Перші місяці 1991 року стали для Криму періодом політичних змін, які визначали майбутнє півострова. 20 січня тут відбувся референдум про відновлення автономії, а вже 12 лютого Верховна Рада УРСР ухвалила закон про створення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. Проте для кримських татар, які, попри заборони, почали масово повертатися додому, але більшість яких усе ще перебувала в місцях вигнання, це рішення не стало відновленням справедливості. Автономію створили за територіальним принципом, тоді як кримськотатарський народ десятиліття у вигнанні боровся за повернення на свою батьківщину та відновлення саме національної державності корінного народу Криму, але не отримав її. Національний рух не відмовився від своєї головної мети. Навпаки, саме усвідомлення необхідності діяти більш консолідовано стало поштовхом до події, яка визначила подальшу історію кримськотатарського народу. З 26 до 30 червня 1991 року в Сімферополі відбувся Другий Курултай кримськотатарського народу — після 74 років примусової перерви, внаслідок здійснюваної радянським режимом політики геноциду. Майже через сім десятиліть після Першого Курултаю 1917 року кримські татари знову зібрали з'їзд обраних ними своїх представників, щоб визначити майбутнє народу, обрати Меджліс і заявити про право бути господарями на власній Батьківщині. Попри спротив кримської влади, спроби зірвати проведення з'їзду, тиск на організаторів та обмеження для закордонних гостей, вибори делегатів відбулися в усіх регіонах проживання кримських татар — від Криму й Узбекистану до країн Балтії. До Сімферополя прибули 262 делегати, які представляли свій народ і стали учасниками історичного рішення про створення найвищого представницького органу кримських татар. Саме Другий Курултай став символом відродження кримськотатарського народу після десятиліть вигнання. Про атмосферу тих днів, підготовку до з'їзду, його історичне значення та рішення, які визначили наступні десятиліття національного руху, згадують учасники й очевидці тих подій.

Для Мустафи Джемілєва Другий Курултай став не початком, а логічним продовженням багаторічної боротьби кримськотатарського національного руху. До його скликання народ вже мав мережу ініціативних груп, які десятиліттями координували боротьбу за право повернутися до Криму. Водночас наприкінці 1980-х стало очевидно, що рух потребує не лише активістів, а й демократично обраного представницького органу, який говоритиме від імені всього народу.

«До 1989 року стало зрозуміло, що потрібен орган, який обиратиметься безпосередньо самим народом, а не лише активістами національного руху. Це означало перехід на зовсім інший рівень. Такий орган уже представляв не окремих людей, а весь кримськотатарський народ».

Підготовка до Курултаю тривала майже два роки. В умовах, коли радянська система ще існувала, організаторам довелося фактично з нуля вибудувати виборчий процес, який охопив усі місця компактного проживання кримських татар. Спочатку громади обирали виборщиків, а вже вони визначали делегатів Курултаю. Після цього делегати вже безпосередньо на сесії Курултаю шляхом таємного голосування формували Меджліс — представницький орган, який у період між сесіями Курултаю був наділений статусом вищого єдиного представницького органу.

«Ми провели дуже кропітку й виснажливу роботу. Радянська влада ще створювала перешкоди, хоча це вже були часи перебудови, коли діяти стало трохи легше. Впродовж двох років ми працювали над створенням Курултаю, щоб його делегатів обрав сам народ. А вже Курултай таємним голосуванням обрав Меджліс кримськотатарського народу».

Другий Курултай був названий так саме через продовження традиції 1917 року. Для кримських татар це означало не створення нової інституції, а відновлення перерваної історичної тяглості після того, як перший Курултай був ліквідований більшовицькою владою. Водночас демократична модель виборів стала унікальним явищем для всього пострадянського простору.

«Ми назвали його Другим Курултаєм, бо Перший був розігнаний радянською владою. Це мало величезне значення. Наскільки мені відомо, жоден інший народ у тодішньому Радянському Союзі не мав представницького органу, який був би сформований настільки демократичним шляхом».

Саме існування Курултаю, переконаний Мустафа Джемілєв, дозволило кримськотатарському національному руху уникнути внутрішнього розколу в наступні десятиліття. Попри різні політичні позиції та дискусії, остаточні рішення ухвалювалися делегатами, яких обирав народ. Така система стала основою легітимності Меджлісу й допомогла зберегти єдність у найскладніші моменти новітньої історії кримських татар.

«Завдяки Курултаю нам вдалося уникнути розколу національного руху. У нас були різні думки, різні суперечки, але коли виникали критичні ситуації, саме Курултай ухвалював остаточне рішення. Так ми зберегли єдність народу, і це, мабуть, стало одним з найважливіших досягнень кримськотатарського національного руху».

Для одного з лідерів кримськотатарського національного руху, останнього радянського політв'язня Сінавера Кадирова, участь у Другому Курултаї була насамперед питанням історичної відповідальності. Його головною метою було не здобуття політичної посади, а відновлення інституції, яка уособлювала безперервність кримськотатарської державницької традиції. В умовах, коли радянська влада не поспішала відновлювати права депортованого народу, саме Курултай став символом повернення кримських татар до власного політичного життя.

«Для нас головним було відновити історичний політичний інститут — Курултай. Вже сам цей факт був історичним кроком і заявою світові про те, що ми відроджуємо свої національні та політичні інститути. Держава тоді не була готова, а радше не хотіла повертати кримським татарам права, порушені після депортації 1944 року».

За словами Кадирова, створена у 1991 році система була максимально демократичною. Делегатів Курултаю не призначали — їх обирали через багаторівневу виборчу процедуру, яка охоплювала кримських татар у різних регіонах проживання. Саме це, на його переконання, забезпечило легітимність представницького органу і зробило Курултай справжнім голосом народу.

«Люди спочатку обирали виборщиків, а вже вони визначали делегатів Курултаю. Після цього сам Курултай обирав 33 членів Меджлісу. Це була демократична система, яка дозволила сформувати представницький орган не згори, а волею самого кримськотатарського народу».

Член Меджлісу кримськотатарського народу Різа Шевкієв наголошує, що навіть за найскладніших умов кримські татари продовжували відновлювати своє життя завдяки власній наполегливості. Повернення на Батьківщину, облаштування, боротьба за освіту, землю та права відбувалися не завдяки державній підтримці, а всупереч численним перешкодам. Саме тому, на його думку, головною рушійною силою розвитку залишався народ.

«Ми повернулися не завдяки, а всупереч. Люди втратили заощадження, не мали житла, роботи, проходили через величезні труднощі, але не припинили боротьби. І кожне, навіть найменше досягнення кримськотатарського народу стало можливим лише завдяки активності самого народу та його готовності відстоювати свої права».

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров наголошує, що Другий Курултай став не тільки символом відновлення кримськотатарського самоврядування, а й майданчиком, де було сформульовано політичне бачення майбутнього народу. Саме тоді делегати ухвалили документи, які стали програмними для кримськотатарського національного руху.

«Декларація про національний суверенітет кримськотатарського народу була основоположним документом Другого Курултаю. У ній ми заявили, що Крим є національною територією кримськотатарського народу, де він має право на самовизначення відповідно до міжнародного права. Водночас ми наголошували, що майбутнє Криму має будуватися на добробуті всіх його жителів. Уже тоді ми закладали принцип, що відновлення прав кримських татар не суперечить правам всіх мешканців Криму.

За словами Чубарова, документи Другого Курултаю потрібно розглядати в контексті політичної ситуації 1991 року. Після проведеного без участі кримських татар референдуму про відновлення Кримської АРСР (Кримська Автономна Соціалістична Радянська Республіка) Курултай відкрито заявив, що така автономія фактично закріплює наслідки депортації 1944 року, оскільки була створена без урахування права корінного народу на самовизначення.

«Ми не визнавали відновленої автономії у тому вигляді, в якому її створили. Вона не була національно-територіальною автономією кримськотатарського народу й не відновлювала історичну справедливість. Саме тому Курултай звернувся до Організації Об'єднаних Націй, парламентів і урядів світу із закликом підтримати право кримськотатарського народу на самовизначення на своїй Батьківщини».

Водночас Чубаров підкреслює, що Курултай від самого початку намагався поєднати принципи національного відновлення з ідеєю співжиття всіх мешканців Криму. Саме тому окреме звернення було адресоване всім жителям півострова — як спроба окреслити майбутнє без конфронтації.

«Ми спеціально ухвалили звернення до всіх жителів Криму. У ньому говорили, що кримські татари повертаються на свою Батьківщину не для конфлікту, а щоб разом будувати майбутнє півострова. Ми закликали до взаємної поваги й наголошували, що Крим має стати краєм миру, де будуть забезпечені права всіх його мешканців».

Крім політичних рішень, Другий Курултай заклав і символічні основи сучасного кримськотатарського національного життя. Делегати затвердили блакитний прапор із золотою тамгою та гімн «Ant Etkenmen», автором слів якого був Номан Челебіджіхан. Ухвалили рішення про повернення кримськотатарської мови до латинської графіки, а також доручили новообраному Меджлісу розбудовувати систему національного самоврядування.

Для заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу, колишнього політв'язня Ільмі Умерова історія Другого Курултаю нерозривно пов'язана з усім шляхом кримськотатарського національного руху після депортації. Від скасування режиму спецпоселень у 1956 році до масового повернення наприкінці 1980-х кримські татари десятиліттями домагалися права жити на своїй землі. За його словами, повернення до Криму стало можливим не завдяки рішенням влади, а всупереч її небажанню відновлювати права депортованого народу. Повернення стало лише першим етапом. Наступним кроком було створення легітимного представницького органу, який отримував повноваження не від держави, а від самого народу. На думку Умерова, саме ця демократична модель стала головним здобутком Другого Курултаю.

«Ініціативні групи складалися з активістів, а Меджліс вже обирав сам народ через Курултай. Це була принципова різниця. Ми створили представницький орган, який мав довіру людей і був обраний ними. Саме тому його сприймали як владу для власного народу».

Умеров переконаний, що до 2014 року кримськотатарський народ поступово переходив від боротьби за повернення до розвитку національного життя. З'являлися школи, культурні колективи, нові письменники, музиканти, громадські ініціативи. На його думку, цей процес був перерваний російською окупацією.

«До 2013 року ми вже відчували, що майже виконали головне завдання — повернули народ додому. Почали активно розвиватися освіта, культура, з'явилося багато нових авторів, митців, творчих колективів. Було відчуття, що ми переходимо до нового етапу розвитку. Але 2014 рік усе це перекреслив».

Минуло 35 років від Другого Курултаю, але його рішення й сьогодні залишаються фундаментом політичного життя кримськотатарського народу. Саме тоді було відновлено інституцію, яка стала символом безперервності кримськотатарської державницької традиції та механізмом народного представництва. Попри окупацію Криму, переслідування Меджлісу та спроби росії зруйнувати систему національного самоврядування, Курултай продовжує залишатися легітимним голосом кримськотатарського народу. І як свідчать учасники тих історичних подій, головний сенс Другого Курултаю полягав не лише у виборах представницького органу. Він став доказом того, що народ, який пережив депортацію, десятиліття вигнання та політичних репресій, зумів повернутися на Батьківщину й почати відновлення національних інституцій.

Фото: архів з Другого Курултаю. Петро Хлебович.