Після смерті Богдана Хмельницького у 1657 році Україна переживала період нестабільності, який історики назвуть Руїною. Московське царство прагнуло скористатися ситуацією. Декларативно підтримуючи українського гетьмана Івана Виговського, москва концентрувала військо на прикордонних землях, пише Український інститут національної пам'яті.

Навесні 1659-го в Україну вторглася московська армія під командуванням Олексія Трубецького, Григорія Ромодановського і Семена Пожарського. Росіяни зруйнували Срібне, Борзну, передмістя Ніжина, однак застрягли під Конотопом. Вирішальна битва розпочалася 7 липня.

Кандидат історичних наук Сергій Громенко у коментарі QIRIM.Media раніше розповідав, що кримські татари були основною ударною силою у битві під Конотопом.

“Треба говорити з усією відвертістю, що кримські татари складали основну ударну силу у війську Виговського під Конотопом і становили приблизно дві третини від усіх сил українського гетьмана. Власне, українських козаків перебувало під командою гетьмана 16 - 17 тисяч, ще приблизно зо півтори тисячі людей становили найманці та інші союзники гетьмана. А кримських татар перебувало щонайменше 30 тисяч у війську, можливо, 35 тисяч”, - наголосив Громенко.

За його словами, очевидно, що без кримськотатарських союзників гетьману в принципі не було б з чим йти на цю битву. Тому що в такому разі росіяни переважали б його і кількісно, і якісно.

Таким чином, навіть суто арифметично, на кримських татар лягло головне навантаження в цій битві. Це з одного боку. З іншого боку, зауважив історик, першу перемогу в серії боїв, а Конотопська битва не була лише одним зіткненням, досягли завдяки “кримській тактиці”.

“Перше зіткнення, в якому українське військо здобуло значну перемогу, було здійснено завдяки саме “кримській тактиці”. Традиційна кримська тактика, не лише кримська, в степових баталіях надзвичайно поширеною була тактика, яка отримала назву “парфянський постріл”. Це коли після першої атаки вершники вдаються до удаваного відступу, а противник, в цьому випадку, російське військо, уявило, вирішило, що кримські татари розбиті.

І один із загонів, загін князя Пожарського вирішив переслідувати начебто розбитих кримських татар. Перейшов річку і “сюрприз-сюрприз”, опинився в оточенні головних ханських сил. І, зрозуміло, весь той російський загін і поліг на тому полі бою після оточення”, - розповів Громенко.

Як пише Український інститут національної пам'яті, вважається, що в Конотопській битві загинуло до 30 тисяч московитів, ще 15 тисяч потрапило в полон (серед них сам Пожарський і десятки знаних воєвод).

Говорячи загалом про значення Конотопської битви в історії України, Громенко зазначив, що це одна з небагатьох і, очевидно, беззастережних перемог українців та їхніх союзників над російськими агресорами.

“І з цієї точки зору, вона має значення для історії української військової думки й для української національної свідомості. Але проблема полягає в тому, що політичних наслідків ця велика перемога не мала взагалі. Тому що українці й до початку Конотопської битви, і після неї гралися в національну розвагу “де два українці, там три гетьмани”, - акцентував він.

За словами історика, в ході цієї "громадянської війни в гетьманщині", Виговський фактично втратив владу і був змушений тікати до Речі Посполитої. А на його місце прийшов наступний гетьман Юрій Хмельницький, який негайно уклав союз із росією. Причому, це відбувалося фактично в тому самому 1659 році.

“Таким чином, Україна, здобувши велику військову перемогу, абсолютно не змога через внутрішні суперечки конвертувати її у політичну. І це “прокляття Конотопа” потім переслідувало українців багато десятиліть і в 17-му столітті, і потім ще на початку 20-го століття. Так само повторилося, коли внутрішні поборювання були важливіші за відбиття зовнішньої агресії. І на щастя, лише зараз, у 21-му столітті, здається, нам вдалося подолати це “прокляття Конотопа”, і перемоги над загарбниками не розчиняються у повітрі через внутрішні чвари”, - підкреслив Громенко.

Конотопська битва 1659 року. Картина Артура Орльонова. 2010. Джерело: umoloda.kiev.ua.