Раміз Ровшан – один з найвідоміших сучасних поетів Азербайджану, якого називають живим класиком національної літератури. У грудні йому виповниться 80 років. Та для України він цікавий не лише як поет.

Його історія тісно переплетена з українською літературою. Багато років Ровшан Раміз муаллім (шанобливе звертання в Азербайджані) товаришував з Миколою Мірошниченком – українським поетом, найвидатнішим перекладачем азербайджанської літератури, журналістом та одним з найкращих знавців азербайджанської поезії в Україні. Саме Мірошниченко перекладав вірші пана Раміза Ровшана українською. Вони зустрічалися в Баку, годинами говорили про літературу, сперечалися про поезію, перекладали один одного й будували плани на майбутнє. Частину намірів здійснити не встигли.

Фото: Раміз Ровшан. З архіву родини поета

Сьогодні Раміз Ровшан згадує свого друга як людину, яка зробила для культурного зближення України та Азербайджану значно більше, ніж просто переклала тексти.

«Якби мене попросили описати Миколу Мірошниченка одним реченням, я б, не замислюючись, сказав про нього: надійний друг Азербайджану», – зазначає пан Раміз Ровшан.

Їхня дружба почалася ще наприкінці 1970-х років. На той час Мірошниченко вже жив у Баку та вивчав азербайджанську мову. Ровшан згадує їхні довгі розмови про українську, азербайджанську та турецьку літературу. За його словами, Мірошниченко добре знав азербайджанську й турецьку поезію, цікавився творчістю Орхана Велі та завжди мав власну думку, вплинути на яку було непросто. У 1980-х Мірошниченко часто приїздив до Азербайджану, гостював у родині Раміза Ровшана в Емірджані – передмісті Баку. Там літературні дискусії тривали вже за великим столом. Але Мірошниченка цікавила не лише поезія.

Фото: Микола Мірошниченко. Вікіпедія

«У перервах між цими застіллями Микола любив гуляти вулицями Емірджана разом з дружиною та спілкуватися з місцевими мешканцями, простими людьми. Мені здавалося, що спостереження, які він робив, прогулюючись вулицями нашого селища, і звичайна побутова інформація, яку він отримував від людей, були для нього важливими», – згадує пан Раміз.

Син поета Ровшан Рамізоглу також пам'ятає ці приїзди. Він був дитиною, коли Мірошниченко гостював у їхньому будинку. За його словами, батько та його український друг могли годинами сидіти за столом, читати вірші, говорити про літературу й мистецтво. А сам Мірошниченко багато спілкувався з місцевими мешканцями, цікавився традиціями та історією Емірджана. Для Раміза Ровшана ця дружба була не лише особистою. Вона стала частиною ширшого культурного мосту між двома країнами.

Фото: Раміз Ровшан. З архіву родини поета

«Микола Мірошниченко та його азербайджанський колега, наш талановитий поет і перекладач Аббас Абдулла, перекладали літературу цих двох народів з оригіналу. Нехай земля їм буде пухом. Їхню чудову місію потрібно продовжувати й сьогодні», – говорить поет.

Після розпаду Радянського Союзу зустрічатися друзям стало складніше. Востаннє, за спогадами пана Раміза, вони бачилися в Баку на початку 2000-х. А в 2009 році поет отримав звістку про смерть Мірошниченка.

Їхні спільні творчі плани так і не були повністю реалізовані. Раміз Ровшан хотів перекласти азербайджанською поезію Мірошниченка, а його друг планував перекладати вірші пана Раміза українською. Водночас український читач таки отримав можливість познайомитися з творчістю азербайджанського поета, завдяки перекладам Мірошниченка.

Серед них і вірш «Де діли», у якому через образ метелика поет говорить про крихкість і беззахисність живого перед жорстокістю світу:

Чорні-чорні мурахи, Де ж ви метелика діли?! Збіглися, збилися, Вирвали крила.

Поезія Раміза Ровшана часто починається з простих образів, але швидко виходить за межі побутового. У ній є самотність, пам'ять, смерть, любов, провина і постійний пошук людиною свого місця у світі.

Сам пан Раміз каже, що головним джерелом його натхнення залишаються люди. «Іноді навіть проста розмова зі звичайною людиною може дати матеріал для дуже серйозного твору. Насправді прості люди мають дуже багатий внутрішній світ, просто вони не завжди вміють висловлювати свої почуття словами й надавати їм поетичну форму. А поет може це зробити; у цьому й полягає суть поезії – трансформація почуттів та емоцій у слова», – розповідає він.

Раміз Ровшан народився в Баку й більшу частину життя присвятив літературі. Працював на кіностудії «Азербайджанфільм», писав сценарії, редагував літературні видання, був головним редактором Азербайджанського центру перекладів. Його поезію перекладали різними мовами, а сам він перекладав твори світових авторів азербайджанською.

Фото: Раміз Ровшан. З архіву родини поета

У 2019 році Рамізу присвоїли звання Народного поета Азербайджану. Але сьогодні, коли Україна переживає повномасштабну війну, розмова з азербайджанським поетом виходить далеко за межі літератури.

Раміз Ровшан однозначно засуджує російську агресію проти України. Він проводить паралель з досвідом Азербайджану, який десятиліттями жив у реальності війни та боротьби за відновлення територіальної цілісності.

«Мабуть, немає нікого у світі, хто розумів би українців, які сьогодні захищають свою землю, краще, ніж азербайджанці», – каже поет.

В Україні пан Раміз був лише один раз – ще в молодості. Тоді він побував у Києві та навколишніх селах. Найбільше, за його словами, запам'яталися люди.

«Саме тоді я став свідком того, наскільки щирі й гостинні українці. Невеликі села під Києвом здалися мені знайомими й нагадали наші села. Природа України така ж прекрасна, як і її люди», – згадує він.

Сьогодні Раміз говорить про необхідність відновлювати прямі культурні зв'язки між Україною та Азербайджаном. На його думку, для цього важливі не лише фестивалі чи літературні події, а передусім мова та переклад.

Він вважає, що потрібно розвивати центри вивчення української мови в Азербайджані та азербайджанської в Україні, а також готувати професійних перекладачів, які працюватимуть без мови-посередника.

«Переклад – це найнадійніший міст між національними культурами», – говорить Раміз Ровшан.

Фото: 2 том двотомної «Антології азербайджанської поезії». Микола Мирошниченко був упорядником і провідним перекладачем за яку отримав Премію Максима Рильського – головну нагороду для перекладачів

Саме таким мостом свого часу стала дружба Раміза Ровшана та Миколи Мірошниченка. Вона почалася з розмов про поезію, продовжилася спільною роботою та перекладами, а після смерті Мірошниченка залишилася частиною історії українсько-азербайджанських культурних зв'язків.

Ровшан переконаний: цю роботу потрібно продовжувати.

«Думаю, що ми всі й досі не змогли належним чином познайомити азербайджанського читача з творчістю такого талановитого поета й перекладача, як Микола Мірошниченко. Таких великих друзів, як Микола, у Азербайджану не так уже й багато. Ми повинні цінувати їх і знайомити з їхньою творчістю наше молоде покоління».

А українцям, які хочуть краще пізнати Азербайджан, Раміз Ровшан радить не обмежуватися книжками.

«Живе спілкування є надзвичайно важливим. Щоб зрозуміти й бути зрозумілим, необхідне живе спілкування. Молодим людям, які вивчають азербайджанську мову, а також перекладачам, які займаються перекладом азербайджанської літератури, обов'язково варто приїхати до Азербайджану, поспілкуватися наживо зі своїми ровесниками й колегами, подорожувати країною, поговорити з простими людьми та отримати інформацію про Азербайджан з перших уст».

Фото: авторка матеріалу Марина Гончарук, Раміз Ровшан посередині, праворуч його син Ровшан Рамізоглу

Сьогодні Раміз Ровшан продовжує писати. А його вірші, перекладені Миколою Мірошниченком, залишаються одним з тих свідчень дружби між українською та азербайджанською культурами, які пережили своїх авторів. І, можливо, саме в цьому полягає сила літератури – людина йде, але її слова продовжують долати кордони, відстані та час.