про стан, який повторюється».

У розмові художниця також відповідає на питання про те, чи може мистецтво під час війни не реагувати на події довкола. Вона пояснює, що навіть коли художник свідомо не ставить собі за мету говорити про актуальні події, це все одно проявляється у роботах через особистий досвід і сприйняття реальності.

Фото: серія картин про заповідник Асканія-Нова на Херсонщині. Знаходиться в окупації. Олександра Єфименко

«Мені здається, вона відображає 100% того, що відбувається, навіть якщо людина собі думає: “ну, я помалюю квіточки, я просто хочу відволіктись”, все одно пропускає через себе свої відчуття, події якісь, які відбуваються. І це неминуче відображається на полотні. Мова символів, мені здається, існує раніше, ніж глобальна мова, і через неї можна дуже багато сказати. Навіть якщо ти не робиш це свідомо, ти все одно щось транслюєш».

Мисткиня пояснює, що подібні роботи для неї існують у ширшому контексті досвіду війни як історичної реальності, яка не має чітких часових рамок.

«Війни — це невід’ємна частина людського життя. Вони були, є і, на жаль, будуть. І я хотіла зробити роботу, яка залишалася б актуальною, незалежно від часу».

У своїх сюжетах художниця також звертається до образів зруйнованих або трансформованих ландшафтів, де війна проявляється не прямо, а через атмосферу і символи. Окремо Юлія говорить про кримських татар як про спільноту, яку сприймає через ідею гідності та внутрішнього вибору. У цьому контексті вона згадує історичні постаті як важливі для неї орієнтири.

«Мені подобається гідність цього народу. Мустафа Джемілєв — він міг би погодитися на інше життя, взяти російські гроші під час окупації (підозрюю, йому їх пропонували) та жити спокійно, продавши свій народ. Але він цього не зробив. І для мене це про вибір: гідність або інший шлях».

Фото: Юлія Дідевич у своїй майстерні. Олександра Єфименко

Юлія Дідевич говорить і про власне бажання ближче познайомитися з кримськими татарами як спільнотою, яку змальовує в живописі, але з якою не має особистого контакту.

«Мені б дуже хотілося поспілкуватися з кримськими татарами. Я їх особисто не знаю. Хотілося б просто почути їхні історії».

Фото: художня палітра. Олександра Єфименко

Сьогодні робота мисткині живе між онлайн-простором продажів і періодичними виставковими проєктами, зокрема за кордоном. Вона не вибудовує жорсткої кар’єрної траєкторії, але продовжує працювати з живописом як основною практикою. Попри різні теми, Крим і образи кримськотатарських жінок залишаються для неї постійною точкою повернення — не як завершена серія, а як простір, який знову і знову з’являється в її роботах через пам’ять, образ і символ.